Розділ «Частина I»

 к це все належить розуміти? Звичайно, Схід та Захід відмінні в усьому від споживаних харчів до богів, яким поклоняються. Ніхто не переплутає Цзяху з Єрихоном. Але чи були культурні контрасти такими потужними, що ними можна пояснити, чому Захід панує? Чи, може, насправді культурні традиції пов'язані лише з різними способами робити те саме?

У таблиці 2.1 підсумовано свідчення. На мою думку, в око впадають три моменти. По-перше, якби культура, що десять тисяч років тому постала на Горбистих Схилах і дала початок наступним західним суспільствам, справді мала більший потенціял суспільного розвитку, ніж культура, створена на Сході, то можна було б чекати якихось сильних відмінностей між двома колонками таблиці 2.1. Але такого немає. Фактично на Сході та Заході відбувалося приблизно те саме. Обидва регіони одомашнили собак, скультивували рослини, одомашнили великих (вагою понад сто фунтів) тварин. Обидва бачили поступовий розвиток "повного" сільського господарства (тобто високопродуктивних трудомістких систем із цілковито одомашненими рослинами та єрархією за статками та статтю), постання великих поселень (понад сто мешканців), а дві чи три тисячі років по тому — міст (понад тисячу людей). В обох регіонах люди будували добре сплановані будинки та укріплення, експериментували з протописьмом, чудово розмальовували керамічний посуд, впорядковували розкішні могили, шанували предків, приносили людські жертви й поступово поширювали землеробські способи життя. Спочатку це відбувалося повільно, через дві тисячі років процес пошвидшав, і зрештою землеробство поглинуло навіть найбагатших збирачів.

По-друге, на Сході та Заході не лише відбувалися однакові процеси, вони ще й відбувалися приблизно в однаковому порядку. В таблиці 2.1 це показано лініями, що з'єднують аналогічні напрями розвитку в обох регіонах. Більшість ліній мають приблизно однаковий нахил, зрушення відбувалися спочатку на Заході, а десь на дві тисячі років пізніше — на Сході[61]. Це є переконливим свідченням того, що Схід та Захід розвивалися за тією самою культурною логікою: на обох кінцях Євразії однакові причини мали однакові наслідки. Єдина відмінність полягає в тім, що на Сході процес почався на дві тисячі років пізніше, ніж на Заході.

По-третє, однак, жоден з двох перших моментів не є цілком справедливим. Є винятки з правил. Груба кераміка з'явилася на Сході щонайменше на сім тисяч років раніше, ніж на Заході, а розкішні могили — на тисячу років раніше. З іншого боку західняки почали будувати монументальні святилища на понад шість тисяч років раніше, ніж східняки. Кожен, хто вважає, що ці відмінності розводять Схід та Захід по окремих культурних траєкторіях, які пояснюють, чому Захід панує, має обґрунтувати, чому керамічний посуд, могили та святилища важать так багато. Водночас кожен (наприклад я), хто вважає, що насправді вони не мають значення, мусить пояснити, чому вони випадають із загального правила.

Щодо того, чому керамічний посуд постав на Сході так рано, думки археологів здебільшого збігаються: наявні там харчі треба було варити. Східняки потребували вмістин, що їх можна було поставити на вогонь, тому дуже рано взялися робити та послідовно вдосконалювати керамічний посуд. Якщо це так, то замість зосереджуватися на самій кераміці, нам варто поцікавитися, чи відмінності у готуванні їжі зафіксували Схід та Захід на різних траєкторіях розвитку. Можливо, наприклад, західне куховарство забезпечувало більше поживних речовин, що сприяли міцнішанню людей. Однак це не надто переконливо. Вивчання скелетів дало доволі депресивну картину життя і в західному, і в східному землеробських осередках. За менш-більш точним висловом англійського філософа сімнадцятого сторіччя Томаса Гобса, воно було нужденним, мерзенним та коротким (хоча й не неодмінно жорстоким). І на Сході, і на Заході давні землероби однаково погано харчувалися, були низькорослими, несли важкий тягар паразитів, мали погані зуби та вмирали молодими. В обох регіонах із вдосконалюванням господарювання поступово ліпшав раціон. Зрештою, в обох регіонах із часом постала вигадливіша елітна кухня. Те, що на Сході їжу здебільшого варили, було однією з відмінностей у куховарстві, але загалом подібні риси в харчуванні на Сході та Заході далеко переважують відмінності.

А може, різні способи готування їжі привели до різних способів споживання їжі й різних родинних структур, з довготривалими наслідками. І знов далеко не очевидно, що сталося саме так. Видається, що і на Сході, і на Заході давні землероби запасали, готували і, можливо, споживали їжу разом, і лише через кілька тисячоліть відбувся зсув до відокремлювання на родинному рівні. Ще раз, східно-західні подібності переважують відмінності. Рання поява керамічного посуду на Сході є безперечно цікавою відмінністю, але не схоже, щоб нею можна було пояснити, чому Захід панує.

А як щодо ранньої появи ретельно вибудуваних могил на Сході й навіть ще давнішої появи ретельно вибудуваних святилищ на Заході? На мою думку, ці картини розвитку фактично є дзеркальними відбитками одна одної. Обидві, як ми вже побачили, були близько пов'язані з постанням одержимости предками в часи, коли землеробство зробило наслідування від померлих найважливішим чинником економічного життя. З причин, що їх ми, можливо, ніколи не зрозуміємо, західняки та східняки по-різному дякували предкам та спілкувалися з ними. Деякі західняки, очевидно, вважали, що найкраще передавати черепи своїх родичів, наповнювати будівлі головами биків та колонами й приносити там людські жертви. Східняки вважали, що ліпше поховати разом зі своїми родичами вирізьблених нефритових тварин, поклонятися їхнім могилам і, зрештою, відтинати голови іншим людям та також кидати їх до могил. Різні штрихи в різних народів, проте результати однакові.

Я гадаю, з таблиці 2.1 можна зробити два висновки. По-перше, ранній розвиток у східному та західному осередках відбувався здебільшого однаково. Я не хочу замовчувати цілком реальні відмінності в усьому, від стилю кам'яних знарядь до рослин та тварин, що ними люди харчувалися, але жодна з цих відмінностей не додає підстав до обґрунтування обговорюваної тут теорії тривалої зафіксованости, тобто що щось у способі розвитку західної культури після льодовикового періоду надало їй більшого потенціялу, ніж мала культура східна, і тим пояснює, чому Захід панує. Це видається неправильним.

Якщо будь-яка теорія тривалої зафіксованости й витримає свідчення, подані в таблиці 2.1, то це буде найпростіша з усіх, тобто що завдяки географії Захід дістав двотисячолітній гандикап на початку розвитку, досить довго зберігав це лідерство, аби першим почати індустріялізацію, і, отже, домінує в світі. Щоб перевірити цю теорію, треба поширити порівнювання Сходу та Заходу на пізніші періоди, аби побачити, що відбувалося насправді.

Це звучить доволі просто, але другий урок таблиці 2.1 полягає в тім, що порівнювання культур може бути оманливим. Перелік важливих досягнень у двох колонках був лише початком, бо ми зможемо збагнути аномалії таблиці 2.1 лише тоді, коли вариво та печиво, черепи та могили постануть у контексті, тобто коли з'ясуємо, що вони означали з погляду самих передісторичних суспільств. А це занурює нас в одну з центральних проблем антропології — порівнювальне вивчання суспільств.

Коли в дев'ятнадцятому сторіччі європейські місіонери та чиновники почали збирати інформацію про народи своїх колоніяльних імперій, їхні звіти про заморські звичаї дивували науковців. Антропологи описували цю діяльність, обговорювали їхнє поширювання по земній кулі та що з цього можна було виснувати щодо еволюції цивілізованішої (тоді це означало подібнішої до європейської) поведінки. Вони посилали спраглих знань випускників вишів до місць з екзотичним кліматом по нові приклади. Одним із цих блискучих молодих людей був Броніслав Малиновський, поляк, що вчився в Лондоні й 1914 року, коли почалася Перша світова війна, застряг на островах Тробріян. Не мавши змоги дістатися кораблем додому, Малиновський зробив єдину розумну річ. Трохи погнівавшися у своєму наметі, він знайшов собі дівчину. Отже, до 1918 року він досконало вивчив місцеву культуру ізсередини. Він збагнув те, що пропустили його професори в своїх книжних дослідженнях: антропологія має пояснювати, як звичаї поєднуються один з одним. Порівнювати треба повноцінні функційні культури, а не окремі види діяльности, вихоплені з контексту, бо однакова поведінка може мати різне значення в різних контекстах. Татуювання на обличчі, наприклад, в Канзасі може зробити вас бунтівником, а в Новій Гвінеї позначає вас як конформіста. Так само в різних культурах однакова ідея може набувати різних форм, як-от передавання черепів та поховання з нефритом є способами вшановувати предків на передісторичному Заході та Сході відповідно.

Малиновському таблиця 2.1 мала б дуже не сподобатися. Він наполягав би на тому, що ми не можемо вихопити кілька звичаїв із двох чинних культур і судити, котра з них краща. І, безперечно, не можна писати книжок, де розділи мають назву на кшталт "Захід виходить вперед". Він би спитав, що означає "виходить вперед"? Як, взагалі, можна виправдати виокремлювання конкретних видів діяльности з безшовної тканини життя й вимірювати одне іншим? І навіть якщо можна виокремити реальність, звідки ми знаємо, які саме фрагменти треба міряти?

Всі ці питання дуже добрі, і якщо ми хочемо пояснити, чому Захід панує, треба на них відповісти — навіть попри те, що пошук відповідей протягом останніх п'ятдесяти років роздер антропологію на клапті. Трохи тремтячи, тепер я занурюся в ці збурені води.

3

Вимірювання минулого

Археологія еволюціює

 писане наприкінці другого розділу повстання культурних антропологів проти ідеї суспільної еволюції відбулося, коли сама ця ідея ще була досить новою. Сучасне розуміння світу походить лише від 1857 року, коли Герберт Спенсер, англійський енциклопедист без офіційної освіти, оприлюднив свого есея "Поступ: його закон та причина". Спенсер був дивною особистістю, він вже випробував себе у ролях залізничника, редактора журналу Економіст, тоді щойноствореного, і романтичного партнера романістки Джордж Еліот (жодна з цих ролей його не задовольнила, він ніколи не мав постійної роботи й не одружився). Цей есей став несподіваною сенсацією. Спенсер пояснював, що "від найдавнішого минулого, що може охопити Наука, до вчорашніх новацій поступ складається, по суті, з перетворень однорідного на неоднорідне"[62]. Далі він наполягав на тім, що еволюція — це такий процес, коли все починається просто й далі складнішає; нею можна пояснити все про все:

Просування від простого до складного через процес послідовних диференціяцій видається однаковим у найдавніших змінах Всесвіту, що їх ми можемо простежити розумом, і в найдавніших змінах, що їх ми можемо встановити індуктивно. Його видно в геологічній та кліматичній еволюції Землі; його видно в розгортанні кожного окремого організму на її поверхні і в множенні видів організмів; його видно в еволюції Людяности, спостережуваній і в цивілізованому індивіді, і в сукупності рас; його видно в еволюції Суспільства однаковою мірою стосовно його політичної, релігійної та економічної організації; його видно в еволюції всіх тих нескінченних конкретних та абстрактних витворів людської діяльности, що складають довкілля нашого щоденного життя.

Наступні сорок років Спенсер витратив на те, щоб пов'язати геологію, біологію, психологію, соціологію, політику та етику в єдину еволюційну теорію. Він робив це так вдало, що на 1870 рік був, мабуть, найвпливовішим філософом з усіх, що писали англійською мовою. Коли японські та китайські інтелектуали вирішили вивчити західні досягнення, вони насамперед переклали його праці. Великі мислителі епохи схилялися перед його ідеями. Перше видання Походження видів Чарлза Дарвіна, оприлюднене 1859 року, не містило слова "еволюція". Не було його також у другому та третьому, і навіть у четвертому та п'ятому виданнях. Але в шостому виданні, 1872 року, Дарвін відчув потребу запозичити терміна, що на той час вже став загальновідомим[63].

Спенсер вважав, що суспільства еволюціювали через чотири рівні диференціяції, від простого (мандрівні гурти без лідерів) через складне (постійні поселення з політичними лідерами) та подвійно складне (групи з церквами, державами, складним поділом праці та освітою) до потрійно складного (великі цивілізації, як-от Рим та Вікторіянська Британія). Схема стала модною, проте важко було знайти двох теоретиків, що дійшли б цілковитої згоди щодо того, якими наличками позначати етапи. Дехто говорив про еволюцію від дикунства через варварство до цивілізації, інші віддавали перевагу еволюції від магії через релігію до науки. Біля 1906 року термінологічні хащі так усім набридли, що Макс Вебер, батько-засновник соціології, поскаржився на "пихатість сучасних авторів, що поводяться з термінологією, що її вживають інші автори, як із власною зубною щіткою"[64].