Розділ 4 Соціально-економічний розвиток Русі ІХ-ХІІІ ст.

Виявлення керамічних центрів у Білгороді і Вишгороді засвідчує значну концентрацію цього виробництва в посадських районах міст і його відносно велику потужність. У XII — XIII ст. гончарство розвивалось під дією ринку. Майстри досконало оволоділи матеріалами і технологією, але у зв’язку із збільшенням попиту якість їх продукції погіршилась.

Глиняна писанка із давньоруського міста Воїнь. XI — XII ст.

Серед матеріалів, які вживалися на Русі для виготовлення різних виробів, значне місце посідала кістка. Із неї робили руків’я ножів, ручки дзеркал, обкладки луків і сідел, наконечники стріл, гребінці, писала, гудзики, іконки, вироби високохудожні і функціональні. У цій галузі працювали досвідчені різьбярі, майстерні яких виявлено у Києві, Галичі, Звенигороді, Новгороді, інших містах.

Високого рівня розвитку досягли у Київській Русі галузі ремесла, зв’язані з будівельною справою: дерево- і кам’янообробні, виготовлення цегли, вапна.

Найдавнішим із цих ремесел було деревообробне. Із дерева споруджували житлові і господарські будівлі, перші християнські храми, оборонні стіни довкола міст і феодальних замків, виготовляли різноманітні господарські і побутові речі — вози, сани, судна, меблі, посуд.

Утилітарність більшості дерев’яних виробів зумовлювала їх художню досконалість. Тесля чи столяр одночасово був і вмілим різьбярем. Свідченням цього є прекрасні зразки художнього різьблення, виявлені в Новгороді, Бресті, Старій Ладозі, Києві.

Кам’яне будівництво, яке широко розгорнулося на Русі в кінці X — на початку XI ст., потребувало спеціалістів різних профілів — архітекторів-будівельників, цегельників, каменярів, вапнярів. Залишки майстерень по обробці каменю, печей для випалу плінфи і вапна виявлені в Києві, Суздалі, Чернігові, Старій Рязані, Полоцьку.

Свого часу Б.О. Рибаков допускав існування цегляного виробництва в більш як 25 крупних міських центрах Русі, сьогодні є підстави стверджувати, що виробництво будівельних і опоряджувальних матеріалів існувало в кожному місті, де велося монументальне будівництво, за винятком тих ситуацій, коли потрібних матеріалів не було на місці (шифер, вапняк) або виробництво яких вимагало спеціальних знань, складних технологій (смальта, скло, полив’яна кераміка).

Гончарне горно. XII ст. Вишгород

Існували і такі ремесла, як кравецьке, обробка шкіри і виготовлення взуття. У писемних джерелах неодноразово згадуються кожум’яки і усмошевці. Майстерні для вичинки шкір виявлено в Києві, Новгороді.

Значне поширення на Русі мали так звані домашні ремесла, зокрема прядіння і ткацтво, переробка сільськогосподарської продукції, приготування продуктів харчування тощо.

За соціальною формою давньоруське ремесло поділялося на вотчинне або помісно-вотчинне, до якого близько стояло церковно-монастирське, вільне, або посадське, і державне[359].

Помісно-вотчинне ремесло на Русі розвивалося в межах феодальних садиб, а в містах — в їх центральних частинах, де була велика концентрація дворів знаті. Вотчинні ремісники жили на території феодальних садиб, працювали в майстернях, що належали їх господарям, виготовляли продукцію із матеріалів замовників. Переважно вотчинний характер мало ювелірне ремесло. Тільки багатим феодальним господарствам було під силу забезпечити таке дороге і трудомістке виробництво всім необхідним для його нормального розвитку. Крім ювелірів на феодальних садибах працювали ковалі, гончарі, склороби, ремісники інших спеціальностей, які були включені в господарську структуру феодального помістя — вотчини і не мали права власності на знаряддя праці і її результати.

На ранніх етапах розвитку ремісничого виробництва вотчинні ремісники працювали на порівняно обмежене коло замовників. Пізніше, у XII — XIII ст., з розвитком товарних відносин продукція вотчинних майстрів вийшла на ринок.

На жаль, на археологічних матеріалах неможливо встановити, як саме вотчинне ремесло виходило на вільний ринок. Чи це було компетенцією винятково хазяїна виробництва, чи, може, в реалізації “надлишків” безпосередньо брав участь і ремісник, одержуючи при цьому певну долю прибутку, сказати з певністю важко.

Гончарне горно XII ст. Село Автуничі на Чернігівщині

Поряд з помісно-вотчинним розвивалось у давньоруських містах і вільне ремесло. Місцем його зосередження стали посади. Суперечки про час їх формування не зовсім підставні. Як частини міської поселенської структури передмістя — посади практично існували одночасно з дитинцями. Інша справа — такі питання, як виробнича діяльність жителів цих посадів, час їх бурхливого зростання і розвитку.

Спостереження над Подолом — посадом найбільшого міста Русі — Києва — показують, що вже у IX ст. він являв собою повністю сформований міський район. До X ст. належать сліди ремісничої діяльності його жителів. Більшою наповненістю ремісничими виробами і слідами різних виробництв характеризуються шари XI ст. Різкий якісний стрибок припадає на XII ст.

В різних районах Подолу виявлено залишки майстерень по обробці бурштину, шиферу, виготовленню скляних і ювелірних виробів, сліди ковальського виробництва. Весь характер культурного шару вказує на розвинену виробничу діяльність жителів цього міського району. Аналогічна ситуація спостерігається в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Смоленську, Полоцьку, Володимирі-на-Клязьмі, інших містах. Їхні посадські райони у XII — XIII ст. дедалі більше набувають значення центрів зосередження дрібнотоварного виробництва.

Ще один сектор ремісничого виробництва може бути кваліфікований як державний. Організатором його виступала князівська влада. За своєю організаційною формою це виробництво, очевидно, ближче стояло до помісно-вотчинного, оскільки у його сфері трудилися переважно залежні ремісники. В ряді випадків провести чітку межу між власне князівським і державним ремеслом надзвичайно важко. Але при цьому існували специфічні виробництва, покликані до життя потребами загальнодержавного розвитку. До них насамперед належало будівництво міст та оборонних укріплень. Державна влада надавала цьому великого значення і не випадково старійшини містобудівників, так званих городників, займали високе соціальне і громадське становище.