Розділ 2 Утворення Русі

Київська Русь

Утворення Русі

Виникнення Русі е однією з актуальних проблем вітчизняної історіографії. Зусиллями кількох поколінь істориків вдалося відтворити досить повний і об’єктивний образ держави східних слов’ян, яка виникла в результаті їх тривалої політичної і соціально-економічної еволюції, збагаченої досвідом сусідніх народів. Русь розвивалася в рамках загальних закономірностей історико-культурного процесу середньовічної Європи, в якому кожний народ брав участь насамперед власними культурними традиціями. Літописець Нестор у “Повісті минулих літ” відтворив широку картину розселення східнослов’янських племінних об’єднань — полян, древлян, сіверян, волинян, дреговичів, словен та інших (усього 14), які посіли величезні території Східної Європи і перебували на стадії зародження у них політичної організації.

В літопису вони названі князівствами. “И по сихъ братьи (після Кия, Щека і Хорива. — П.Т.) держати почаша родъ ихъ княженье в поляхъ, а в деревляхъ свое, а дреговичи свое, а словѣни свое в Новѣгородѣ, а другое на Полотѣ”[47]. “Род” тут виступає у значенні князівської династії.

Процеси східнослов’янської консолідації, що проходили в умовах постійної небезпеки з боку кочовиків, викликали до життя нову форму поселень.

У літопису вона отримала визначення “град”. Є підстави стверджувати, що ці “гради” були насамперед адміністративно-політичними і культовими центрами союзів племен, а також порубіжними кріпостями, пунктами збирання данини, общинними осередками. Так виникли Київ, Чернігів, Псков, Полоцьк, Стара Ладога, Ізборськ та інші найдавніші міста.

Провідним осередком східнослов’янської державності було Середнє Подніпров’я. В VI — VII ст. тут виникло велике об’єднання полян, яке згодом перейняло назву одного з місцевих племен — Рос або Рус. Головним політичним центром його став Київ, розташований в надзвичайно зручному географічному місці на Дніпрі. Спираючись на дружини полян — русі, київський князь, як вважає Б.О. Рибаков, досягав певної влади над тими союзами племен, головні ріки яких текли до Києва: древлянами (Ірпінь, Тетерев), дреговичами (Прип’ять, Дніпро), сіверянами (Десна, Сейм), радимичами (Сож)[48] з. Піднесенню Києва сприяла й історична ситуація кінця V — VI ст., у тому числі і значна міграція на південь верхньодніпровських племен.

Першим князем полянського союзу племен, як вважав літописець Нестор, був Кий. Багатьма дослідниками свідчення це ставиться під сумнів на тій підставі, що для цього раннього періоду ми не маємо аналогічних свідчень. Це не зовсім так. Відомості про східнослов’янських князів переддержавного періоду містять як вітчизняні, так і зарубіжні писемні джерела. Іордан повідомляє про короля антів Божа, Масуді — “про царя Волинян” Маджака. Обидва князювали приблизно в VI ст. Феофілакт Сімокатта розповідає про слов’янського вождя Ардагоста. На кінець VIII — початок IX ст. відноситься діяльність князя Бравліна, який здійснював походи в Крим.

У літопису В.М. Татищева є відомості про князів новгородського та ізборського Гостомисла і Вадима.

Отже, князівська влада в східнослов’янському суспільстві є давнім і місцевим інститутом, і з’явився він іще в додержавний період.

Вважається, що практично кожному союзу племен відповідає своя археологічна культура, що дає можливість окреслити територію цих об’єднань. Полянський союз племен (або Русь VI — VII ст.), за Б.О. Рибаковим, займав простір близько 200 тис. кв. км.

“Откуда есть пошла Руская земля”

Це питання, поставлене ще літописцем Нестором наприкінці XI — чи на початку XII ст., продовжує хвилювати дослідників і нині. Дискусія істориків про те, хто були руси і де їх слід локалізувати, що розпочалася понад 200 років тому, триває і сьогодні. Джерела у переважній більшості містять свідчення і не досить конкретні, і далеко неоднозначні. Вибіркове їх використання породило теорії про південне і північне походження етноніма “Русь”, теорію соціального змісту терміна “Русь”, що первісно означав лише знать, а не весь народ.

Історики, котрі відстоюють точку зору північного походження назви “Русь”, апелюють до авторитету “Повісті минулих літ”. Як правило, вони цитують таке місце: “И бѣша у него (Олега. — П.Т.) варязи и словѣни и прочий, прозвашася Русью”[49]. Та при цьому чомусь забувають відзначити, що дивне обернення північних пришельців на русів відбувається лише після того, як вони з’являються в Києві. До цього літопис іменує їх варягами, чуддю, словенами та ін. Виникає ще одне питання. Якщо назва “Русь” уже в IX ст. завдяки тісним “слов’яно-фіно-скандинавським контактам могла з’явитися лише в середовищі цього змішаного населення”, як стверджують деякі дослідники[50], то чому Олег проголосив “матерью городам руским” не якесь північне місто, скажімо, Ладогу чи Новгород, що знаходилися в центрі цієї “північної Русі”, а Київ, розташований від неї за тисячу кілометрів?

І як могло статися, що писемні джерела ніде не відобразили назву “Русь” стосовно північноруського населення.

Літописець і пізніше буде чітко розрізняти русь і варягів, і навіть слов’ян. 1015 р. Ярослав виступив з Новгорода на Київ, маючи тисячу варягів та інших воїв. Святополк вийшов йому назустріч, “пристрои бещисла вои, Русь и печенѣгъ”[51]. Після утвердження на київському столі вже Ярослав стає володарем руської дружини. Для походу проти Святополка і Болеслава Польського Ярослав “совокупилъ Русь, и варяги, и словѣнѣ”[52].

Ще більш показові в цьому плані свідчення давньоруських літописців XII — XIII ст. У них поняття “Русь” або “Руська земля” виступають у двох значеннях — широкому, яке стосувалося всіх східнослов’янських земель, що входили до складу Давньоруської держави, і вузькому, що вживалося для означення південної частини цих земель, тобто Київщини, Чернігівщини, Переяславщини.

Так, Юрій Довгорукий виступив з військом з Ростово-Суздальської землі “в Русь”, тобто до Києва. Ізяслав Мстиславич, змушений залишити Київ, пішов з “Руської землі” на Волинь, а потім знову повернувся в “Руську землю”[53]. Передаючи 1148 р. сину Юрія Довгорукого Ростиславу місто Божськ, Ізяслав Мстиславич ставить йому таку умову: “А ты постерези землѣ Руской оттолѣ”[54]. Але Ростислав Юрійович не виконує умов угоди, його виганяють, і він іде до Суздаля і говорить батькові: “Слышалъ есмь, оже хощеть тебе вся Руская земля”[55]. Юрій Довгорукий, ображений за себе і свого сина, вигукнув: “Тако ли мнѣ части нѣту в Руской земли, и моимъ дѣтемъ?”[56].

Заснування Києва. Мініатюра Радзивіллівського літопису

Святослав Всеволодович після походу на місто Дмитрів, “возвратися опять в Русь”[57]. Після вбивства Андрія Боголюбського володимирські бояри говорили: “Князь наш убьенъ, а дѣтей у него нѣту, сынок его в Новѣгороде, а братья его в Руси”[58].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київська Русь» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2 Утворення Русі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи