Розділ 4 Соціально-економічний розвиток Русі ІХ-ХІІІ ст.

Одну із основних статей внутрішньої торгівлі становила продукція сільського господарства і промислів. Незважаючи на тісний зв’язок руських міст із сільськогосподарським виробництвом, в них проживала значна кількість людей, які не входили до структури феодальних господарств і могли придбати ці продукти тільки на міському ринку. На київських ринках, судячи із повідомлень “Патерика”, продавалося багато різних продуктів харчування, зокрема і хліб.

Особливим попитом продукція землеробства користувалась у містах Північної Русі. Місцеве сільське господарство, яке періодично страждало від неурожаїв, не могло забезпечити достатню кількість товарної продукції, необхідної для нормального життя міських центрів. Літописні свідчення і дані берестяних грамот вказують на постійну потребу Новгорода в привізному хлібі. На ранньофеодальному етапі головним, а може, і єдиним експортером хліба на північ Русі був Київ. В одній із берестяних грамот ідеться про дешевий київський хліб. У період феодальної роздробленості привіз хліба у Новгород здійснювався також із Північно-Східної Русі.

У свою чергу, Новгород був найбільшим експортером продукції промислів — меду, воску, хутра. Традиційний зв’язок південноруських міст (торгівля хлібом) з північноруськими містами (торгівля названими товарами) зберігався і в пізньосередньовічний час. Новгородські купці були в Києві не тільки частими, а й постійними гостями; мали свій торговий двір з церквою св. Михаїла, так званою Новгородською божницею.

Сельджуцька монета Рума Сулеймана 1200 — 1203 рр. (лицевий і зворотний бік). Київ

З подібною продукцією виходили на київський ринок купці міст північнозахідних земель Русі, зокрема Турова. Можливо, з діяльністю купців Туровської землі слід пов’язувати появу в Києві ще однієї церкви поблизу подільського Торговища — Турової божниці. Розташований на важливій магістралі, яка зв’язувала дніпровський водний шлях з басейном Західного Бугу і Німану, Туров, безперечно, став одним із крупних торговельних центрів Київської Русі.

Як торгівля пушниною була пріоритетом купців Новгородської землі, так і в торгівлі сіллю спеціалізувалося галицьке купецтво. Пояснюється це тим, що із всієї величезної території Русі лише Галицька земля мала значні поклади солі. Звідси вона надходила в усі кінці Русі. Шлях, яким ходили каравани з сіллю, в літопису іменується Соляним.

Вивчення матеріалів археологічних розкопок багатьох міських центрів Русі показує, що між ними існував обмін ремісничою продукцією. Потоки були зустрічними, але перевага лишалася за найбільшими ремісничо-торговельними центрами. Із Києва в інші міста і землі Русі надходили хрести-енколпіони, емалі, вироби в техніці скані, скло, полив’яна кераміка, зброя. Овруч і його найближча округа поставляли в інші міста шиферні прясла, плити для будівництва храмів і палаців. Городськ являв собою крупний центр товарного заліза.

Входження Київської Русі до системи європейських економічних зв’язків зумовило досить ранню появу руського купецтва. Згадують про нього арабські і візантійські писемні джерела, підтвердженням цього служать скарби монет VIII — X ст., виявлення поховань представників купецтва в некрополях давньоруських міст, їх садиб.

У середньовіччя, при постійній небезпеці грабунків, єдино можливою формою торгівлі була колективна, караванна. Купці в цих умовах були одночасно і воїнами, що оберігали свої товари. Озброєність іноземних купців породжувала в місцях торгівлі серйозні ексцеси. Не випадково руським купцям у Константинополі заборонялося носіння зброї відповідними статтями договорів. Найнебезпечніші ділянки торговельних шляхів охоронялися державою. У літопису неодноразово відзначені випадки виходу руських дружин в район Канева для охорони “гречників” і “залозників”.

Важливим елементом міжнародної торгівлі Русі були торгові колонії — місця перебування купців і зберігання товарів. Із русько-візантійських договорів чітко видно, що вже в X ст. руські купці мали свій торговий двір у Константинополі біля церкви св. Мамонта. Тут вони проживали тривалий час. Після прийняття Руссю християнства в Константинополі виник руський квартал (емболос). Золоті ворота нерідко називались Руськими тому, що через них у місто регулярно проходили руські купці[389].

Аналогічні торгові двори, судячи з повідомлення арабського автора Ібн ал Асіра, мали руські купці в містах Криму. Археологічні рештки одного із них виявлені в портовій частині стародавнього Судака.

Руський торговий дім у Вісбі на Готланді вперше згадується у договорі 1262 — 1263 рр. Новгорода з Готським берегом, Любеком і німецькими містами, але, напевно, існував там здавна. Про це свідчить така стаття договору: “А Новгородцьмъ въ становищи на Гацкомъ березе бес пакости, въ старый мир”[390]. Подвір’я руських купців з кам’яною церквою виявлено також у Сігтуні. У Ризі після 1212 р. з’явилося подвір’я полоцьких купців з церквою св. Миколая.

Процес заснування торгових дворів був двостороннім: одночасно з появою руських дворів у містах інших країн виникали іноземні у Русі. У Києві відомо урочище Козари, яке, очевидно, вказує на існування тут уже в ЇХ — X ст. торгової слободи хозарських купців. Початкове перебування скандинавських купців відзначено в районі пізнішого Печерського монастиря, де відома “Варязька” печера. Не викликає сумніву існування в Києві торгового подвір’я або району візантійських купців. У XII — ХІІІ ст. в ньому були створені колонії німецьких, а також ірландських купців.

У Новгороді другої половини XI ст. джерела згадують торговий двір скандинавських купців з церквою св. Олафа. У 1217 р. в одній із варязьких церков “изгоре товар весь варязьскый бещисла”[391]. Свій торговий двір мали в Новгороді німецькі купці.

Договір 1229 р., укладений від імені смоленського князя Мстислава Давидовича між Смоленськом, Полоцьком і Вітебськом, з одного боку, і Ригою, Вісбі і Орденом — з другого, дає підстави вважати заснування в цих руських містах торгових дворів німецьких купців.

Торгові ряди “латинських купців” відомі в Галичі, про що свідчить назва одних кріпосних воріт — Німецькі, а також у Володимирі-Волинському, де німецькі купці входили до числа місцевих бюргерів. Відомий випадок, коли багатий німецький купець Марколот давав обід на честь волинського князя Василька[392].

Цікаві дані збереглися про життя німецького купецького подвір’я з церквою св. Петра у Новгороді. Купці мали право використовувати храм як складське приміщення. Купці і їх товариші зобов’язані були кожної суботи переобліковувати всі товари і ставити на них свої торгові клейма. У церкві св. Петра зберігалася скриня з привілеями і пергаменними документами, грошима і церковною ризницею. Тут же зберігались і фунтові ваги з клятвено вивіреними гирями. Руські не мали права входу до церкви. У разі від’їзду німецьких купців і пасторів на батьківщину ключі від церкви передавалися вищим ієрархам руської церкви в Новгороді — один архієпископу, інший — ігумену Юр’ївського монастиря. Подібні порядки були в готландському дворі з церквою св. Олафа в Новгороді[393].

Аналогічною була структура руських купецьких дворів у Константинополі, Сігтуні, Вісбі, Любеку, Ревелі та інших містах.

На ранньофеодальному етапі міжнародна торгівля була централізованою і велась державою. Не сталося принципових змін у соціальній її структурі і в період феодальної роздробленості. Відміни полягали в тому, що тепер на зміну одному місту, яке централізувало зовнішню торгівлю всієї величезної країни, прийшло кілька. На півдні і південному заході Русі — Київ, Чернігів, Галич; на північному сході — Володимир-на-Клязьмі; на півночі і північному заході — Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Разом вони вирішували ті завдання, які раніше вважались компетенцією одного Києва.

Специфіка міжнародної торгівлі створювала умови для консолідації заможного купецтва і організації гостинних корпорацій. Вони утворювалися за принципом спеціалізації у торгівлі з певними країнами або ж у збуті конкретних видів товарів. Корпорації першого типу репрезентували київські об’єднання “гречників” і “залозників”. Прикладом корпорації другого типу було знамените “Іваньське” братство в Новгороді, яке об’єднувало купців, що торгували воском. Корпорацію очолював староста, вона мала свій храм св. Іоанна Предтечі в Опоках (Торгова сторона) і уставну грамоту[394].