Розділ «Військова служба»

Санітарним потягом маю буть скерований десь на тил. Сердечність, з якою прибула попрощатись група офіцерів, всі сапери і телефоністи, вільні од служби, глибоко запала в серце. Навіть боліло не так в рані.

Полковник виразив певність, що повернусь в полк, а ад'ютант шепнув, що пішов з полку вище, де треба, внесок (представлення) про нагородження другого хреста і признання першого офіцерського рангу.

В Августові провів цілі сутки. Ранених зібралось багато, коло 300. Другого дня їхав потягом. Була то подорож не дуже приємна. Вагони огрівались слабо, докучав холод. Рух потягів великий, викликав довгі стоянки на головних вузлових станціях. Обслуга заботлива, як могла, догоджала раненим. Кормили добре, ситно, Прийшов по двох добах подорожі в Москву. Всіх ранених перевезено самоходами до великого госпіталю десь на кінець цього величезного міста. Розміщено в кількох великих двохповерхових будинках. Скрізь ідеальна чистота. Близько ліс і річка. В великих залах по 30 ліжок. М'яка вигідна білизна, пантофлі, біло сніжна постіль; лікарі і санітарки першого класу.

Харчі смачні, кухарі знамениті.

Госпіталь був організований московським купечеством. Раненим не бракувало овочів, шоколаду, цукорків, тістечок. Розуміється, що курильщикам не треба було купувать цигарок. Режим був досить гострий. Не вільно в залах палить тютюну, виходить без дозволу за брами. Не вільно грать в карти. В читальні — газети, журнали, книжки, шахмати, шашки, доміно.

Лежав я в залі офіцерській для легкоранених. Рана спочатку загнилась, під неслась температура, біль загострився. Прийшлось полежать на столі і міцно стискувать зуби, коли запускався зонд та витягся кусочок білизни і малюсінька кісточка. З того часу рана скоро виповнялась і затягалась.

Написав додому і штабу 21 — го сиб. стр. п-ку листи. Відповіді надійшли скоро З дому повно співчуття, одчаю і всяких порад. З полку купа поздоровлень і Георгія з бантом.

Два місяці прийшлось полежать з раною. Ходив майже нормально. Почав знайомитись з Москвою, перед усім з знакомитими будовами, музеями, придивлятись до людей.

В 1914 році мало ще було стосунково Георгіївських хрестів, а тим більше вояків з двома білими хрестиками. Було приємним бачить, коли молодь поглядає з пошаною, поліція салютує. Не раз візник-"лихач" запитає малопомітно припа даючого на праву ногу з загнутою паличкою в руці вояка:

"Вам куда, кавалер?"

"На Красную." чи "До Третьяковской!"

"Садітесь!"

Санки летять дуже скоро, широченна спина візника з бородищем до пояса не порушиться, мов ідол з каміння. Домчить скоро. На питання "Що належить?" — "С такіх защітніков отечества ми денег не берьом!"

Простягнеш йому і потиснеш широченну долоню, то ще шапку зніме та поклониться своєму безплатному пасажирові!

Шановано в 1914 році Георгіївський хрест!

Враження з оглядання Москви, її знакомитих будов, вулиць, музеїв не єсть можливим і не може буть приблизним за той короткий час мого перебування та ще зимою.

Величава громада собору Св. Василя, присадиста трохи, з різними по формі сьома куполами, робе враження чогось з зачарованого, не теперішнього світу.

Головне і незабутнє враження зробили картини великих митців, зібрані в Третьяковській галереї.

Жива кров ллється з розбитої голови царевича Івана. Через зведені судорогою пальці батька-убивця Івана Грозного капає на килим. В страшних вирячених очах жаль, страх, каяття, відчай. Уста прилипли до голови умираючого сина, рештки волосся на голові…

Рядом лежить тяжкий, гостро окутий, як спис, кий-патериця. Смерть положила свою печать на чоло і погасаючі очі царевича. Остатнім рухом він робить зусилля піднестись…