Розділ «Все проходе, все минає»

В новій мурованій церкві нецікавого стилю показано дві ікони — Христа Спасителя і Матері Божої — в кутих тяжких срібних окладинах. Це дар Константинопольських патріархів.

Писані на липових дошках, ікони зазнали на собі впливу часу і сильно потерпіли од консервації. Деякі непорушені деталі свідчать про чудовий спосіб малювання візантійських митців.

В другій церкві-часовні — чудесної мистецької роботи іконостас. Царські ворота вирізані з двох половин дерева-великана.

Всі ікони старанно писані добрими митцями і належно утримані. Головні неоцінимі пам'ятники переховувались в третій церкві — Кладовищенській. Сюди вона перенесена як стала колись, а не була головною на Січі. Це є доказом, що запорожці мали не одну церкву. Почорнілі од часу, товсті дубові стіни заховали твердість кості. Нижній вінець, новіший, поставлено на каміннім фундаменті.

Ключі церковні були у титаря, а замикалась ця церков тільки в присутності священика.

Обоє, настоятель і титар, — вікові люди, дуже неохотно згодились одчинить церкву. Довше, ніж благочинний, розпитували хто, звідкіль, хто батьки, якого роду. Прозвище було титареві знайоме, в дальшій розмові виявилось, що чули обоє про Антона Миколайовича Авраменка. Не даром говориться, що "земля слухом повниться"!.

Од себе пожертвував на церкву три карбованці. Врешті здобув повне довір'я, а тим самим — до оглядання неоцінимих, неповторимих пам'яток козацької святині, ревниво оберігаємих духовенством, а цими двома дідами — коло півсотні років.

Мій Боже! Яке щастя мене спіткало! В досить просторій церкві двері, завішені килимом, вели до ризниці, досить тіснуватої і темної.

Тяжкі, оковані скрині титар одмикав масивними ключами. Видобувались одна за другою старинні дорогоцінності. Золототкані літургійні ризи, воздухи часів коло 1660 року. Огромне Євангеліє в серебряній оправі вагою два пуди.

Як оборонці православної віри, діставали запорожці цінні подарки од патріархів Константинопольського і Єрусалимського.

Аналой під читання Євангелія з букового дерева надзвичай артистично оброблений інкрустацією з черепахи, перламутру та слонової кості. Дар патріарха Константинопольського. Другий такий мається в патріаршім соборі.

Найголовніша, найцінніша святиня — це хрест з частиною животворящого дерева, привезений з Єрусалиму. Кипарисового дерева, вправлений в кіот, багато прикрашений рубінами і ізумрудами, поміщався на срібній дошці.

На головній стороні вирізано: "У сем хресті животворяще дерево". На другіій "Сія таблиця до Храму Покрови Пресвятия Богородиці сооружена коштом всього Войська Запорозкого. А старанієм ктитора Павла, за отамана Кошового Павла Козилецького ЛІЦ1 (1747. — Ред.) году мєсяця октобрия 2 дня". Бархатна плашаниця з золототканим написом: "Сія плащаниця раба Божія Іоанна Горкуша куреня Тимошевського 1756 году".

В півтемній ризниці за цими віковими написами встають в уяві їх автори, сильні духом багатирі-лицарі.

Крім богослужебних речей, були інші дорогі пам'ятки, а між ним — два великі срібні ковші з накривками.

Один надзвичайно артистичної роботи. На ньому зображено всяку степову птицю та комах. Тут дрофи, куріпка, яструб, лебідь, не знані тепер інші птиці. Оси, бджоли, джмелі, жуки і т. д. На другім — медальйони-портрети.

В церкві мається запис походження цих ковшів. З них слідує, що перший здобуто в часі наскоку на Крим кошового Сірка в відповідь на напад орди на Січ та на війни з Туреччиною. Цей наскік змусив кримського хана покинуть турків і спішить на рятунок Криму.

Прибув пізно. Сірко з великою здобиччю вертався назад через Сиваш. Одбив орду вже на переправі. Крим було майже весь знищено разом з столицею Бахчисараєм. Звідтіль походе та чара, котру уживав Сірко, а за ним всі наступні кошові.

Друга чара привезена з походу в "Польщу ловить гайдамаків". Діялось це koло 1746 року, коли, вертаючись десь коло Канева, пограбували маєтки саксонського генерала Вейсенбаха.

Про це читав пізніше в "Історії Русів" Бантиш-Каменського. Пізно повернувся тоді з церкви. Не стачило слів подяки.