Розділ «Все проходе, все минає»

Сестри. Ксенія, або Оксана. Зросту невеликого, рухлива, мала карі очі, тонкий форемний носик, темні брови і коси, поважна і дуже працьовита. Завжди кимсь опікувалась. Вона і мене виносила і виняньчила, як говориться, не давала і пилинці упасти на дитину. Освіту мала невелику, потрібну для господині в тих далеких временах. Проте любила читать, а в старшім вікові не раз в куточку просиджувала з книжкою до ранку. Була молодша од Андрія на два роки, а старша од мене на 11 літ.

Маючи 18 літ, вийшла заміж за Наума Степановича Гапоненка, доброго господаря в Верхньодніпровську. Знаменита і ощадна господиня, Оксана завше мала немалий гріш, а Наум Степанович, опікуючись полем, кіньми і рільничим знаряддям, не вміщувався в домашні і фінансові операції дружини і на тому добре виходив.

Не була Оксана скупа, навпаки, приходила завше з поміччю там, де ця поміч була потрібна, а ця жертвенність трималася до старості.

Мала Оксана трьох синів — Петра, Олександра і Гавриїла. Виростали хлопці в тяжких часах недостатку і голоду на Україні. Позбавлені господарства, а навіть останньої корови, зосталася їм хатина та невеликий ґрунт з парою дерев.

Коли мала мисочка муки коштувала 10 рублів, Наум заробляв, як звичайний робітник, 50 рублів. Життя було голодне і тяжке. Поля пильнувались гостро, за зривання або збирання колосків грозила кара смерті. Люди умирали масово. Колективізація коштувала Україні 6 000 000 людського життя. Оксана, одначе, сім'ю зберегла. Мало того, дала освіту, вивела в люди. Велике значення мала її глибока релігійність, спадщина по бабусі і батькові, та велика сила волі і енергії в малім тілі. В кінці життя, по смерті мужа, Оксана продала подвір'я, поділила гроші між синами, помогла двом старшим інженерам побудувать свої доми, а потім була бажаним гостем у синів і молодшої сестри Галі, поважана і улюблена «тьотя Саня» Галиних дочок.

Спокійну старість Оксани тяжко ударило нещастя… На 78 році зламала вона ногу, лежала в ліжку і, що найгірше, — осліпла. Померла тихо літом 1965 року на 80-му році і похована по християнському звичаю рядом з матір'ю і сестрою Любою.

Люба. Старша за мене на 6 років. Між нами найніжніша, веселої вдачі, радісної натури. Люба мала великі сірі очі, малесенькі повнуваті уста, темні-блонд чи попелясті коси, ніжне, біле, продовгувате обличчя з гарним, трохи піднесеним до кінця носом. Середнього зросту, видавалася вищою, була гнучка як лозина, здавалося, готова переламаться в поясі. Не була вона створена на господиню, зате мала дар до мережання, вишивок, в'язання коронок. Уміла ходить коло квітів, як мало хто. Всі її дуже любили за веселу вдачу, за спів низьким ніжним альтом. Ми з Андрієм ходили в артистично вишитих сорочках, а мережані і вишиті шовком рушники над іконами і вікнами красили цілий дім.

Вийшла Люба заміж дуже рано, в 16 літ, а її муж мав 18. Власне, як кінчив комерчеську школу. Щоправда, Полікарп Григорович, хоть молодий, мав гарні чорні вуса і атлетичну будову (Раніше дядько Федір возив сина, що мав 17 років, до архієрея з просьбою про дозвіл на вінчання. Архієрей, побачивши кремезного хлопця під вусом, одразу дав дозвіл і благословив).

Полікарп Григорович Войтенко дійсно був мужчиною на 100 %. Високий, широкораменний, повновидий, рум'яний, з великими карими очима з довгими рісницями, густими чорними бровами, форемним носом і малим ротом. Як кажда сильна фізично людина, був лагідний і добродушний. Не курив тютюну, не пив горілки, хотя ж завше Люба мала запас хороших наливок для гостей.

Обоє Войтенки завше були радісні, веселі, а до того посідали запас гумористичних, незлобливих оповідань. Відпочивадось у їх в безжурній лагідній атмосфері серед квітів, в убраному з почуттям красоти мешканні. Полікарп і грав добре. Обоє любили потанцювать, а мені тоді грать. Кохалися міцно, дітки їм родилися здорові, а Люба, маючи ніжну будову, переносила родові болі дуже легко. Було їх четверо: Іван, Віра, Анатоль і Віктор.

Полікарп працював в кредитовім банкові в Хортиці, - як і Кічкас, старій німецькій колонії. Тут містечко було значно більше, мало кілька заводів машин рільничих, металургійних, парові млини, середню школу, волосну управу, суд і дві школи початкові.

Фабричного люду тут жило коло 3000.

Жилось Войтенкам добре, стосунки були гарні, зичливі.

Платня в банкові солідна, крім Полікарпа, всі працівники були німці-мено- ніти. Кічкас хоть і менший Хортиці, був багатший, бо жили в ньому хазяїни всіх хортицьких і місцевих фабрик і заводів.

Прийшла війна 1914–1918 р., потім революція, голод, хвороби і звели в могилу Полікарпа, Любу і сина їх найстаршого Івана. Віктор поліг в боях в 1943 році. Зосталось двоє — Віра і Анатолій. Про це докладніше напишу потім.

Анна-Галя. Наймолодша з нас, родилась в 1900 році, саме перед смертю бабусі. Народження Галі в'язалось з поважною хворобою матері, а через те новонароджену дитину якось уважали за небажану. Позбавлена молока матері, дитина теж довший час хворувала на живіт і плакала. Власне, тоді моя заздрість змінилась на жалість, а трохи пізніше перейшла в опікування малою сестричкою. Опікун з мене був вимагаючий, не завше толеранційний, одначе являвся заступником і ніколи нікому не позволяв Галю кривдить.

Удалася Галя виглядом в Авраменків, дещо взяла од бабки. Сягаючи пам'яттю шістдесят літ назад, припоминаю худе дівчатко з великими сіро-зеленими очима «як у жаби», довгастим носом. Було моїм сателітом послушним, наслідуючим всі мої починання. Товаришило на Дніпро з вудочкою, по нетрях, проваллях і скелях, де я збирав яєчка різних птахів до колекції, в степу і на лугах, ловлячи метелик: в.

Коли мені пройшлось вирушать з дому в світ, Галя вийшла з моєї опіки, проходила перелом, дозрівала. Висока, костиста, з дуже великими очима, темними гарними бровами та буйними чорними косами до пояса, довгонога, в темно-зеленій шкільній суконці.

А по чотирьох літах це була гарно розвинена дівчина, міцної будови, трохи несміла. Лице зарум'янилось, поповніло, худенькі рамена закруглились, ніс зробився ніби коротший, гарний, губи поповнішали, очі набрали нового виразу- світилась в них велика доброта. Міцнувате підборіддя свідчило про становчість і волю. Коси сягали нижче пояса. Новостю був гарний сильний голос сопрано.

Заміж вийшла Галя, маючи 21 рік, по смерті Андрія. Муж її, Володимир Петрович Попов, — всебічно здібний механік. Працював під рукою Андрія. Дуже зарадний, беззавітно відданий сім'ї, людина великої доброти, Володимир Петрович був взірцевим мужем і батьком.