Розділ «Все проходе, все минає»

Тремтіли слухачі, очаровані оповіданнями про таємничий небесний огонь, який запалював на Великдень свічі в святині Гробу Божого в Єрусалимі, про печери Київської Лаври з гробами святих, про таємничу святиню в Вифлеємі, де родився Христос, а людина завмирала в безруху і молитві.

Мріялись в уяві далекі світи, незнані дива, народи, чужі краї і бажання все це колись побачить своїми очима. Підсвідомо тягло в світ…

Часом старенька цілими днями замикалась і до себе нікого не пускала. Якось прийшлося в такий день там всунуться. Вона сиділа перед відкритою скринею і щось там перекладала, перебирала. Зараз же казала мені вийти і заперти двері.

Пам'ятаю смерть своєї бабусі. Вернулась раніше, ніж сподівалося. Була перетомлена і казала дать знать синам і дочці, аби з сім'ями скоріше приїхали. За тиждень були дядьки Василь та Іван і тітка Марфа з сім'ями. Приїхали також Зуби та мамина сестра з мужем і сином, Манжури-Ярмоленки, що жили близько од дядьків Василя та Івана. Бабуся більше лежала і відпочивала в той час, як звичайно після далекої подорожі. Тільки спала довго.

Коли зібрався весь рід, прийшла сама до столу, сіла на своє місце в почесному куткові під образами. Мало їла, мовчки оглядала дітей, внуків і правнуків. Кожному пильно приглядалась, часом усміхалась і порушала устами. Мовчки молилась.

Потім окремо балакала з старшими. А молодь і діти окремо збирались і, хоть одчували щось поважне! займувались своїми справами. Двоюрідні брати і сестри були всі старші од мене, тільки якась дівчинка, внучка дядька Василя, бігал а за мною по подвір'ю та між деревами.

Потім перенесено скриню до більшої кімнати, тітка Марфа і мати вибирали, що там було, а старенька бабуся казала все розкладать на окремі місця і поділила на кожного. Дещо дісталося синам, а більше — дочці і внучкам. Любила найбільше сестру Оксану і їй дала дорогі правдиві коралі з золотими старинними монетами — дукатами червоного золота; цю дорогу пам'ятку колись сама дістала, як виходила за діда. Я його не знав, помер перед моїм народженням.

Приїхав священик, висповідав, причастив і помазав святою оливкою.

До останньої хвилини була бабуся притомна, говорила тихо. Її послання перенесено до великої кімнати, де спала останню ніч. Рано всі коло неї зібрались і по черзі підходили, ставали на коліна, а вона хрестила і благословила. Убрана була в приготовлене на смерть білизну, сукню і черевики. Панувала тиша. Рука протяглась за свічею, піднеслась голова, очі скерувались на ікони, вікно. Широко розкрились, оглянули присутніх своїх і чужих, поволі закрились. Назавжди…

Проводила покійницю велика громада людей, з плачем і жалем.

Померла легкою смертю, християнською, благочестивою. Без хвороб, що дай Боже каждому.

Брат Андрій. Вище середнього зросту, добре збудований, мускулярний, мав класичні риси лиця. Гарно викроєні уста, прямий гречеський ніс, карі очі, трохи в міру випуклі, чистий, високий лоб, малі прилягаючі вуха і гарне волосся, відбиваюче металом, «як воронове крило». Лице продовгувате з висунутим трохи міцним підборіддям. Вуси носив трохи вниз, по-козачому. Мало і рідко спотикались обличчя такого приємного виразу, чистоти і ніжності, смуглявої, старої слонової кості окраски. Мій син Роман лицем дуже схожий на дядька.

Ще усмішка у Андрія була надзвичайно гарна. Кінчик носа незначно пригинався, на лиці творились маленькі вглиблення-ямки, між невеликими пухковатими губами показувались рівні білі зуби.

Одночасно чулась в тім обличчі сильна воля і непохитність. В молодих літах був типом степової краси. Мав малі руки з тонкими довгуватими пальцями і малі ступні. Посідав розлеглі заінтересовання, відомості з різних керунків. Мав гарну добрану бібліотеку, чимало картин — оригіналів знаних художників, з котрими знався і стрічався, як з літераторами і поетами. З фаху і науки електрик, умів виконать власноручно різні роботи, а особливо механічні. Мав кімнату-майстерню з інструментом слюсарським, токарню, столярським, малярським і плотницьким.

Займався з поводженням фотографією і хімією. Там знаходились апарати телеграфічні і телефонічні, котрі служили до шукання удосконалення. В часі виїздив до великих міст, вишукував і купував старинні, часто зіпсуті речі, котрі доводив до порядку, не жаліючи часу. Купував старовинні меблі, не жаліючи кошту, а траплялось шукать до комплекту якогось крісла або столика місяцями і роками коресподенційно.

Андрій любив і умів гарно убираться, платив доброму кравцеві дорого, умів також берегти в чистоті убрання і взуття. Взагалі в службі, праці і в мешканні був педантичний і вимагаючий од себе і оточення, підлеглих і домашніх.

Любив я брата (старшого на 13 літ) безмежно і без застереження. Як же було приємно в його кавалерськім мешканні, з вигідною мебіллю, дорогими, з смаком підібраними килимами, картинами, книгозбіром в густовнім оправленні.

Припоминаю, як привіз Андрій старовинну лампу-світильник і карманні часи, в яких не було вказівок, а в покришці три дірки з цифрами на години, минути і дні.

Обидві речі попсовані, лампа не світила, часи десятки літ хіба не ходили, абули занечищені і без пружини, та і коліщата не всі. Цілими вечорами не один місяць страчено на одчищення механізму, дороблення бракуючих деталей, терпеливе полірування оправи — і часи пішли з великою докладністю, а світильник-лампа з дорогого фарфору з срібною оправою, перероблена на нагрівання спиртом азбестової сітки, давала прекрасний матовий світ. Зробив власноручно Андрій три човни, легкі, міцні і вигідні, до риболовства на двох, під парус на одного і для 5–6 осіб на чотири весла для прогулок по Дніпру. Скільки пам'ятаю, Андрій завше щось робив або читав. А читав дуже багато. Пильно слідив за життям літературним і громадським, близько держався революційного руху, належав до Української соціал-демократичної партії.

Після смерті батька був фактичним головою сім'ї, а для мене недосягаємим авторитетом і прикладом.