Розділ «Все проходе, все минає»

Одначе матінка моя була досить високою женщиною міцної будови. В нашій сім'ї я один до неї подібний з лиця.

Як і батько, мати була также дуже релігійна.

Мала великі сіро-сині очі, в яких світила доброта і лагідність. Огромної працьовитості. Робила все по господарстві і в домі спокійно, без поспіху, а виходило докладно і скоро. Не пам'ятаю яких-небудь непорозумінь з батьком в його справах чи по господарстві. Шроте нас часто боронила, коли щось випало не по батьковій мислі, може, найбільше мене, бо, правду кажучи, я найбільше виламувався з установленої течії та робив заборонені, не завше безпечні вибрики.

Мала мама гарне густе учесання, прикрите сіткою або старосвітським очіпком[1], вишитим шовком і золотом. Убиралась звичайно в темні сукні, літом ясніші, легкі. Зимою накладала сердак, кожушок, а в свята гарне хутро на тхорах з великим коміром, не пам'ятаю, з якого звіра. Капелюхів ніколи не носила, зате мала гарні дорогі хустки, кашемірові і пухові. Не любила також шовку.

Всі ми матір любили безгранично, як і вона нас. Всі старались не заслужить на незадоволення, а тим більше найменшу нагану.

Мати не мала освіти поза читанням та писанням, зате була господиня знаменита. Її печиво, соління, маринування, смачні страви, ковбаси, шинки, схаби були знані широко. А наливки та настойки!

Зналася матінка і на травах, коріннях, листях та квітах од всяких хвороб. Сама збирала і нам показувала, та навчала, яке зілля до чого служе. Пам'ятаю такі рослини лічебні: подорожник, звіробой, деревій, золототисячник, кузьмич-трава, бодяга, живокост, бабка, медвеже вухо, дзвіночки, молоденькі листочки березові, топольові, липовий цвіт, ягоди і молоді стеблі дикої малини, корінь валер'яновий, цвіт дикої ружі. Дуже багато ще тих натуральних ліків вийшло з голови. Одначе ствердити належить, що багато людей приходило просить всяких травок чи коріння, і вони помагали часто і радикально.

Встає і тепер перед очима лице матері: добре, ласкаве, привітне, з усмішкою на гарних устах, для нас всіх однакове в виразі, всіх однаково кохаюче. Ці прикмети перейшли до дочок і внучок. Нехай буде пухом їй земля!

Померла в вікові коло 80 літ і похована в Хортиці. Землею з її могили притрусять і мене. Привезена в 1958 р. разом з Дніпровою водою.

Бабуся Єфимія, батькова мати, жила до смерті при нашій сім'ї. Померла в глибокій старості, маючи понад сто літ. Пам'ять заховала її вигляд. Високого зросту, трохи похилена, з костуром в руці, до останніх днів була рухлива і ходила досить скоро. Мала не цілком сиве довге волосся, вбиралася в темні сукні і хустки. Лице продовгувате, темно-жовтувате, з сухим довгуватим носом, губи стулені, а очі, заховані в зморшках, ще поблискували.

Мав я коло 5½ років, як бабуся померла, проте пам'ятаю певні випадки і моменти з перед двох літ раніш.

Од осені до весни бабуся жила в своїй невеликій теплій кімнаті, де стояло ліжко, стіл, лава, крісло і велика скриня, міцно окована, з величезним замком. На стінах — старинні ікони з лампадками. Коли бабусі не було, дітям до кімнати ходить заборонялось. З наступлениям теплих днів весни збиралася бабуся надовго з дому і верталась восени.

Пішо сотні кілометрів, живлючись жертвами, ходила вона по святих містах в Києві, Почаєві і інших монастирях, знаних на Україні і за Україною.

Була також в Палестині. Разом з бабкою ходила група паломників. В такій подорожі не можна було купувать за гроші харчів. Молодші старались зароблять, а старі діставали в ім'я Боже.

З подорожі приносились різні пам'яткові речі.

Срібні перстені з синьою емаллю од св. Варвари — «щоб голова не боліла», жолуді од св. Афанасія — «вельми добрі на зуби»,хрестики на шию кипарисові з Єрусалиму, срібляні з синьою емаллю і різані з коралу з Києва, пляшечки з св. водою з Почаєва, іконки з Козельщини на дереві, з Афону на полотні, дорогий ладан з Св. Землі. Різного цвіту свічки.

Діти діставали дещо з солодких південних овочів — фініки (daktyle), інжир (figi). Вирушаючи в подорож, бабуся мала на собі дві досить великі торби. В одній зміна білизни, рушник і сукня. В другій — менша торбинка з паперами, пам'ятками і грішми. То були записи і заплати в церквах і монастирях за померлих, хворих, поміч Божу в господарстві і т. д.

І так, вибираючись з дому, бабка прощалась з домашніми, благословила дітей і внуків, прощалась з сусідами і йшла на чолі богомольців, підпираючись закривленою палицею.

Осінню всі ждали повороту бабусі з великим нетерпінням. Не гостинці були тому причиною, а оповідання: де була, що бачила. Цих оповідань вистачало на цілу зиму в довгі вечори.

Загострювали вони цікавість про різні краї і людей, про великі міста, моря, дивні дерева, пам'ятники, великі будівлі в Києві, Одесі, Царгороді. Про гори і пустині, різних звірів і птахів.