Розділ «Все проходе, все минає»

В кінці лютого з півдня дихнув теплий вітер, сонце починає пригрівать. Перші дні березня викликають ніжну травицю на пригрітих горбках, а одночасно виглядає білий квіт шафрану-просферену під пролісками. Шафран має корінь- цибульку в сіточках-сорочечках ясно-коричневого цвіту. Під цими сіточками сочиста біла паляничка, дуже смачна, солодка! Ще день-два теплого вітру і сонця зганяють сніги, степ оживає. Спішать виглянуть на світ Божий тюльпани, іриси, голубі рясочки. Задзвонив високо під небом, оголосив гімн весні жайворонок. Загомоніли струмки по балках, покрили водою степові озера, позливались в річки і побігли будить батька Дніпра.

Засвистіли ховрашки, протер заспані очі байбак і теж задоволено свиснув після довгого зимового сну. Погрівся на сонці і поліз в нору доспати ще трохи. Це запобігливий господар, — зерна з минулого року має ще немалий запас! Прилетіли, забігали, заклопотали шпаки, виблискуючи весіннім металевим полиском убрання. З півдня потяглися громади, шнури, трикутники різної птиці, оживили, наповнили криком землю, води і ліси!

Літо.

Сонце чим дальше пригріває міцніше. Пожовкло, налилось збіжжя, не видно в степу квітів. По горбах присохла, посіріла трава, тільки тирса порушує білими косами в непомітнім рухові гарячого повітря.

Отари і череди перебувають щораз дальше і держаться ближче води. Далеко на горизонті (обрії) ходять хвилі повітря, а над ними марево дерев, трави — фата моргана!

«Святий Петро пасе вівці», — говорили старі люди. Ті хвилі дійсно подібні до руху отари овець.

В гарячім степу тихо, малолюдно. По баштанах при куренях — діди-сторожі. Бережуть кавуни, дині, огірки, кабаки од птиці. Люди можуть всім користатись, діди раді почастувать каждого, щоб в самоті побалакать.

В сухій траві життя йде своїм правом. Ось малесенька сіра курочка-перепілка пробирається між стеблом. За нею точаться кругленькі малюсінькі сірі м'ячики. В повітрі гострий крик смерті! Завмерла перепілка, скам'яніли, злились з землею кільканадцять її діток… Непомітні вони в натуральнім замаскуванні. Пролетів кібець, пронеслась смерть над дрібними пташиними і звіринками. Найменше порушення не убереже од гострих кігтів і всевидючих очей малого хижака!

Цим разом минуло лихо, по-своєму одізвались перепілка і повела десь в просо струмочок оживших дітей.

Появляється тінь над завмерлим гарячим степом. Робе круги щонижчі і падає в якесь провалля чи байрак.

Не пройде кільканадцять хвилин, як в той байрак злетиться ціла громада шулік (каня). Це санітари степу.

Перший побачив лежачу тварину. Жива чи мертва? Ще придивився і переконався, що мертва, кинувся вниз — має чим поживитись. Інші шуліки за десятки кілометрів спостережуть характерний рух першого вниз і злетяться, певні, що буде щось і для них з'їсти.

Небагато часу пройде, як з падлини зостануться самі кості. А ще за день-два будуть блищать одполіровані найдокладніше, без атому м'яса, жил і жиру. Муравки візьмуть своє.

Проїде віз часом. По конях зостанеться гній. Одразу там впадуть чорні жуки. Великі це труженики! Нароблять вони круглих, досить великих кульок і починають котить в різні сторони, далеко од дороги. Один спереду на себе, другий попихає. Виберуть підходяще місто і починають вигрібать досить глибоку норку. Працюють при тім на зміну, послуговуючись твердою роговою пластинкою з зубцями над ротом.

В готову дірку впихають кульку, загрібають, маскують і летять робить другу порцію. Спішать, щоб інші не розтягли. Пізніше всередині кульки виросте потомок, забезпечений харчами на потрібний час.

Де трава низька, рано можна побачить росу на густій сітці павутиння, в формі широкої лійки. Дірка цієї лійки глибоко входе в землю. Спішить десь працьовитий жук, не спостережеться, звалиться в лійку, вигрібається, трясе павутиною.

З дірки вискакує великий павук-тарантул, вбиває в нещасного жука міцні щелепи, убиває ядом. Висмокче свою здобич і викине геть за лійку порожній панцир. Павутиння липне до всього, що впаде: комаха, муха, бджола. Всі стають поживленням чатуючого хижака.

Для людини тарантул також небезпечний! Пам'ятаю, як був малим хлопцем 4–5 літ, вечором прибігла з плачем моя опікунка Оксана.

Вийшла босо на толоку і укусив її в великий палець павук. Піднялась тривога, послали по «знаючого» діда Лушпія. Палець був напухший, червоний. З страху чи болю плакала Оксана. Дід прибув дуже скоро, оглянув палець, перев'язав рушниками ноги вище ступені і під коліном, теплою водою з зіллям, що приніс з собою, промив ранку, трохи ще надрізав, перехрестився і почав висмоктувать та спльовувать кров'ю. Щось при тім мурмотів — «шептав».

Потім промив ще раз ранку виваром, зав'язав полотняним шматом. Заявив, що все гаразд, а треба промивать одваром ранку яких два дні. Добре під'ївши і підпивши, одержав гонорару два срібних карбованці: «Будуть нові штани!»