Розділ «VIII. ТРЕТЯ ЗУПИНКА ІCТОРІЇ»

К государственному крупному капитализму и к социализму ведет одна и та же дорога, ведет путь через одну и туже промежуточную инстанцию, называемую “народный учет и контроль за производством и распределением продуктов.

(теж там)

І — ще далі:

Государственный монопольный капитализм — есть полнейшая материальная подготовка социализма, есть преддверие его, есть та ступенька исторической лестницы, между которой (ступенькой) и ступенькой, называемой социализмом, никаких промежуточных ступеней нет.

Кожний, хто десь, колись вивчав “основи марксізма–лєнінізма” (а вивчали ми їх цілісіньке життя), — відчує, що у нашого класика щось не в порядку, як не з головою, то з висновками. Дійсно, заглянемо на мить до досить ортодоксального “Краткого философского словаря”, Москва, ГИПЛ, 1954, на слово “капитализм”. Там, зокрема, знаходимо й таке:

Соціалистична революція замінює капіталістичний устрій більш високим суспільним устроім — соціалізмом, який утверждується у жорсткій класовій боротьбі проти капіталізму.

(с. 225)

Тут ясно пишеться, що саме “соціалістична революція” замінює капіталістичний устрій соціалістичним. “Вождь” — навпаки, меле нам щось про побудову якогось капіталізму після революції, яка щойно відбулася. Уперто твердить, що поміж “государственним монопольним капіталізмом” та “соціалізмом”, — “никакіх промежуточних ступєнєй нєт”. Мовляв, досить за монополістичного капіталізму завести “народний контроль” — і все гаразд, все в повному порядку.

Не будемо зайвого разу нагадувати самим собі про те, що ці недоумки, які ринули будувати у себе “соціалізм” всього через 56 років по номінальній відміні повного і мало не загального рабства, — ніколи не знали не лише логіки, але й простого здорового глузду.

Але – що ж, ленінські захоплення є очевидні: «хлєбная монополія» «государствєнний монопольний капіталізм»; а це дає привід зацікавитись – як же було з монополіями в Росії? В минулому не було потреби торкатися проблеми монополізму в Росії, то коротко розглянемо це зараз.

Посилено насаджував монополію в Росії цар – реформатор Пєтр І. І ще за нього стали відчутні численні хиби від цього. Його наступники були більш–менш байдужі до цієї проблеми, але, по них настає епоха Єкатєріни ІІ. Вона – віддамо їй належне, була в цьому питанні цілком здорових поглядів, читала, схоже, англійських ринкових економістів та зналася на справах. Принаймні, у своєму указі від 27.11.1767, щодо стану справ на казенній (а значить монопольній фабриці шкір) писала, зокрема, що:

…дешевизна родится только от великого числа продавцов и от великого умножения товаров.

За її царствування кількість приватних фабрик у Росії більше ніж потроїлась, та відповідно зросли прибутки від експорту. Її син Павєл І, знову ж, сприяв монополізації, так само як і Ніколай І.

Зауважимо, що сам устрій Росії – самодержавство сприяв розвитку самодержавства в усіх галузях життя, зокрема, в економіці. «Развітіє капіталізма в Россіі» призвело до того, що він був на 1917 значно більш монополізованим ніж будь де. Але, остаточною перемогою монополізму в Росії став рік 1917, рік пролетарської революції та утвердження «лєнінских ідєй», коли монополістичний капіталізм став державним устроєм Росії. Можна стверджувати, що по 1991, попри всі роздержавлення і приватизації – монополізм непорушно зберігся. Зрушити в якийсь інший, більш демократичній бік – Росія вже не може.

Затримаємось на час, аби кинути оком на те, як же зворушливо все це виглядає. Був, пригадуєте, такий собі К. Маркс, який уславився тим, що, як десь написав В. Маяковский: «грабящіх прібавочную стоімость – за руку поймал с полічним». Довів, що робітник є бідний тому, що капіталіст грабує з нього оту «прібавочную стоімость». А, як завести «діктатуру пролетаріата», то пролетарій і матиме усе, що заробив; бо «прібавочная стоімость» від якої багатів буржуй тепер уся повернеться до нього. А тут бачите нічого схожого, бо:

…все условия жизни обрекают громадное большинство этих разрядов населения на необходимость трудиться и на невозможность скопить какие-то ни было запасы.

А до цього ще й таке: «Государственный капитализм для нас спасение…». От і поставимо запитання – за державного капіталізму (особливо монополістичного), “прібавочную стоімость” можна дігнати й до 80–90%, — хто та де її бачив? Починаючи від 1917 та по рік 1991? Принаймні з тих же робітників.

Стисло обмежимося фактами.

Ствердимо лише, що був під виглядом “соціалізму” — саме монопольний держкапіталізм, із найбільшою у світі нормою експлуатації (порядка 80–90%, саме вона про це переконливо й свідчить) та з колективним власником, класом партійної номенклатури, який жив та живе «по потрєбності», за наш із вами рахунок. Класом–паразитом, який за будь–яких соціальних змін повинен бути скинутий та позбавлений на приватну власність. Ця “приватна власність”, награбована у народа, — підлягає обов’язковому відчуженню.

“Управлєніє голодом”, або “хлєбной карточкой”, як делікатно формулює “вождь”, — то цілком особливий розділ совєцької історії. Постійне підголодовування, викликане дефіцитом продуктів і штучним створенням черг за ними, було не так орґанічним наслідком совєцького устрою, який, коли остаточно здеґрадувала колгоспна система — спромігся закупати необхідну кількість зерна за кордоном, за нафтадолари, — як постійним засобом нагадати: хто в домі хазяїн. Ну і, зрозуміло, щоби взагалі, — життя медом не здавалося.