Розділ «V. ПЕРША ЗУПИНКА ІСТОРІЇ»

Не випадково, що автор і далі висловлює неприйнятну, чисто імперську тезу, що:

Українська політична думка пройшла широку еволюцію, переживаючи різні устроєві форми, від січової демократії до сильної гетьманської влади.

(І. Крип’якевич, Історія України, Львiв. 1990, с. 252)

Адже, тут наче протиставляється демократія – «сильній гетманській владі» (оте – «цєнтралізованноє государство»), та це знову ж є дурниці. Бо гетьмани були й на Січі (тільки – не чужі) та саме слово «гетьман» як і «отаман» є ще готського походження: hojetman – «висока людина». І так далі; подальші коментарі – зайві.

Попередній розбір по пунктах добросовісної праці добросовісного ж українського історика, – ще раз нагадує нам про очевидну абсолютну істину: поки Україна повністю не відліпиться від Росії духовно, – про жодне українство, про жодну українську незалежність, – і мови бути не може.

Отже, петербурзькою німецькою шльондрою, що стала шльондрою російською, було понищене те, що було на кілька тисяч років старіше ніж її власна вошива імперія «курних ізб». Упало назавжди те, чому в історії не було ціни – оплот старішої демократії світу. Втім для неї – «Семіраміди Півночі» недоумкуватого Вольтера, з її двором, де половина високих чиновників ледь уміла читати, а третина – ледь тямила писати, – це було всього тільки шереговим історичним злочином.

Рівнобіжно з імперською аґресією, йшла й аґресія пораблення, поверстання вільної тисячі років країни до російського рабства та работоргівлі. Російський історик свідчить нам про те, що вже на другий рік свого царювання, Єкатєріна II поклала око на «нєпорядкі в Малороссіі», тобто – на відсутність там торгівлі людьми. Як пише він про колишнiх вільних селян України:

За указом 1763 р. селяни могли покидати землевласників, тільки отримавши від них відпускні свідоцтва.

(В. О. Ключевский, Сочинения, Москва, 1958, т. 5, с. 143)

Пам’ятаєте? – як за совєтів: селянин мусив випрошувати папір у червоного поміщика – голови колгоспу. Все на світі міняється, лише не Росія. А указом від 3 травня 1783 – і всім селянам взагалі, було передписано залишатись назавжди там, де вони опинились за виниками попередньої ревізії. Той же автор пише далі з цього приводу:

Таким чином, кількість кріпосного населення Росії збільшувалась за Єкатєріни двома способами – пожалуванням та відміною волі селянського переходу. Завдяки тому на кінець царювання Єкатєріни Росія, нема сумніву, стала значно більш кріпосною, ніж була перед тим.

(теж там, с.143)

Нагадаємо, кріпосництвом вони, заради евфемізму, іменують звичайне рабство. Бо, справжнє кріпосництво було у поляків – там людьми ніколи не торгували; на відміну від єдиновірців. Так попівська зграя загнала Україну до російського рабства.

Щоправда, будемо – як завжди, відвертими до кінця:

У 1771р, для припинення непристойної прилюдної торгівлі селянами був виданий закон, що забороняв продаж селян без землі за борги поміщиків на прилюдних торгах, «з молотка».

(теж там, с. 145)

Бачите, яке ж невірогідне послаблення у «Вік Просвіти»! Але, не поспішайте радіти, бо:

Закон полишався без дії, та Сенат не наполягав на його виконанні. У 1792 р. новий указ відновлював право продажу селян за поміщицькі борги з прилюдного торгу, тільки без ужиття молотка.

(теж там, с. 145)

«Без ужиття молотка», – це ж треба!