Розділ «II. КИЇВСЬКА РУСЬ»

Тут “сілушка” – бачите, це – як кажуть, – “жівая сіла протівніка”, не названого навіть на ім’я: що за різниця? Адже: “кто нє с намі тот враг”; а, “когда враг нє сдаєтся – єго унічтожают” (і коли здався – так само). Однак, до них самих це не відноситься, спробуйте лишень зачепити – який свинячий вереск на весь світ здіймуть! Бо, одне – то ми, а вже зовсім інше – якісь там “бандформірованія”.

Уроджена подвійна мораль, що ви хочете…

Може богатир і порядний бешкет зчинити, особливо – коли перебере, – може й “псіхануть”:

Скочил-то ведь Добрынюшка Микитинець,

Оперся о столы да о дубовый,

Как топал ногами в паркетный пол, —

Как теремы-то вси поросшаталисе,

Хрустальны околенки посыпались,

А вси князи–бояра замертво лежат,

А князь Владимер ходит раскорякою,

А молитсе Добрыне, извиняется:

– “Не бей–ко ты ногами о кирпицьной пол,

Оставь– ка нас, бояр, на симена!”

(теж там, с. 58)

Або, помилуємося на продовження отого, попереднього, – “славниє вікторіі російскіє“; деяке закiнчення, так би мовити, усієї богатирської діяльності:

И наехали удалы добры молодцы,

Те же во поле быки кормленые,

Те же сильные могучие богатыри,

И начали они силу рубить со краю на край,

Не оставляли они ни старого, ни малого,