Розділ «IX. ТРЕТІ ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ»

А тепер звернімося до важливого запитання, а що ж, власне, являли собою у цій державі оті “СС” та їх військові формування? Та яке місце посідали у Третьому райху? Бо не розібравшись у цьому до кінця, ми не з’ясуємо того, що нас тут безпосередньо цікавить.

Загони СС були засновані самим “фюрером” ще 1923, під назвою Штабвахе (Штабна Охорона) та сучасної назви Шутц Штаффельн — Охоронні Загони, скорочено СС, було їм надано 1926. Тоді вони були тільки особистою охороною Гітлера та не мали аж так великого значення у партії. Їх розбудова та виростання на загально німецьку державну орґанізацію починається з призначенням їх керівника, Ґайнріха Ґіммлера, — на посаду “райхсфюрера СС” 1929. Вони поділяються на загальну частину — “Альгемайне СС” та військову — “Ваффен СС”. Та як 1929 їх було всього три сотні, то вже на 1933 їх кількість сягає 200 000 та продовжує швидко зростати. На плечах СС лежала вся турбота про політичну поліцію гестапо (“Гегайме Штатполіцай”) та сітку її концентраційних таборів. Але військові, дивізії “Ваффен СС” — виконували особливо відповідальні військові завдання. То були відбірні частини німецької армії.

Такі відбірні, найбільш віддані партії частини — були й у совєцькій армії, але — щоб уникнути непорозумінь розставимо усі крапки над «і». У совєцькій армії ЧОН (Часті Особого Назначєнія), наступали за спинами армії, даючи їй зрозуміти, що наступаючи вперед, є ще якісь мінімальні шанси вижити; а от відступаючи… У німців же дивізії “Ваффен СС” — завжди були попереду, розв’язуючи найбільш тяжкі завдання; мабуть тому й програли війну…

Оскільки ми тут чи не вперше, здається, піднімаємо таку цікаву тему, можуть виникнути — щонайменше два дражливі запитання. Перше стосуватиметься наступного: ми знаємо купу совєцьких фільмів, де висвітлюються подвиги совіцьких воїнів: піхоти, авіації, розвідки. Але чомусь не знаємо жодного, присвяченого подвигам “заградотрядов” або “штрафбатов”, — чому?

Друге, не менш логічне й цікаве запитання виникає щодо втрат. У німців найбільші втрати, схоже, несли ті, хто виконували найбільш важкі та відповідальні завдання, хто був попереду, тобто — вояки елітних дивізій “Ваффен СС”. А, хто ж у нас? Чи не складається, бува, післявоєнне ветеранство не так із тих, хто “грудью брал” Сталінград і Берлін (та там і полягли), як із?… Ну, ви зрозуміли.

Але, продовжимо.

За задумом самого Гітлера формування СС мали бути «елітною орґанізацією націонал–соціалістичної партії», чимось на зразок «партії в партії», про яку згодом напише Джордж Орвелл. Претензією на щось подібне мала бути совєцька “номенклатура”, але… для того, хто її зна?…

Для прийняття до лав СС обов’язковим було не тільки “всебічно поділяти націонал–соціалістичні погляди та мати політичний стаж”, але ще й бути “бездоганно німецько–нордицького походження”. Це не було звичайне собі “арійське походження” будь–кого з повноправних німецьких громадян райху: німцями мали бути батьки. Тут ішлося про значно вищу категорію — “рассіш гохвертіґе” (“расово високоцінні“). Тобто, мало бути документально засвідчене “арійське походження” не лише батьків, але й дідів, — “арієць з діда–прадіда”!

Кодекс СС був вельми строгим в усіх своїх частинах та весь час досконалився далі. Цікавим був, зокрема, наказ Ґіммлера — “СС бефейль № 65” від 31 грудня 1931; так би мовити, новорічний дарунок своїм підопічним. Він більше відомий як “Шлюбний наказ”, що реґулював шлюбні відносини для членів СС. Про його загальне призначення свідчить п. 3: “Далекою ціллю і створення спадково здорового цінного роду німецької нордично визначеної раси”. Цим наказом категорично заборонялися позашлюбні діти, а до дружин есесівців були виставлені такі саме вимоги “расової чистоти”, як і до СС взагалі. Письмовий дозвіл на одруження видавав сам райхсфюрер СС Ґайнріх Ґіммлер.

Зазначимо, всі ці подробиці ми розглядаємо тут не марно: вони понад важливі саме для нашого питання. Бо тепер, коли ми дещо ознайомилися з тим, ким були німецькі СС, — повернемося до української дивізії Січових Стрільців (скороченно — СС) “Галичина”. Чи могла вона бути військовим формуванням “Ваффен СС”, як це їй досі закидають вороги українського народу?

Підкреслимо при цьому, хоч таке щось і слід вважати загально відомим, що слов’яни взагалі, або українці зокрема, — націонал–соціалістичними політиками не відносилися до “арійців”. Поготів, до тих “расово високоцінних”, із яких за уставом складалися СС, а значить — і їх військові частини, дивізії СС. Про це є численні свідоцтва з писанини самих наці, починаючи від Альфреда Розенберґа (“Міт ХХ ст.”) та по самого Адольфа Гітлера (“Моя боротьба”).

Так, чи могла українська дивізія, до якої вербувалися часом і молоді “остарбайтери”, ще вчора — мало не «неарійські» раби німецьких “арійських” бауерів, — становити частину СС? Адже, всі вони не тільки не мали партійного стажу, але… Але й взагалі ніколи не могли належати до нацистської партії.

Відповідь є та може бути єдиною: бути частиною військових формувань СС — українська дивізія “Галичина”, — не могла. В жодному разі. А все, що з цього приводу досі написане або сказане, — є чиста та свідома брехня.

Або, чи могли якогось окремого українця прийняти до лав СС? — Далебі… За німецьких законів таке щось було неможливе.

Так само неймовірне, як, скажімо, за “развітого соціалізма” побачити обраним на посаду першого секретаря обкому (а хоч і ґоркому) - такого собі жида; та ще й безпартійного… Бо, не забувайте, «поступіться прінціпамі» — аж ніяк не можна.

Але, що ж, може наці нарешті «поступілісь прінціпамі»? — та ні. Вже чим не чим, а своїми людожерськими принципами вони не поступалися ніколи й ніде, до останньої миті свого земного існування; всі знають.

Нагадаємо й ще одне, не менш очевидне, але таке, що вже пам’ятають не всі (а на цьому, на послабленні пам’яті з часом, — і паразитує пропаґандова брехня), на комірах одностроїв вояків “Галичини” — були не “блискавки” СС, а звичайний галичанський золотий лев.

Однак, попри все це — очевидне та незаперечне, можемо прочитати в досить авторитетному джерелі, до якого ми не одного разу зверталися, — й таке:

Остаточно, у квітні 1943 була уформована добровольча українська одиниця, відома як дивізія СС Галичина (німецькою: Ваффен СС Дівізіон Галіціїн). “Дивізія”, як вона зветься українською, була одною з багатьох не німецьких одиниць всередині військового об’єднання (Ваффен) нацистської елітної парамілітарної орґанізації.

(П. Р. Магочі, Історія України, Сіетл, 1997, с. 627).