Розділ 44. КООПЕРАТИВА УПА

- Прошу, чим можу служити?…

На другий день повстанці робили з дощок полиці, а ввечорі я із шофером поїхали по крам. Шофер на ввесь голос виспівував коломийки, що заколихували мене втомленого, і я заснув у кабіні.

За триста марок накупили товару й навантажили ним велике авто. Задоволені верталися до Байройту. П'ять долярів ще й далі були в кишені!

Опівночі розбуджені повстанці розвантажували з авта куплений крам. А була тут усячина: капуста, морква, нова картопля, горох, салата, огірки, якісь сливи, цибуля, черешні… Я дораджував, як укладати товар, робив калькуляції, накинувши тридцять відсотків, і писав картки з цінами. Оскільки поки що приміщення і продавці були безплатні, то й ціна на городину вийшла багато нижчою за місцеві ринкові ціни.

Шофер заплати не прийняв. Він обміняв собі за справжню каву мішок картоплі та досить багато сала, з якого добрий кусень ще й подарував повстанцям.

На квартирі я іще раз подав указівки й інструкції: Нічному й Ромкові про обслугу і продаж товару, а інших просив, щоб їм допомагали, а сам, уже майже на світанку, поклався спати.

Трохи побоювався, чи друзі впораються із такою працею, бо ж моїх вказівок могли й не засвоїти. В той час, як я тлумачив їм своє, вони насолоджувалися огірками, цибулею й салом, уминаючи давно некуштовані ласощі.

Я прокинувся вже пізно вранці, визирнув у вікно і ледве вірив своїм очам: перед крамницею стояла досить довга черга. Людей уже три роки годували порошкованими харчами та ерзацами, тому вони стужилися за свіжою городиною і тепер радо купували її.

Було, правда, й кількох щасливців, що мешкали в кошарах по боках табору, там мали свої грядочки з деякою городиною.

Я напився чорної кави і знову вибрався на закупи до міста. По дорозі хотів зайти ще й до крамниці, але там був надто великий рух, тому тільки помахав рукою задоволеному й усміхненому другові Нічному.

Йдучи до міста, я плянував дальший розвиток новоспеченої кооперативи.

У телефонній книзі вибрав найгрубшим друком подану адресу гуртівні, відписав собі її і подався туди.

Гарненька і діловита німочка, як виявилось пізніше, власникова донька, прийняла мене чемно. Я подав їй свою записку з назвою й адресою кооперативи, і запитав:

- Що можна тут купити?

- Маємо декотрі сорти товару на картки, а є й інші, вільні. Імпортована садовина продасться без карток, але в обмеженій кількості.

- Я вчора їздив до Штутгарту і там закупив досить багато товару, тому мені сьогодні бракує марок, маю тільки доляри.

Вдоволена німкеня заявила, що радо приймає доляри, сказали мені розглянутися по крамниці, а сама побігла на другий поверх по батька.

Мені було трохи ніяково, що в мене тільки п'ять долярів, а прийшов до великої гуртівні як великий купець. Напевне німець зараз розчарується.

- Та що мені? - заперечував я свої сумніви. - Німці знищили й пограбували цілу Україну, а я маю соромитися своїми п'ятьма долярами? Сьогодні п'ять, а колись, може, буде й п'ятсот, тоді й закупи будуть приємніші.

Я почав оглядати крамницю. Тут були оселедці, квашена капуста, помаранчі й цитрини з Італії, - добрий товар для табору.