Розділ 18. ВИСЕЛЕНІ СЕЛА

- Таж ви перед тим говорили, що можемо брати, а тепер не дозволяєте! Зрештою, навіщо ця балаканина, худоба й так не ваша, бо належить вивезеним українцям! Беріть!

Вперта жінка зняла ще більший галас, і треба було настра шити її розстрілом, щоб відійшла.

Марш із худобою був дуже повільніш, а найбільше труднощів справляла ця кругленька корова. Йшла надто ліниво, й цілий час повстанці мусили її пхати або тягти. Минуло півтори години, вже було далеко поза північ, а рій пройшов не більше одного кілометра. Вояки пропонували цю кругленьку залишити, але завзятий і впертий від народження Чумак навіть слухати не хотів. Так посувалися крок за кроком, аж поки яких два кілометри за Кузьминою. на присілку Ляхова, не зійшло сонце. Приглянувшись до корови, стрілець Бук голосно засміявся.

- Чого регочеш! - запитав Чумак.

- А як не реготати? Чи не бачите, що ця ваша кругленька через два дні отелиться!

Зненацька в Кузьмині залунали ворожі постріли. Поляк, який був власником цієї забраної худоби, побачивши повстанців у селі, сів на коня, майнув до Бірчі й повідомив залогу. Ворог, будучи свідомим того, що в селі є тільки мала група упівців, рушив двома сотнями на Кузьмину. Тепер ворожі постріли чулися щораз частіше і ближче. Щоб дістатися до своєї сотні, рій мусив пройти майже шість годин. Перед роєм знаходився малий лісок, і створена ситуація була дуже невигідною та небезпечною.

- Прив'язати чотири корови у стодолі, а дві забрати зі собою й маршувати далі! - наказав Чумак.

Зайшли до ліску, в якому з одного кінця було видно другий, і почали плянувати оборону, а на випадок сильної атаки - відступ. Тепер Чумак жалував, чому не взяв лише добрі корови, бо зараз уже доходив би до постою сотні, а так може прийдеться втратити кількох вояків через дурну тільну корову і свій розум.

Ворог уже обстрілював ліс і підійшов до хат. Польські вояки забирали чотири залишені корови й тепер мали клопіт із цією кругленькою, а дві, прив'язані в лісі, ревли на ціле горло.

Обставини вимагали швидкого вирішення. Вихід із ліска через чисте поле до сотні був би безглуздям. Не набагато краще виглядала й оборона - тринадцять вояків проти двох сотень. Стрільці дивилися на Чумака й чекали наказу, а він не виявляв своєї розгублености, але й розв'язки ще не мав. Неспокійні корови зраджували місце постою роя, а ворог сік із кулеметів по лісі, аж листя сипалося, й повільно посувався до нього. Ситуація ставала загрозливою, і треба було приймати бій.

- Вогонь! - на ціле горло крикнув Чумак.

Повстанці лежали за грубими деревами й цільним вогнем змусили ворога відступити за хати. Тут Чумакові прийшла добра думка: ворог напевно не знає, що у цьому лісі не таборує сотня, тому треба дією доказати, що тут є багато війська. Не потрібно нічого нового видумувати, лише згадати перебіг кількох минулих боїв. Чумак звернувся до Смика:

- Біжи краєм лісу й час від часу пускай серію з кулемета. Треба створити враження, що ми маємо їх багато.

Смикові не потрібно було говорити вдруге, і його кулемет заторохкотів по всіх-усюдах. В одному місці був маленький зарослий кущами потік, що доходив майже до хат. Смик скочив у потік, підсунувся до них і пустив несамовиту серію. Це виглядало на наступ, і ворог почав відступати.

Стрілянина втихла. Сонце й годинники сьогодні посувалися дуже поволі. Ще далеко до обіду, а де вечір?

- Цікаво, чи прийде з Бірчі більше ворожих сил? - запитав Ворон про те, про що думала ціла тринадцятка.

Нарешті вже третя година по обіді. Друзі повеселішали, а стрілець Когут заявив, що він сам уже може боронити цей ліс до вечора й не допустити до нього ворогів.

- Лише дайте йому кривого кріса і змініть мокру білизну! - додав Павук.

Після заходу сонця бадьорий рій із двома коровами рушив у дорогу. Долучилися до сотні біля півночі, а звіт про прихід Чумак здав командирові Громенку наступного ранку. Вислухавши його, сотенний голосно засміявся й запитав:

- Чумаче, чи не походите ви, бува, з багацької родини?…