Розділ 18. ВИСЕЛЕНІ СЕЛА

- Знаєте, я спалив татову і стрийкову хати… Відвернув лице від друзів, неначе хотів щось скрити, але сильний вогонь палаючої хати освітив його й виявив, що старий, загартований партизан може заплакати також.

Чумак хотів покласти край цим переживанням і сказав:

- Друзі, ходімо до свого відділу!

Козел на мить завагався, а потім промовив глухим голосом:

- Тут є ще одна хата. Вона недалеко.

Всі троє пішли скорою ходою, але не встигли проминути й кількох хат, як Козел вказав рукою: - Це тут.

За хвилину Козел уже підпалив стріху, й вона спалахнула яскравим полум'ям. Друзі стали під якимись корчами, спостерігаючи як вогонь охоплював хату все більше й більше. Раптом Козел зітхнув і торкнувся рукою гілля.

- Дивіться, - заговорив сумно, - з корчів цього бузка я не раз виламував китиці пишних квітів і приносив їй, але вона ніколи не догадалася, що ці квіти з її городу.

- Де ж дівчина зараз? - співчутливо запитав Чумак.

- Не знаю. Останній раз я бачив її в Динові в 43-му році.

- В Динові? - здивувався Чумак. - А як вона називалася?

- Ганнуся.

- Чи не працювала секретаркою в кооперативі?

- Так, - у свою чергу здивувався Козел. - А звідки ви знаєте?

- Друже Козел, я її дуже добре знаю, навіть танцював із нею, і ви можете бути горді за цю дівчину. Правдоподібно, вона виїхала на еміграцію з директором Дзюбановським.

Решта сотні вже минула палаючу хату Козла, й усі разом пішли далі. Хтось розказував, що досі лише два поселенці спровадилися до села. Вже хотіли скеровуватися на збірний пункт, як раптом почувся якийсь звук, аж земля задудніла. Розляглося іржання коня, й повстанці насторожилися. Невже ворожа патруля?… Затиснули в руках зброю, готові на все.

Поміж палаючі хати вбіг великий расовий чорний кінь. Буйна грива, крутий і грубий карк, порода чистокровного араба, рід перегонового коня, тільки трохи затовстий. Злякавшись вогню, він здибився й голосно заіржав. Добре вигадуваний огер виглядав дуже небезпечно. За собою тягнув грубий довгий шнур, щоразу підносився на задні ноги й іржав наче скажений. Зауваживши цей шнур, Чумак скочив і вхопив його в руки. Кінь почув, що хтось хоче його затримати, хвицнув задніми ногами й почав утікати. В той час уже три повстанці держали шнур, але кінь потягнув їх за собою, наче горобчиків. У недалекій загороді він зупинився. До шнура підбігло ще трьох друзів, і почалося змагання між конем й упівцями. Воно тривало добрих чверть години, аж поки обидві сторони не втомилися та не спітніли. На гарній гладенькій шерсті коня, може, вперше в його житті з'явилася біла піна.

Вкінці кінь піддався й заспокоївся до тієї міри, що Чумак уже їхав на ньому до збірного пункту. Спокійно йдучи під гору, кінь зненацька зірвався на задні ноги так високо, що втратив рівновагу і звалився на землю разом із Чумаком, сильно придавивши йому ногу. Зірвалися обидвоє, але Чумак шнура не випустив. Уже не раз він змагався з добре вигодуваними кіньми свого батька, особливо навесні, та цей чортяка був страшніший від усіх. Заспокоюючи коня, Чумак міцно тримав його на шнурі, а на всякий випадок Бук тримав на другому.

Коли прибули на зібраний пункт, кінь зробився великою атракцією. Командир Бурлака сказав:

- Шкода, що він не скастрований - був би чудовим конем під сідло.