Розділ «ЧАСТИНА III ЗЛІТ І ПАДІННЯ ТАБІРНО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ 1940–1986»

З цікавою лінгвістичною претензійністю і з певною історичною іронією, яка може вказувати на особисту участь Сталіна, НКВД назвало ці лагпункти терміном, уже відомим з історії системи виконання покарань царської Росії — каторгою. Такий вибір був не випадковий. Його відродження, як і відродження термінів епохи царизму в інших сферах радянського життя (наприклад, військові училища для дітей офіцерів), мало на меті виокремити новий вид покарання, призначений для нової категорії невиправних і небезпечних в’язнів. На відміну від звичайних злочинців, засуджених до звичайного покарання у виправно-трудових таборах ГУЛАГу, каторжні в’язні не могли сподіватися на виправлення і спокутування своєї провини навіть у теорії.

Відродження цього слова, поза сумнівом, викликало певний острах. Більшовики боролися проти каторги, а тепер вони самі її відновлювали, як свині у «Колгоспі тварин» Орвелла, що заборонили тваринам вживати алкоголь, а потім самі почали пити горілку. Каторгу також наново винайшли якраз перед тим, як світ дізнався, що насправді відбувалося у нацистських таборах. Використання цього слова похмуро вказувало на те, що радянські табори нагадували «капіталістичні» трохи більше, ніж радянські власті могли допустити.

Можливо, саме через це керівник ГУЛАГу воєнних років генерал Насєдкін на запит Берії підготував історію царської каторги і передав її своєму начальнику. Поряд з іншими поясненнями автори історії намагаються пояснити і відмінність між більшовицькою каторгою, царською каторгою та іншими формами покарання на Заході:

«В умовах радянської соціалістичної держави, каторга — заслання з примусовою працею — як метод покарання базується на іншому принципі, ніж це було в минулому. У царській Росії і в буржуазних країнах це суворе кримінальне покарання застосовувалося до найпрогресивніших елементів суспільства… в наших умовах каторга дає нам змогу скоротити велику кількість смертних вироків і зосередитися на найнебезпечніших ворогах…»[1618]

Із вказівок щодо нового режиму виникає запитання: чи не захотіли б люди, засуджені до каторги, замість неї отримати смертний вирок? Каторжники від інших в’язнів відділялися високими огорожами. Вони отримували іншу, смугасту уніформу з номерами на спині. На ніч їх замикали у бараках; вікна в бараках були загратовані. Їхній робочий день був довший, ніж у звичайних в’язнів, вони мали менше вихідних, їм було заборонено виконувати будь-яку іншу, крім тяжкої фізичної, роботу — принаймні протягом перших двох років з моменту ув’язнення. Їх ретельно охороняли: до кожної групи з десяти осіб було приставлено по двоє конвойних, а в кожному таборі було наказано тримати щонайменше п’ять сторожових собак. Каторжників було навіть заборонено переводити з одного табору до іншого без спеціального дозволу московської адміністрації ГУЛАГу[1619].

Також каторжні в’язні, як видається, стали головним елементом цілої нової галузі радянської промисловості. 1944 року НКВД у списку своїх народногосподарських досягнень стверджувало, що воно виробляє 100% радянського урану. «Нескладно, — пише історик Галина Іванова, — зрозуміти, хто видобував і збагачував радіоактивну руду»[1620]. В’язні і солдати після війни будували і перший радянський атомний реактор у Челябінську. «У той час усе будівництво являло собою певний різновид табору», — згадував один з його працівників. На цьому об’єкті було споруджено спеціальні «фінські» будиночки для німецьких спеціалістів, яких також поставили працювати над цим проектом[1621].

Поза сумнівом, на каторзі було багато справжніх пособників нацистів і воєнних злочинців; тут, зокрема, були відповідальні за вбивство сотень тисяч радянських євреїв. Маючи на увазі цих людей, колишній колимський в’язень Семен Віленський одного разу попереджав мене не бути надто переконаною у невинності всіх в’язнів ГУЛАГу: «Там були люди, які були б, і мали б бути в тюрмі за будь-якого режиму». Як правило, інші в’язні трималися осторонь засуджених воєнних злочинців; відомі випадки нападів на них і їх побиття[1622].

Разом з тим серед 60 тисяч в’язнів, що 1947 року відбували каторжні вироки, доволі багатьох було засуджено на більш двозначних підставах[1623]. Серед них, наприклад, були тисячі польських, прибалтійських та українських антирадянських партизанів, багато з яких воювали проти нацистів, а потім повернули свою зброю проти радянської армії. Всі вони були переконані в тому, що воюють за визволення своїх країн. За даними документа щодо неповнолітніх каторжників, поданого Берії 1945 року, серед цих партизанів був Андрій Левчук, звинувачений у вступі в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), одну з двох основних антирадянських партизанських груп на території України. У лавах повстанців Левчук буцімто «брав участь у вбивстві невинних громадян, роззброєнні червоноармійців та заволодінні їхнім майном». На момент арешту — 1945 року — Левчуку було 15 років.

Ще одним таким «воєнним злочинцем» була Ярослава Крутиголова. Вона також була у партизанському загоні ОУН — служила медсестрою; її було арештовано у віці 16 років[1624]. НКВД також арештувало жінку німецького походження, яка працювала перекладачем у радянському партизанському загоні. Дізнавшися, що її арештували за «пособництво ворогові», командир її партизанського загону спеціально пробирався з-за лінії фронту, щоб дати свідчення на її користь. Завдяки йому ця жінка отримала десять років каторги замість 25[1625].

І, нарешті, серед каторжників був Олександр Клейн, офіцер Червоної армії, взятий у полон німцями, якому, проте, вдалося втекти і повернутися до свого армійського підрозділу. Після повернення щодо нього було проведене слідство; він про це згадує так:

«Раптом майор різко встав і запитав: "Ви можете довести, що ви єврей?"

Я збентежено усміхнувся і сказав, що можу — скинувши штани.

Тоді майор подивися на Сорокіна, а потім знову повернувся до мене:

— І ви кажете, що німці не знали, що ви єврей?

— Повірте, якби вони знали, то я тут би не стояв.

— Ах ти, жидівська морда, — закричав чепурун і так стусонув мене ногою в низ живота, що я задихнувся і впав.

— Що ти брешеш? Розкажи нам, так-перетак, з яким завданням тебе сюди послали? З ким ти пов’язаний? Коли ти продався? За скільки? За скільки ти продався, ти, продажна тварюко? Яка твоя кличка?»

У результаті цього слідства Клейна було засуджено до страти. Потім виконання вироку відклали — і дали Клейну 25 років каторги[1626].

«У таборах були дуже різні люди, особливо після війни, — пише Хава Волович. — Та всі ми мучилися однаково: добрі, погані, винні й невинні»[1627].

Якщо під час війни мільйони іноземців потрапляли до ГУЛАГу всупереч власній волі, то принаймні один іноземець прибув туди добровільно. Війна могла спричинятися до нових нападів ксенофобської параної в керівництві Радянського Союзу, проте саме завдяки їй в ГУЛАГу побував один із провідних політиків і державних діячів США — вперше і востаннє. Віце-президент Сполучених Штатів Генрі Воллес здійснив візит на Колиму у травні 1944 року — і навіть не зрозумів, що побував у тюрмі.