Розділ «ЧАСТИНА I ПОХОДЖЕННЯ ГУЛАГу 1917–1939»

ПОХОДЖЕННЯ ГУЛАГу

1917–1939

Розділ 1

БІЛЬШОВИКИ. ПОЧАТОК

Но разбит твой позвоночник,

Мой прекрасный жалкий век!

И с бессмысленной улыбкой

Вспять глядишь, жесток и слаб,

Словно зверь, когда-то гибкий,

На следы своих же лап.

Осип Мандельштам. Век.[59]

Одна з цілей моїх спогадів — розвіяти міф про те, що найжорстокіший час репресій настав у 1936–1937 роках. Я думаю, що в майбутньому статистика арештів і розстрілів покаже, що хвиля арештів, страт, заслань насунулася вже з початку 1918 року, ще до офіційного оголошення восени того року «червоного терору»…

Дмитро Ліхачов. Спогади.[60]

1917 року Росією прокотилося дві хвилі Революції, змівши на своєму шляху російське суспільство, наче безліч карткових будиночків. Після зречення у лютому царя Миколи II виявилося, що зупинити чи контролювати події вкрай тяжко. Олександр Керенський, голова першого післяреволюційного Тимчасового уряду, пізніше писав, що у порожнечі, яка прийшла за падінням старого режиму, «всі існуючі політичні і тактичні програми, хоч якими сміливими і продуманими вони були, виявилися безцільно і безплідно підвішеними в повітрі»[61].

Але, незважаючи на слабкість Тимчасового уряду, незважаючи на масштаби масового невдоволення, незважаючи на гнів і роздратування згубними наслідками Першої світової війни, мало хто очікував, що влада потрапить до рук більшовиків, однієї з кількох радикальних соціалістичних партій, які вимагали ще швидших змін. За межами Росії більшовики були майже невідомі. Настрої за кордоном дуже добре ілюструє така розповідь: 1917 року один чиновник забігає до кабінету міністра закордонних справ Австрії і кричить: «Ваше превосходительство, в Росії революція!» Міністр презирливо чмихає: «Хто в Росії може зробити революцію? Напевно ж, не герр Троцький з "Кафе Централь"!»

Якщо більшовики були оповиті таємницею, то їхній лідер Володимир Ілліч Ульянов — людина, яку світ пізніше знатиме за його революційним псевдонімом «Ленін», — був ще таємничіший. Під час свого багаторічного життя в еміграції він здобув визнання за блискучий розум, проте водночас у багатьох він викликав антипатію через свою нетерпимість і схильність до групівщини. Він часто сварився з іншими лідерами соціалістів і перетворював незначні розбіжності щодо, здавалося б, дрібних догматичних питань на серйозні конфлікти[62].

У перші місяці після Лютневої революції Ленін далеко не був незаперечним авторитетом навіть у власній партії. Навіть у середині жовтня 1917 року кілька провідних більшовиків виступали проти його плану здійснення державного перевороту і повалення Тимчасового уряду, твердячи, що партія не готова до взяття влади і ще не має достатньої підтримки народу. Однак у цьому конфлікті він здобув перемогу, і 25 жовтня переворот відбувся. Під впливом ленінських закликів натовп захопив Зимовий палац. Більшовики арештували міністрів Тимчасового уряду. За лічені години Ленін став лідером країни, яку він перейменував у Радянську Росію.

Та хоча Ленін і здобув владу, його критики-однопартійці теж не зовсім помилялися. Більшовики і справді були кричуще непідготовлені. У результаті більшість перших їхніх рішень, зокрема і про створення однопартійної системи, приймалися виключно у порядку реакції на вимоги поточного моменту. Вони справді мали дуже слабку підтримку в народі й майже відразу почали вести криваву громадянську війну — просто для того, щоб утримати владу. 3 1918 року, коли Біла армія старого режиму почала воювати з Червоною армією, — якою керував товариш Леніна «герр Троцький» з «Кафе Централь», — на території Росії відбуваються чи не найжорстокіші бойові сутички, які доти знала Європа. Та насильство чиниться не тільки на полях битв. Більшовики намагаються придушувати політичний та інтелектуальний опір у будь-яких його формах, нападаючи не тільки на представників старого режиму, а й на інших соціалістів — меншовиків, анархістів, соціалістів-революціонерів. Якусь подобу миру в Радянській державі було встановлено тільки 1921 року[63].

На цьому фоні імпровізацій та насильства і з’явилися перші радянські трудові табори. Як і багато інших більшовицьких установ, створювалися вони випадково, поспіхом, як надзвичайний захід у розпалі Громадянської війни. Це, однак, не означає, що така ідея не привертала уваги раніше. За три тижні до Жовтневої революції сам Ленін накидав, за власним же визнанням, приблизний план організації «загальної трудової повинності» для багатих капіталістів. У січні 1918 року, розлючений впертістю антибільшовицького опору, він стає ще суворішим і пише, що він вітає «арешт мільйонерів-саботажників, які їздять у купе першого і другого класу. Пропоную давати їм півроку примусової праці у шахті»[64].