Розділ «ДЕРЖАВИ ШУМЕРУ І АККАДУ»

Якими були економічне життя та соціальна структура найдавніших держав Шумеру та Аккаду в Ранньодинастичний період?

Основу економічного розвитку тогочасного Півдня Месопотамії становило іригаційне землеробство. До польових робіт населення приступало восени. Спершу заступом, мотикою чи дерев’яним плугом сяк-так спушували гругіт, потім вручну чи за допомогою оригінального плуга-сівалки висівали у свіжу ріллю зерно. Жали глиняним серпом з уставленими в нього крем’яними зубчиками, молотили на току ціпом чи спеціальними санками, в полозки яких вкраплювалися кремінчики. Нерідко це робила своїми копитами домашня худоба. Збіжжя мололи на примітивних глиняних зернотерках, продуктивність яких, як показали досліди археологів, була в 5—10 разів нижчою, аніж ручних жорен.

Основною зерновою культурою був ячмінь, з якого пекли коржі і варили пиво. Вирощували також пшеннцю-двозернянку, в якої під час молотьби зерно погано відокремлюється від луски, просо (сорго), яке в Граці називають дурра, ряд городніх культур (горох, боби, гірчицю тощо), лікарські рослини, а на підвищення, куди не сягали паводкові води, закладали фінікові плантації. Для населення Месопотамії фінікова пальма була справжнім "деревом життя"", як ЇЇ там називали, бо з неї вироблялося близько 360 видів різноманітної продукції. Потроху вирощували також яблуні, гранатове дерево, а в другій половині III тис— і виноград. Основною технічною культурою був кунжут (сезам), з якого виготовляли олію для натирання та культового ритуалу.

Важливу господарську роль відігравало й тваринництво. На заболочених луках та гірських пасовиськах населення випасало кіз, овець, велику рогату худобу. Бики та осли служили тягловою силою. Розвивали шумери та аккадці також птахівництво.

Здавна розвивалися в Південній Месопотамії ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструмент, із глини. Глина та очерет служили також основним будівельним матеріалом.

З підвищенням продуктивності праці ремесла поступово відокремлювалися від сільського господарства, тому з’явилася потреба в обмінній торгівлі. Ще більше спонукала її розвиток нестача найнеобхіднішої промислової сировини, яку доводилося доставляти з-за кордону. В країні розвивалася в основному зовнішня торгівля, бо господарства міст-держав були однотипними і потреби в налагодженні між общинних торгових стосунків майже не існувало. В жодному стародавньому місті Месопотамії археологи не виявили слідів ринку, тому найвірогідніше, що торгівля всередині країни існувала, проте без купців та загального торгового еквіваленту, в формі простого обміну.

Годувальниками шумеро-аккадського суспільства були селяни та ремісники. Вони об’єднувалися в іригаційно-землеробські общини (міські чи сільські) і спільно володіли не лише землею, а й водою для її зрошення. Общинна організація виявилась дуже міцною, адже без неї, без притаманної їй традиції взаємодопомоги, вижити в суворих природнокліматичних умовах Месопотамії людині було надзвичайно важко. Ані майнової, ані соціальної рівності в общинах не існувало. Формувалася й міцніла общинна верхівка, з якої рекрутувалося жрецтво й чиновництво. Незначна частина общинників, навпаки, бідніла, виходила з общини і влаштовувалася на роботу в царсько-храмове господарство за службовий наділ чи пайок. В історичній літературі таких невдах, що потрапляли в економічну та особисту залежність віл державної адміністрації, іноді називають клієнтами. Звичайно, клієнтами ставали не лише через бідність, а й унаслідок якихось інших життєвих обставин. З клієнтів та частини общинників набиралося військо, яке в своїй масі було ополченням.

З’явилося в шумеро-аккадському суспільстві й рабство, щоправда, у скромних розмірах. Одним з основних джерел рабства були війни. Оскільки потреби в масовому використанні рабської праці ще не існувало, то більшість військовополонених знищували, однак певну кількість усе ж поневолювали. Поступово з’являлися й інші джерела рабства, такі як боргова кабала, само продаж і продаж членів сім’ї, спадкове рабство (дітей рабині продавали), обернення в рабство за вироком суду, "удочеріння" чи "усиновлення" чужих дітей за плату тощо. Були раби приватні, були й державні (останні з’явилися, як про це свідчать документи, лише наприкінці ПІ тис. до н. е.). їхня праця використовувалася на іригаційних роботах, у ремеслі, яке в Месопотамії, як і повсюди на Стародавньому Сході, вважалося підлим заняттям, проте здебільшого раби, серед яких кількісно переважали жінки-рабині, були домашньою прислугою і жили в господі свого пана на правах його молодших родичів. Раб сприймався не як чужак, а як член общини, і це робило умови його існування стерпними. Таке рабство в історичній літературі називають патріархальним, протиставляючи його класичному, античному, рабству.

Отож суспільство в Месопотамії Ранньодинастичної доби складалося із трьох класів: соціальної верхівки, яка могла використовувати чужу працю, середніх прошарків, які залишалися вільними виробниками й жили своєю, а не чужою працею, та суспільних низів, які не мали власності на засоби виробництва й визискувалися державою чи приватними власниками.

Ще одна характерна риса суспільного устрою міст-дер-жав Шумеру й Аккаду. Соціальна еліта в цих державах складалася з двох прошарків — родової аристократії та службової знаті, які гостро конкурували між собою за місце під сонцем. Однак із часом аристократична верхівка злилася з державним апаратом, відмовилася від ведення латифундистських господарств, які завдавали багато клопоту, але приносили мало прибутків, і вдалася до обкладання населення податками й поборами на свою користь.

Аккадське царство

У XXIV ст. до н. е. посилився північний сусід шумерських міст-держав —- семітський Аккад, де царем став Саргон Аккадський (Древній, Великий).

Ім’я засновника Аккадської держави овіяне легендами. Одна з них розповідає, що до свого воцаріння Саргон був звичайним садівником і виночерпієм царя Кіша, а про його політичну кар’єру подбала богиня кохання Інанна-Іштар, хоча не вона, тобто не жерці її храму, а ніппурський Енліль (оракул його храму) "називав ім’я царя" в Месопотамії. Це, звичайно, насторожує істориків: чи праведними шляхами прийшов до влади Саргон? Підозра в узурпації ним влади зростає, якщо взяти до уваги, що ймення Саргон (по-аккадськи Шаррумкен) перекладається як "законний цар": навіщо знадобилося Саргону навіть своїм іменем підкреслювати легітимність свого воцаріння?

Своє царювання Саргон почав з військової реформи. Він створив постійне військо, ядром якого зробив загони легкоозброєних воїнів, мобільніші й ефективніші на полі бою, аніж фаланги важко озброєних шумерських ополченців. Є військо — треба його пустити в діло, знайшовши для цього пристойний привід (висловлюючись мовою дипломатів — казус беллі). Довго чекати не довелося. Саргон заочно спалахнув коханням до доньки Лугальзагессі, проте шумерійський цар не захотів породичатися з аккадським вискочкою, гарем якого, таким чином, залишився недоукомплектованим. Стерпіти таку образу було не в натурі Саргона — його військо рушило на Шумер.

Саргон явно сподівався здобути легку перемогу над розпорошеними військовими силами шумерських міст-держав, проте він жорстоко прорахувався, бо перед загрозою аккадської агресії всі шумерські лугалі й енсі (хоча в це важко повірити) об’єдналися. Саргон, що робить йому честь, виявився не з полохливих. Він дав бій військам грізної коаліції й здобув блискучу перемогу над ними. У полон потрапили всі царі шумерських міст-держав, у тому числі Лугальзагессі — всіх їх було принесено в жертву богам у Ніппурі. Вся Південна Месопотамія опинилася під владою аккадського володаря.

Підкоривши Шумер, Саргон завоював ряд багатих східно середземноморських міст і північно сирійських князівств, у тому числі Еблу, навіть спробував проникнути в Малу Азію. Він, таким чином, створив першу в історії "світову державу". Колишній "виночерпій і садівник" прибрав собі титул "володаря чотирьох сторін світу".

Історики здебільшого трактують війну між Аккадом і Шумером як зіткнення двох етносів. Проте висловлюється й інша думка, згідно з якою в цій війні не етнос протистояв етносові, а община общині, тобто це був конфлікт між різними соціально-економічними укладами.

Саргон зосередив у своїх руках необмежену владу, енсі перетворив на своїх чиновників, тому ряд дослідників саме від його царювання починають історію східної деспотії в Месопотамії. Він здійснив одержавлення всієї економіки країни, підпорядкувавши своїм чиновникам навіть храмові господарства, запровадив єдину систему мір і ваги. Але попри всі свої диктаторські замашки Саргон намагався не загострювати стосунки з місцевою знаттю. У підвладних йому містах-державах функції енсі, як і раніше, виконували представники місцевих династій, аккад ці в же на цю посаду цар призначав лише в тих випадках, коли ці династії переривалися. Така гнучка політика дала змогу Саргонові процарювати довгі 55 років і померти без сторонньої "допомоги", хоч на старість він уже почав втрачати кермо влади, навіть допустив, щоб, за словами хроніста, "всі його країни збунтувалися проти нього і обложили його в Аккад і".

Після смерті Саргона царський трон в Аккад і перейшов до його синів і внуків, яких історики назвали Саргонідами. Першим звалив на свої плечі тягар влади Рімуш. Проти нього повстали майже всі шумерські міста-держави, які прагнули до незалежності. Рімуш придушив це, підтримане Еламом, повстання, завоював Елам і прибрав собі титул "царя Кіша й володаря Еламу". Однак на царському троні він довго не засидівся: про це подбали заколотники, які, не маючи можливості пронести в царський палац зброю, позбавили свого володаря життя глиняними печатками. Отож в історію Рімуш увійшов як найперша жертва канцелярщини.

Цього разу царська влада дісталася ще одному синові Саргона — Маніштусу, проти якого відразу ж повстали не лише всі шумерські, а й частина аккадських міських общин. На перших порах Маніштусу вдалося навести ладу своїй державі й навіть організувати успішний воєнний похід в Елам та північно-західні області Ірану, проте і його вбили змовники.