В епоху Нового Царства штатних робітників царсько-храмового господарства чомусь називали вже іншим терміном — іхуті (іхутіу). Реальне становище їх не змінилося: той же примусовий характер праці, та ж урочна система, та сама порція київ за невиконання норми виробітку. Як і раніше, якась частина селян — їх називали "великими людьми поселення" — не належала до іхутіу. Очевидно, це були приватні земельні власники, хоча прямих доказів існування в Стародавньому Єгипті приватного та общинного землеволодіння немає.
Гостро дискутується на матеріалах Нового Царства проблема єгипетського рабовласництва. Спираючись на мем фінський надпис фараона Аменхотепа II, в якому згадується прибуття до Єгипту великої кількості військовополонених, деякі єгиптологи стверджують, що нібито "рабовласництво досягло в Новому Царстві поширення, раніше нечуваного", і що "рабовласницькі відносини проникли мало не в усі прошарки єгипетського суспільства...". Інші ж єгиптологи переконані, що масовий пригін військовополонених ще не означав, що єгиптяни обертали їх на рабів, до того ж достовірність фактів, наведених у мемфіському надпису Аменхотепа II, на думку цих дослідників, вельми сумнівна. Французький єгиптолог К. Жак, його іспанський колега X. А. Ліврага та інші дослідники переконані в тому, що варто говорити не про специфіку рабовласництва у староєгипетському суспільстві, а про його цілковиту відсутність там.
Численним і строкатим був у Новому Царстві ремісничий люд: каменярі, штукатури, маляри, ткачі, металурги тощо. В царсько-храмовому господарстві ремісники об’єднувались у робочі загони, працювали під наглядом майстрів, несли колективну відповідальність за виконання кожним декадної, місячної чи річної норми виробітку. Начальники царських майстерень мали щодекади вихідний, жили в достатку, деякі з них навіть будували для себе гробниці. Прості ремісники працювали без вихідних і терпіли матеріальну скруту, деякі з них навіть скаржились фараону на свою долю. Втім, офіційно вони відпочивали у святкові дні (таких у Стародавньому Єгипті налічувалося понад півтори сотні на рік). Траплялося, що ремісники прогулювали й у робочі дні, підшуковуючи для цього десятки різних приводів.
Наприклад, один із ремісників пояснював свій невихід на роботу тим, що "варив удома пиво", в іншого знайшлася ще поважніша причина: "бився з жінкою". А якось упродовж чотирьох днів не вийшла на роботу ціла бригада у складі 120 майстрів, їхніх жінок та дітей, тобто десь півтисячі осіб. Всі вони були в запої, причому клялися й божилися, що пили за здоров’я фараона.
Окремим соціальним прошарком у Новому Царстві були воїни, на той час — уже професіонали. Основна маса їх озброювалася з царського арсеналу, проте найзаможніші з них купували собі бойові колісниці. Командири та власники колісниць жили безбідно, одержуючи за службу пристойну платню та свою пайку з військової здобичі. Рядовим воїнам жилося значно гірше вже тому, що в мирний час їх використовували на каторжних роботах у каменоломнях. В єгипетському війську панувала жорстока палична дисципліна. В епоху Нового Царства воно значною мірою поповнювалось іноземними найманцями (переважно лівійцями та шерденами), яким надавалося єгипетське громадянство.
Французький єгиптолог П. Монте так описує життя єгипетського воїна: "Майбутнього піхотного командира призначали з колиски. Коли він досягав росту двох ліктів, Його направляли в казарму. Там Його навчали, та так, що на голові й тілі залишалися шрами на все життя... А коли він ставав нарешті придатним для походів, життя його перетворювалось на суцільний кошмар... Писці вважали воїнів нижчими за себе, все ж їхні юні учні, заворожені блиском військової кар’єри, часом міняли щіточку й папірус на меч і лук, а радше на колісницю з баскими кіньми".
Елітний прошарок у Новому Царстві ще више піднявся над простим людом, завдяки напливу військової здобичі він буквально купався в розкошах. Матеріальний добробут знаті залежав також від царських щедрот. Найбільше збагачувалась жрецька верхівка (настоятелі храмів та їхні замісники), особливо жерці фіванського храму Амона та мемфіського храму Птаха.
У Новому Царстві досягла апогею бюрократизація єгипетського суспільства. Країна стала по суті єдиним державним господарським комплексом, у ній навіть храмові господарства контролювалися царською адміністрацією й були особливою формою державного майна. Держава регулювала кількісний склад і соціальну структуру громадських служб і закладів, причому робила це, як і раніше, за допомогою системи нарядів та регулярних переписів населення й майна. Під час цих переписів чиновники встановлювали розмір податку для кожного господарства та визначали професію кожного єгиптянина (одних записували в "державні землероби", інших — воїнами, пастухами, рибалками тощо). Інститут громадянства, таким чином, у Єгипті був відсутній. Переписи населення й майна відігравали в житті єгипетського суспільства таку важливу роль, що служили точкою відліку років для єгиптян.
Староєгипетська сім’я
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія Стародавнього Сходу» автора О.П.Крижанівський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ“ на сторінці 3. Приємного читання.