Розділ «КУЛЬТУРА»

Кожен ступінь звукоряду, кожен звук стародавні китайці пов’язували відповідно до традиційних релігійно-філософських уявлень з певною порою року, годиною доби, положенням Сонця і Місяця, різними птахами й тваринами, стихіями природи тощо. Одні мелодії вони виконували весною, інші — влітку, восени, взимку.

Розібратися в усіх тонкощах складної музичної символіки, щоб установити з її допомогою зв’язок минулого з сучасністю, міг, ясна річ, лише знавець. Тому в китайських школах, які готували чиновників, музичній грамоті відводилося чільне місце.

Промовистими були й китайські танці, що виконувались, як про це говориться в "Ліцзі", "з використанням щитів, бойових сокир, пір’я фазанів і бичачих хвостів". Сима Цянь розкрив значення характерних рухів й жестів танцівників, таких як "згинання і розгинання корпусу, опускання і підведення голови, рухи назад і вперед, повільні чи швидкі кроки..." Фігури танцівників зображені на кам’яних барельєфах та фресках ціньської й ханьської діб.

Нещодавно китайські вчені дешифрували знайдений 1920 р. в одній із печер Дуньхуана нотний запис на дерев’яній дощечці, переклали його на сучасні ноти й потім виконали на традиційному китайському музичному інструменті nina (прототип лютні). Ця мелодія датується III ст. до н. е.

Старокитайські мистецтво та музика справили істотний вплив на формування середньовічної японської, корейської, в’єтнамської та монгольської культур, для яких культура ханьського Китаю впродовж багатьох століть була своєрідним еталоном і предметом наслідування.