Розділ «СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ»

Легісти воліли мати справу з навіки заляканим народом, щоб ним легше було керувати. Вони рекомендували володареві запровадити в державі кругову поруку, систему доносів, тотальне шпигунство за населенням, чинити судову розправу за найменше правопорушення, адже, як вважав Шан Ян, "там, де людей карають за найменші провини, провини зникають, а для карних злочинів просто не залишається місця... там же, де людей суворо карають за тяжкі злочини і м’яко карають за дрібні провини, не лише годі запобігти тяжким злочинам, але не можна уникнути також дрібних провин" (Шан цзюнь шу, 5). Особливу увагу пропонувалося приділяти профілактиці соціальних негараздів, бо "якщо в країні вже виникла смута і (володар) хоче навести порядок, він лише посилить безладдя" (Шан цзюнь шу, 5).

Легістські рекомендації у сфері політики та юриспруденції були такими моторошними, що їх ще стародавні китайці назвали "диявольськими".

Таким чином, легісти вперше сконструювали завершену модель військово-деспотичної держави і, за словами Л. С. Переломова, "піднесли уніфікацію мислення та загальне одуріння народу до рангу державної політики".

Вчення легістів обстоювало інтереси чиновництва в умовах політичного всевладдя родової аристократії. Воно прагматичне за своєю суттю і може здатися на перший погляд реалістичним, принаймні набагато життєвішим за конфуціанську доктрину. Насправді ж воно не менш утопічне від конфуціанства. Чому? По-перше, легісти недооцінили роль чиновництва у деспотичній державі. Проголосивши примат закону над морально-етичними нормами, вони охорону законності поклали на чиновників, яких рекомендували вербувати не обов’язково з людей професійно підготовлених, зате неодмінно із сліпо відданих монархові. Проте, як показало життя, саме чиновники першими порушували закони, які вони мали проводити в життя, ставали над законом, перетворювалися на самостійну політичну силу. По-друге, економіка "по-легістсь-ки" (одержавлена) часто-густо не спрацьовувала, бо їй було протипоказане волюнтаристське втручання з боку держави. По-третє, марними виявилися силкування легістів знищити культуру, перетворити людей на бездумних виконавців чужої волі. Голе насильство, запропоноване лепетами, було неспроможне виконувати місію соціального регулятора вже тому, що воно суперечило самій природі людини, неминуче породжувало в суспільстві протидію і тому не сприяло соціальній стабільності.

Суспільство по-даоськи

Соціальна етика лежала в основі також лаоського вчення, яке теоретично оформилось у IV—III ст. до н. е.

Основні положення даосизму викладено в трактатах "Книга про шлях і добродіяння" (Даодецзін), автором якої традиція називає легендарного мудреця Лао-цзи, та Чжуанцзи і Лецзи, названих за іменами їхніх авторів. Даоські трактати вирізняються блискучою стилістикою і є шедеврами давньокитайської філософської прози.

Термін "даосизм" походить від поняття Дао ("шлях"), яке використовували всі філософські школи Китаю, хоча кожна з них розуміла його по-своєму. Для даосів Дао — універсальний закон природи, першопричина всього сущого, основа буття. В такому сприйнятті Дао відчувається вплив на лаоську школу староіндійської філософії.

Погляди даосів на суспільство приголомшливі, вони принципово відрізняються від конфуціанських та легістських. Якщо для конфуціанців та легістів людина — істота суспільна, то для даосів вона — суто біологічний феномен, скутий цивілізацією. Конфуціанська мораль викликала в даосів нудьгу, так само їх страшив легістський культ закону. Вони закликали людину зберегти своє природне єство, цілком довірити себе долі, яку ніхто не спроможний змінити. "Хто діє — зазнає невдачі,— запевняли вони.

Хто чимось володіє — втратить. Ось чому абсолютно мудрий не діє, і він не знає невдач. Він нічого не має, тому нічого не втрачає... Він пливе за течією і не зважується на (самочинний) вчинок" (Даодецзін, 64). Плисти за течією, не намагатися щось змінити в природному ході історії повинен також мудрий монарх. "Найкращий володар той, про якого народ лише знає, що він існує",— читаємо в Даодецзіні (Даодецзін, 17). Адже спроби облаштувати краще світ призводять до того, що він стає ще гіршим! Даоси не обмежувалися пропагуванням "увей" — бездіяльності, вони рішуче відкидали все те, що їм здавалося неприродним, штучним: культуру, технічний прогрес тощо. їхні заклики цуратися мирської суєти, явно навіяні буддизмом, сприяли поширенню в країні пустельництва.

^Соціальним ідеалом даосів була "невеличка країна патріархального типу, максимально ізольована від інших аналогічних утворень", ідеальною людиною вони вважали того, хто понад усе цінує простоту й природність, не переобтяжує себе конфуціанським "ритуалом і церемоніалом", протиставляючи свою первісну натуру "вченому всезнайству конфуціанця". Вважаючи цивілізацію злом, даоси закликали знищити її, повернутися в лоно первісності. Саме завдяки цьому бунтарському заклику даосизм став ідеологічною зброєю китайського селянства. Соціальні вибухи в Китаї здебільшого відбувалися під лаоськими гаслами.

Даосизм втручався в інтимну сферу сімейних стосунків. Підкинувши китайцям шарлатанську ідею про можливість досягти фізичного безсмертя, даоси рекомендували їм не переїдати (більшість китайців так і робила, причому й без лаоської поради) та впровадити особливу культуру статевого життя, яка полягала в тому, що чоловік зводив до мінімуму витрату своєї енергії (ян), навіть поповнював її за рахунок жіночої енергії (інь), підтримуючи інтимні стосунки не стільки зі своєю дружиною, скільки з наложницями.

Даоські ченці дбайливо ставилися до народних традицій та обрядів, були ворожбитами, магами, шаманами і вже тому користувалися у схильних до містики китайців великим авторитетом (щоправда, значно меншим, аніж індійські брахмани)),

Таким чином, у період "Воюючих царств" Китай перебував на політичному роздоріжжі, вагаючись, яку з моделей суспільного розвитку, запропонованих "мудрецями", йому обрати. Першим, як ми бачили, зважилося на політичний експеримент царство Цінь, яке втілило в життя легістські рекомендації — й виграло від цього. Проте основний легістський експеримент, як побачимо далі, закінчився не так успішно і змусив китайських можновладців схаменутися, пом’якшити політичний режим у країні.