Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ

Питання про долю куркуля було вирішено апаратним шляхом у комісії під головуванням Я. Яковлева. Комісія висловилася за перехід у районах "суцільної колективізації" до політики ліквідації куркуля як класу. Цей висновок, який Сталін вперше оголосив на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 р., ввійшов до згаданої постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р.

Нова класова політика на селі випливала з логіки суспільної, тобто примусової, колективізації. Про можливість роботи куркулів у колгоспах уже згадувалося. Тепер питання було поставлено по-іншому: виселяти чи не виселяти в райони країни, непридатні для сільського господарства, "розкуркулені" селянські сім'ї, незалежно від того, мали вони експлуататорські ознаки чи ні.

Вибіркова експропріація господарств (не завжди багатих) почалася під час хлібозаготівельної кризи, тобто до "суцільної колективізації". Навесні 1929 р, було розкуркулено ще 15 тис. господарств, які ухилилися від здачі хліба. С. Косіор повідомив, що в Україні не існувало жодного округу і району, де не були б забезпечені під час розкуркулення інтереси середняка. Всього за роки колективізації в республіці було експропрійовано до 200 тис. господарств. Кожну третю сім'ю з числа розкуркулених вислали.

Колгосп не вважали кооперативним господарством, а вироблена тут продукція не належала його членам. Просто з колгоспних ланів обмолочений хліб вивозили на зсипні пункти та елеватори. Зрозуміла тодішня перша заповідь — поставки хліба державі. Ціни на хліб, занижені й раніше, тепер стали взагалі символічними. Хліб треба було здавати весь, за винятком насіннєвого, фуражного і продовольчого фондів (все та ж продрозкладка).

Першого колгоспного літа 1930 р. було зібрано добрий урожай. Заготівля зерна досягла в Україні 477 млн пудів порівняно з 310 млн пудів за попередній заготівельний сезон. Проте селяни розгубилися, бо, хоча грізне слово "продрозкладка" не згадували, в колгоспне село повертався побут часів "воєнного комунізму". Ринок зникав. Гроші втрачали купівельну спроможність. Заробітки в громадському господарстві були мізерними.

Кількість колгоспів, однак, зростала. Після березня 1930 р. прямий примус селян до об'єднання в колективні господарства розцінювали як перекручення лінії ВКП(б). Та це не означало, що колективізація втратила примусовий характер. Загроза розкуркулення і підвищення податків з одноосібних господарств створювала ситуацію, в якій селяни вважали, що краще записатися в колгосп. У постанові ЦК ВКП(б) від 2 серпня 1932 р. "Про темпи дальшої колективізації і завдання зміцнення колгоспів" пояснювалося, що суцільну колективізацію можна вважати в основному завершеною. 68—70 % селянських господарств увійшли до колгоспів.

У ході колективізації було ліквідовано мережу підприємств і організацій сільськогосподарської кооперації, що розвивалася протягом 20-х рр. Колективізація супроводжувалась експропріацією заможного, найкультурнішого прошарку селянства, отже, відбувся історичний підрив продуктивних сил села. Продрозкладка, яка повернулася в село, зумовила кризу, характерною ознакою якої була незацікавленість селян у розвитку громадського господарства, відчуження від землі, небажання працювати. За завданням ЦК КП(б)У на початку 1933 р. було перевірено 340 колгоспів різних районів України. Встановлено, що 19 % працездатних колгоспників за рік не виробили жодного трудодня, а ЗО % мали від 1 до 50 трудоднів. На зборах партійного активу Запорізького району секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич оголосив, що 49 % колгоспників не виходять на роботу, не беруть участі в колгоспному виробництві.

У липні 1932 р. в Харкові почала роботу III конференція КП(б)У. 8 доповіддю "Про підсумки весняної посівної кампанії, про хлібозаготівельну кампанію і про завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів" виступив С. Косіор. Скликання конференції напередодні жнив, обмеження порядку денного одним питанням, участь у її роботі членів Політбюро ЦК ВКП(б), найближчих соратників Сталіна — Л. Кагановича і В. Молотова — все це свідчило про надзвичайну ситуацію.

Справді, ситуація в сільському господарстві була катастрофічною. Посівна кампанія затяглася до кінця червня, і все-таки недосів становив понад 2 млн га. Відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадники бур'янів. Просапні культури були необроблені, частина посівів загинула. На решті площ урожай був невеликий. Як повідомив у доповіді С. Косіор, в окремих районах в 1931 р. на полях до половини урожаю залишилося незібраним, незавезеним або втраченим підчас обмолочування. Нова збиральна кампанія викликала ще більшу тривогу. Зростала апатія селян, багато з них голодувало. На поля виходили "перукарі" — найчастіше жінки, які зрізували колоски на кашу для дітей, сім'ї загалом. Коли почалися жнива, з'явилися "несуни". 7 серпня 1931 р. було прийнято закон "Про охорону соціалітичної власності", який власноручно написав Сталін. Згідно з цим законом, за крадіжку колгоспного майна вводили "вищу міру соціалістичного захисту" — розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термін не менше 10 років. Сучасники називали його "законом про п'ять колосків".

На початок 1933 р. (за неповних 5 місяців) за цим законом було засуджено 54 тис. 654 осіб, з них — 2110 до смертної кари.

Ніхто не обчислював втрати врожаю 1932 р. внаслідок безгосподарності й анархії виробництва у колгоспах. Безсумнівно, що вони збільшилися. (У 1931 р. втрати становили, за річними оцінками, від 100 до 200 млн пудів). Це не могло не позначитися на обсязі заготівлі хліба. Протягом січня-листопада 1930 р. селянський сектор України дав державі 400 млн пудів хліба, а з 1932 р. — лише 195 млн пудів. Коли Сталі нові доповіли, що керівники Орі-хівського району Дніпропетровської області дозволили колгоспам залишити собі фонди для засіву і страхфонд, він дуже розгнівався і 7 грудня 1932 р. видав партійним органам циркуляр, у якому оголосив таких керівників "шахраями, що вміло проводять куркульську політику під прапором своєї згоди з генеральною лінією партії". Сталін вимагав позбавляти волі кожного "саботажника" хлібозаготівель.

Голод 1932—1933 рр. як геноцид проти українського народу.

Ми підійшли до кульмінації трагедії, що з особливою жорстокістю була розіграна на території України. Є безліч фактів, які незаперечно свідчать про злочинний характер діяльності Сталіна та його оточення, особливо надзвичайних комісій, надісланих у листопаді 1932 р. до Харкова та ряду місць із завданням взяти хліб будь-якою ціною.

Надзвичайну комісію в Україні очолив Молотов. Щоб виконати заготівельний план, комісія повинна була взяти із селянського сектора 131 млн пудів хліба. За три місяці заготівель з листопада 1932 р. по січень 1933 р. вона змогла вилучити тільки 89,5 млн пудів. Хлібозаготівлі за умов, коли на селі гостро не вистачало хліба до нового врожаю, були найстрахітливішим злочином радянського уряду. Частина вини за це лежить на безпосередніх виконавцях — партійному і державному керівництві республік, сотнях й тисячах керівників на місцях.

Причини трагедії випливали з дезорганізації сільського господарства внаслідок авантюрної спроби виконати п'ятирічку за три роки, а також у діях надзвичайних комісій, які "заготовляли" хліб у місцевостях, де панував голод, навіть на початку лютого 1933 р.

Комісія Молотова не приймала власних постанов, а діяла від імені партійно-державного керівництва республіки. її діяльність почалася з прийняття постанов ЦК КП(б) від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада 1932 р., майже ідентичних за змістом і під однаковою назвою "Про заходи на посилення хлібозаготівель". Ці постанови передбачали, що в артілі, в якій під час жнив допускали авансування колгоспників понад встановлену норму (15 % від фактичного обмолоту), мають організувати повернення розданого хліба. Було впроваджено практику натуральних штрафів (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами, якщо не було запасів зерна), якими карали колгоспників та одноосібників — боржників хлібозаготівель. Головним серед репресивних заходів був дозвіл райвиконкомам перерахувати в хлібозаготівлю всі створені у колгоспах натуральні фонди — насіннєвий, продовольчий і фуражний.

Села, які мали особливо велику заборгованість з хлібозаготівель, заносили на "чорну дошку". Статут "чорної дошки" означав фактичну блокаду: селянина позбавляли права на виїзд, і, якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. Село Гаврилівна Павлоградського району Дніпропетровської області, одним із перших занесене на "чорну дошку", вимерло повністю.

Під виглядом перешкоджання "незаконній" торгівлі хлібом на ринку комісія Молотова перевела на блокадне становище всю Україну. Лише з 15 грудня 1932 р. було дозволено продавати гас, сірники та інші промислові товари в селах, за винятком 82 районів п'яти областей, які найбільше заборгували з хлібозаготівель. Значною мірою голод був пов'язаний із експортом хліба. Але основна його причина — продрозкладка.

Вилучення насіннєвого фонду задля виконання хлібозаготівельного плану створило нову проблему. Треба було готуватися до сівби, а, приміром, Донецька область мала лише 21 % потрібної кількості насіння, Одеська — 14 %, Дніпропетровська — 10 %. 23 вересня 1932 р. уряд надіслав постанову РНК СРСР і ЦУК ВКП(б), в якій застерігалося про недопустимість будь-якої насіннєвої позички.

Партійні й державні керівники України С. Косіор, П. Постишев та інші, які так завзято допомагали виконувати отримані з Москви плани хлібозаготівель, тепер опинилися віч-на-віч з проблемою — де взяти насіннєвий матеріал. "Вихід" знайшли — збирати насіння тими ж методами. Злочинність цих діячів перейшла всілякі межі: на Дніпропетровщині застосовували абсолютно аморальний захід — нагороду за донос. Кожен, хто вказував, де сусід ховає зерно, отримував від 10 до 15 % виявленого у вигляді премії. 17 лютого 1933 р. цей "досвід" поширили на всі республіки у формі спеціальної урядової постанови. Насіннєва проблема відійшла на другий план після того, як Постишев домігся прийняття 25 лютого постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про виділення Україні позички — 20 млн пудів зерна. Але централізована продовольча допомога Україні, невдовзі надана, становила всього 5,1 млн пудів хліба. Ця мізерна кількість практично не вплинула на трагічну ситуацію. Щоб надати справді дієву допомогу, треба було бити тривогу, мобілізувати громадськість всередині країни і за кордоном. Проте гласність у боротьбі з голодом означала визнання факту економічної катастрофи, якою завершився сталінський експеримент із форсуванням темпів індустріалізації.