Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ

Уряд і партія обрали інших шлях — злочинного замовчування становища на селі. У січні 1933 р., коли масовий голод ширився по країні і ще був час для дій, Сталін заявив з трибуни об'єднаного Пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б): "Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас рік у рік. В цьому можуть сумніватись хіба тільки закляті вороги Радянської влади". Генсек дав директиву ставитися до голоду як до явища, якого немає. Ніде в тодішніх архівних документах радянських та партійних установ нема навіть слова "голод".

Допомогу з-за кордону не пропускали; затримували на митницях, використовували не за призначенням. Від значної її частини керівництво країни взагалі відмовилося.

Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі. Втікачі заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація про голод проникала і за кордон. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях або ж на вулиці. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць, аж до початку літа. Точна кількість втрат, яких зазнав український народ, поки що невідома. Різні дослідники називають різні дані. Міжнародна наукова конференція, яка відбувалася ще в 1990 р., дійшла висновку — 9 млн смертей.

Голод 1932—1933 рр. був наслідком спроби здійснити соціалістичні перетворення воєнно-комуністичними методами. Примусова колективізація і продрозкладка, вислання за межі України найкращих і найкультурніших трудівників, штучний голодомор призвели до глибокої деградації сільськогосподарського виробництва, за яку дорого заплатив українському народові.

Питання про так звані шляхи і методи будівництва соціалізму найбільш повно висвітлено в сучасних дослідженнях відомих вчених С. Кульчицького, С. Максудова та Ю. Шаповала, які ми використовуємо тут. Перші повідомлення про голод, які органи радянської влади намагалися всіляко приховати, з'явилися на Заході в останній декаді березня 1933 р. Пріоритет у цьому належав московському кореспондентові англійської газети "Манчестер гардіан" Малькольмові Маггеріджу, який опублікував у трьох її номерах матеріал про свої враження від поїздки Північним Кавказом і Україною. Наприкінці березня в цій же газеті було надруковано статтю колишнього секретаря прем'єр-міністра Ллойд Джорджа — історика Гарета Джонса, який побував у селах Харківщини й дійшов висновку про те, що голод там такий самий, як і в 1921 р. Однак кількісних оцінок втрат в цих повідомленнях ще не було. Звичайно, слід враховувати той факт, що статті з'явилися тоді, коли масовий голод лише розпочався.

Першою кількісною оцінкою жертв голоду була гіпотеза англійського журналіста, кореспондента американської газети "Нью-Йорк Тайме" у Радянському Союзі Уолтера Дюранті. У бесіді з керівниками посольства Великобританії в Москві (жовтень 1933 р.) він повідомив, що населення України зменшилося на 4—5 млн осіб, а загальна кількість померлих від голоду навряд чи менша, ніж 10 млн осіб. Це конфіденційне повідомлення в пресі не з'явилося.

Очевидно, перша оцінка, яка стала відомою громадськості, належала московському кореспондентові газет "Манчестер гардіан" і "Крісчен сайєнс монітор" Вільямові Чемберлену. Побувавши восени 1933 р. в Україні й на Північному Кавказі, він виїхав з СРСР і через деякий час видав у Бостоні книгу, в якій твердив, що голод охопив територію з населенням 60 млн осіб, а число жертв навряд чи менше, ніж 3—4 млн.

У різний час на Заході публікувалися повідомлення про те, що в приватних бесідах радянські державні діячі називали цифру втрат. Зокрема, М. Скрипникові приписувалося твердження про 8 млн померлих селян в Україні й на Північному Кавказі, а Г. Петровському — б млн тільки в Україні. Найбільш відомою була цифра, взята з мемуарів В. Черчілля про Другу світову війну: нібито в Радянському Союзі під час колективізації загинули 10 млн селян. Ці дані, стверджував англійський прем'єр-міністр, йому повідомив Сталін.

Як ці, так й інші оцінки (а їх багато) давали можливість припускати, що в Радянському Союзі були приховані від простих смертних справжні відомості про втрати. Переконаність у цьому базувалася на факті існування в країні розгалуженої державної системи установ, що фіксували громадянський стан. Відділи запису актів громадянського стану (ЗАГС) були структурною частиною виконавчих комітетів місцевих рад і постачали свою інформацію, починаючи з районного рівня, в Управління народногосподарського обліку і при Укрдержплані (УНГО УРСР). В архівному фонді ЦУНГО збереглися демографічні звіти, в тому числі відомості про смертність населення, за кожний місяць і рік по кожному районі.

Щодо якості поточного обліку населення, слід відзначити великі заслуги в цій справі В. Осинського, який очолював у 1932— 1934 рр. статистичну службу країни. Він обіймав цю посаду порівняно недовго і був замінений І. Кравалем. У вересні 1935 р. Сталін і Молотов підписали постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про постановку обліку природного руху населення", в якій містилося твердження, що "органи обліку часто використовувалися класовими ворогами (попи, куркулі, колишні білі), які пробралися в ці організації і проводили там контрреволюційну шкідницьку роботу (реєстрація по кілька разів смерті тих самих осіб, недооблік народжень і т. п.)". Як бачимо, авторів постанови дуже непокоїв саме недооблік населення. Насправді ж облік проводився дуже ретельно. Навіть у 1933 р., в умовах якнайсуворішої заборони на вживання слова "голод", статистичні органи переважно сумлінно виконували свій професійний обов'язок, фіксуючи щомісяця величезні показники. Проте відомості або знищені, або настільки викривлені, що навіть у разі їх виявлення не матимуть цінності.

Разом з тим, слід констатувати, що під час голодомору було зафіксовано лише частину смертей. Саме тому питання про його демографічні наслідки продовжує існувати. Причини недообліку аналізувалися в ЦУНГО в березні 1934 р., тобто майже одразу після його виявлення. Керівники цього управління доручили статистикам України й інших районів, охоплених голодом, перевірити повноту реєстрації в книгах обліку смертей за 1933 р. померлих по СРСР)". Отже, офіційно зареєстрована смертність в Україні (1,9 млн осіб у 1933 р.) збільшувалася, згідно з цією експертною оцінкою, на мільйон.

З 1934 р. збирання і обробку демографічної інформації, починаючи з відділів ЗАГС, контролював Наркомат внутрішніх справ, ці дані належали до документів з грифом "цілком таємно". Тому походження, кількість примірників і адресатів будь-якого документа з демографії легко визначити. Зокрема, вказана вище довідка з інформацією про число жертв в Україні в 1933 p., яке визначалося без врахування даних про природну смертність, що становила 2,4 млн осіб, готувалася, за всіма ознаками, для внутрішнього користування. Це й зрозуміло: уряд не міг звернутися із запитом у ЦУНГО з даного приводу. Навпаки, як буде показано нижче, працівників цього відомства змушували вишукувати найнеймовірніші пояснення причин виникнення демографічного дефіциту, тільки щоби в них не фігурувало слово "голод". З цього випливає, що не можна вірити інформації західної преси з приводу заяв Петровського, Скрипника та інших членів партійно-державного керівництва про розмір втрат населення внаслідок голоду. Такі заяви, якщо вони й робилися (а в це неможливо повірити), не мали документальної основи.

Але чи можна вірити даним ЦУНГО СРСР про кількість жертв на Україні, одержаним по свіжих слідах подій, тобто в 1934 p.? Очевидно,- ні. Це лише експертна оцінка, що не ґрунтувалася на суцільному обліку населення, тобто на переписі. Такий перепис було проведено 6 січня 1937 p., і він став для його організаторів трагедією. Щоб зрозуміти причини цього, необхідно згадати попередні події.

У січні 1934 р. відбувся XVII з'їзд ВКП(б), на якому Сталін заявив, що населення Радянського Союзу наприкінці 1933 р. посягло 168 млн осіб: причини появи цієї цифри, яка викликала жах у демографів, абсолютно ясні. На початку 1938 p., тобто до голоду, населення країни становило, за опублікованими тоді даними ЦУНГО, 165,7 млн осіб. Щорічний природний приріст у той час досягав 2,5—2,8 млн осіб. Сума цих двох величин і дає округлену цифру в 168 млн. Називаючи її, Сталін недвозначно давав зрозуміти, що не було ні голоду, ні втрат від нього. Пізніше, в грудні 1935 p., він виступив на нараді комбайнерів, де заявив, що природний приріст населення становить у країні близько 3 млн осіб. Отже, на початку 1937 р. чисельність населення мала перевищувати 177 млн.

Поки відбувався підрахунок результатів перепису, його організаторів удостоїли державних нагород за зразково проведену роботу. Зокрема, І. Краваль одержав орден Леніна. 14 березня він надіслав Сталінові й Молотову офіційну доповідь статистичного відомства "Про попередні підсумки Всесоюзного перепису населення". Реакція була негайною.

26 березня І. А. Краваль і начальник управління в справах перепису ЦУНГО О. Квіткін були заарештовані. А після них в "най-грубіших порушеннях елементарних основ статистичної науки", які спричинили "недооблік" населення, було звинувачено сотні рядових демографів. Ті ж спеціалісти, кому вдалося уникнути розстрілу й тюрем, стали звичайними статистиками, бо демографічна наука перестала існувати. Відомий у всьому світі Демографічний інститут АН УРСР було ліквідовано.

Починаючи з довоєнних часів, на Заході публікувалися різні дані про підсумки перепису 1937 р. Усі вони, безумовно, не відповідали дійсності. Вперше зміст доповідної записки І. Краваля від 14 березня 1937 р. став відомим з публікації начальника Центрального архіву народного господарства СРСР В.В. Цапліна в квітневому номері журналу "Вопросьі истории" за 1989 р. Виявилося, що, за даними перепису, в країні жило лише 162 млн осіб. Невідповідність фактичних даних і очікуваних результатів переконливо показала величезні демографічні наслідки голоду.

Після репресій постало питання про те, що робити з матеріалами перепису 1937 р. Уцілілі працівники ЦУНГО на чолі з новим начальником відомства І. Веременичевим вирішили "звільнити матеріали перепису від шкідницьких викривлень" і після цього оприлюднити їх. В архівному фонді ЦУНГО зберігся п'ятий примірник великого рукопису (40 сторінок машинопису), підписаний трьома відповідальними працівниками цього відомства, разом із І. Веременичевим. Він датований 13 серпня 1937 р., однак чорнилом ця дата змінена на 19 серпня* Зміст цієї доповідної записки свідчив, що вона готувалася для партійно-державного керівництва країни. Йому пропонувалося санкціонувати розробку фальсифікованих результатів перепису. Як відомо, керівництво на це не погодилося.

25 вересня 1937 р. була прийнята постанова РНК СРСР, в якій матеріали перепису кваліфікувалися як дефектні. Обробка переписних бланків припинялася, статистики одержали директиву провести повторний перепис на початку 1939 р.

Доповідна записка керівників ЦУНГО від 19 серпня 1937 р. — документ воістину трагічний. Демографи були поставлені перед необхідністю не лише підтримати звинувачення на адресу репресованих колег у нібито шкідницькому зменшенні даних перепису, а й "пояснити" Сталінові причини зникнення значної частини населення. Оскільки неможливо було сказати правду про голод, яку диктатор знав дуже добре, доводилося конструювати брехливі гіпотези про відкочовування казахів у Китай, значне перебільшення чисельності населення при переписі 1926 p., недооблік його при переписі 1937 р. У записці докладно, по кожному регіоні, викладалися "аргументи", відповідно до яких фальсифікувалася та чи інша цифра.