Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ

У грудні 1934 р. у першій "кіровській хвилі", серед 28 представників української інтелігенції на підставі вироку виїзної сесії військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням В. Уль-ріха, що проходила 13—15 грудня 1934 р. у Києві, було, зокрема, розстріляно західноукраїнських літераторів І. Крушельницького та Р. Сказинського. Водночас репресіям було піддано й інших членів численної родини Крушельницьких — письменника й громадського діяча, колишнього міністра освіти ЗУНР, а згодом видавця радянофільського часопису "Нові Шляхи" Антона Крушельницького та його другого сина — Тараса, що у 1932 р. та 1934 р. переїхали до УРСР.

Трагедія родини Крушельницьких набула широкого розголосу серед української еміграції: в січні 1935 р. відомий український поет О. Олесь (1878—1944) написав у Празі драму "Земля обітована". В ній ідеться про трагедію сім'ї Західноукраїнського літератора Шумицького (читай — Крушельницького), який виїхав до УРСР з глибоким переконанням, що "правда і майбутнє не тут" на Заході, а там, на Сході, звідки завжди сходило і сходить сонце". Цей драматичний твір мав і особистий підтекст для його автора, який, перебуваючи в еміграції, одним з перших закордонних українських літераторів визнав Радянську владу. Так, 1922 р. представництво УРСР в Берліні повідомляло, що "на еміграцію... зробило певне вражіння наближення до нас Олеся...". Протягом 20-х рр. його твори видавалися чималими тиражами в УРСР. Отже, драмою "Земля обітована" О. Олесь підводив і для себе риску під власними колишніми радянофільськими симпатіями, сподіваннями на українізацію.

Відгукуючись на репресії щодо родини Крушельницьких, львівське "Діло" зауважувало: "...На всій українській землі ніхто в те не повірить, щоби Антін Крушельницький зі синами... могли мати яке-небудь відношення до атентату на Кірова. Вони ж були певно аж занадто лояльними громадянами УРСР".

Серед західноукраїнських письменників, що їх було репресовано 1934 р., опинився й голова Спілки "Західна Україна" М. Ірчан. Йому, як і більшості заарештованих галицьких літераторів, інкримінувалася належність до так званої. Української військової організації (УВО). У 1934 р. кореспондент американської газети "Українські Щоденні Вісті" В. Самітний (В. Рибак), який побував тоді в Радянській Україні, писав у одній із своїх кореспонденцій, нібито органи ДПУ "дослідили", що "Ірчан, як і більшість членів тої "революційної спілки" (тобто Спілки "Західна Україна". —Лет.), був зв'язаний з підпільною контрреволюційною організацією, що працювала за вказівками штабу німецького фашизму... Ірчан мав грати провідну роль в тій контрреволюційній організації. З його викриттям цій роботі прийшов кінець. Ірчана арештовано і засуджено".

Після самогубства М. Скрипника лише із системи Наркомосу республіки, дотримуючись тогочасної термінології, було "вичищено" 2 тис. "шкідницьких", "контрреволюційних", "шпигунських" елементів. Серед них було чимало галичан, що приїхали в Радянську Україну з-за Збруча, щоб узяти участь в індустріалізації, у проведенні політики "українізації". Звернемо увагу на ті прізвища, що їх, як уособлення розкладницької роботи "шпигунів-диверсантів", наводив новий нарком освіти УРСР В. Затонський. "Всім відомо,— проголошував він,— яке кубло звили собі різні Бадани, Ерстенкжи, Вітики та інші шпигуни й контрреволюціонери в апараті Наркомосу України". Зазначимо, що Олександр Іванович Бадан (Яворенко) та Микола Васильович Брстенюк, уродженці Західної України, працювали в особистому секретаріаті наркома освіти України М. Скрипника: перший — вченим секретарем (1927—1930 рр.), другий — помічником вченого секретаря і водночас особистим секретарем наркома (1927— 1933 рр.)* Через них та за їхніми підписами проходило величезне за обсягом листування НКО УРСР із діячами мистецтва, освіти, науки, кооператорами Східної Галичини. Крім того, за дорученням М. Скрипника вони займалися й такою делікатною справою, як листування з політичними в'язнями в Польщі, що досить часто зверталися з проханнями надіслати літературу, надати допомогу тощо.

Так, навесні 1929 р. до наркома освіти України звернувся політичний в'язень К. Тацій, який відбував 8-річне покарання за приналежність до КПЗУ в польській в'язниці Равіч. "Тюрма — це наш університет, — відзначалося в листі. — Тут виховуються характери, вироблюється свідомість, набираються товариші теоретичних знань, бо практику кожний мав — виписану на своїй шкурі дефензивськими резіновими киями. По тюрмах виховуються члени молодих компартій — Західної України та Білорусії. Матеріал увесь — робітники і селяне, які потрібують ґрунтовної обробки". Автор листа, що виконував обов'язки в'язничного бібліотекаря, звертався до наркома освіти (не називаючи його прізвища) з проханням надіслати книжки. "Щоби цей тюремний університет справді виконав своє завдання — зроблення з нас, робітників і селян, кадрів революції, для того треба книжок",— писав К. Тацій (його псевдо — Буй-Тур).

11 травня 1929 р. у листі до К. Тація вчений секретар НКО УРСР повідомляв: "Дорогий Товаришу І. У відповідь на Вашого листа, який Ви писали на ім'я одного товариша й де прохали про надсилку Вам книжок, з його доручення повідомляю вас, що листа він одержав і надсилає Вам бажані книжки. Моя адреса: Олександру Бадану, вул. Артема, № 29, Наркомосвіта, м. Харків". (Як старанно обминають і О. Бадан, і К. Тацій прізвище М. Скрипника!).

18 травня 1929 р. розпочалися арешти в справі "Спілки Визволення України"" Зараз важко з'ясувати, чи вже тоді ДПУ УРСР за вказівкою "згори" розпочало "підкоп" під М. Скрипника, але є дані про те, що в серпні того ж року під час чергової "чистки" О. Бадана вигнали з лав КП(б)У. Вже після самогубства М. Скрипника й загибелі О. Бадана під час "боротьби з націоналізмом" 1933—1934 рр. досить широко цитувався виступ наркома освіти України на засіданні перевірочної комісії осередку КП(б)У НКО УРСР (протокол № 3 від 2 серпня 1929 р.) на захист Бадана. "...Скрипник спростовує всі ті заяви, наклепи, які були на минулому засіданні перевірочної комісії, коли на Бадана подавали окремі члени партії цілий ряд заяв і компрометуючі матеріали,— відзначалося в протоколі.— тов. Скрипник зазначив, що Бадана, як члена партії, перевірено десять раз, з них чотири рази було перевірено відповідними органами, а шість раз цілим рядом шляхів перевіряв сам тов. Скрипник, і ці перевірки доказали, що робота Бадана за кордоном безумовно була революційною, партійною і дуже корисною як для революції, так і для партії".

Втім, навіть тоді не дійшло до сподіваної розв'язки — звільнення Бадана чи арешту за "націоналізм". М. Скрипник чинив спротив. О. Бадан змушений був піти зі своєї посади, але до 1933 р. працював професором у одному з харківських ВНЗ.

"Чистка" 1933—1934 рр. охопила й науково-дослідні установи республіки. "Органи ДПУ викрили і звільнили Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН) від цілої групи контрреволюціонерів", — зазначалося в одній з тогочасних публікацій. Серед "найважливіших шпигунів" переважали галичани. Наведемо лише декілька прізвищ з характеристиками, що від них ще й сьогодні стає моторошно. Отже:

"Лозинський М. М. — був науковим працівником Інституту радбудівництва і права ВУАМЛІН, в 1918—1919 році був членом галицького буржуазно-поміщицького уряду — товариш міністра закордонних справ. Член УВО, шпигун. Під час перебування на

Радянській Україні (з 1927 р.) входив у керівні органи контрреволюційної організації УВО. У ВУАМЛ ІНі вів шкідницьку контрреволюційну роботу.

Демчук П. І. — був керівником кафедри в Інституті радянського будівництва та права. Членом австрійської компартії був з 1920 р., членом КП(б)У був з 1929 року. В минулому — командир сотні галицької армії. Член УВО. З 1925 року переїхав на Радянську Україну і вів контрреволюційну роботу, шпигун.

Романишин В. І. — був науковим працівником Інституту радянського будівництва та права. Колишній офіцер австрійської і галицької армії. Член УВО. На Радянську Україну прибув в 1925 році. Шпигун, організатор контрреволюційних повстанських гнізд.

Чехович М. Т. — був науковим працівником Інституту радянського будівництва і права, член УВО. Колишній офіцер австрійської і галицької армії. Шпигун. Вів контрреволюційну шкідницьку роботу в ВУАМЛІНі.

Вітик С. І. — був членом КП(б)У з 1925 р. Був дійсним членом Інституту історії ВУАМЛІНу. Кол. член австрійського парламенту, віце-президент буржуазно-поміщицької Західно-Української народної республіки, був міністром по галицьких справах при петлюрівському уряді. Член УВО. Шпигун. Вів шкідницьку контрреволюційну роботу на культурному фронті.

Чичкевич М. В, — був членом КЩ(б)У. Був науковим працівником ВУАМЛІНу. Член УВО. Колишній офіцер австрійської і галицької армії. Вів шкідницьку контрреволюційну роботу в ВУАМЛІНі.

Онишкевич В. К. — був зав. кафедри чужоземних мов ВУАМЛІН. Член УВО. Був заст. нач. штабу бригади укр. галицької армії, секретарем міністерства закордонних справ буржуазно-поміщицької Західно-Української народної республіки. На Радянську Україну прибув в 1925 р. Входив до керівництва постанською роботою УВО. Шпигун. Вів шпигунську контрреволюційну роботу в ВУАМЛІНі".

Звичайно, цей список можна було б продовжувати... Ці й безліч інших інтелігентів — вихідців з України "недержавної", що віддавали свої знання та працю для відродження державної України та майбутнього возз'єднання всіх українських земель, загинули внаслідок сталінських репресій. Л. Кагановичу належить вислів: "Ми знімаємо людей шарами". Одним з таких "шарів" і була західноукраїнська еміграція (або вихідці з Галичини) в УРСР.

Наступна хвиля "походу на галичан" пов'язана з "великим терором" 1987—1938 рр. Саме тоді Компартію Польщі та її складові частини — КПЗУ та Компартію Західної Білорусії — було звинувачено в проникненні ворожої агентури до керівництва партійних органів. Більшість партійного активу КПП, КПЗУ та КПЗБ було піддано репресіям. Згубний вплив цих злочинних дій навіть важко собі уявити.