Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ

Ще до санкціонування (яке так і не було зроблено) фальсифікованих даних ЦУНГО почало давати їх відомствам — споживачам статистичної інформації — як цілком таємний матеріал. Зокрема, в Центральному державному архіві Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного управління СРСР зберігається завізована Веременичевим довідка "Попередні дані про чисельність населення по союзних республіках, краях і областях (матеріал до виборів до Верховної Ради СРСР)". Довідку замовила Центральна виборча комісія, щоб визначити межі виборчих округів напередодні перших виборів до Верховної Ради згідно з Конституцією СРСР 1936 р. З неї випливає, що чисельність населення країни на початок 1937 р. нібито становила 168,5 млн осіб, а нашої республіки — 30,158 млн. На фальсифікованих, як з'ясувалося після появи вже згаданої статті В. Цапліна, даних були оперті й перші публікації С. Кульчицького про число жертв голоду в Україні.

У записці від 19 серпня 1937 р. наводилися й справжні дані про чисельність населення УРСР — 28,388 млн осіб, тобто на 1,770 млн осіб менше від того що, повідомив Веременичев Центральній виборчій комісії. Водночас були наведені для зіставлення трохи скори-говані (на 117 тис. зменшені) порівняно з опублікованими в статистичних довідниках відповідні відомості попереднього перепису населення 1926 р. — 28,926 млн осіб. Очевидно, різниця пояснювалася деяким коригуванням кордонів республіки, яке було зроблено за 10 років, що минули після попереднього перепису.

Якщо ми небезпідставно не довіряємо поточному облікові смертності під час голоду, то визначити справжні втрати можна шляхом використання по обидва боки від 1933 р. даних переписів, коли чисельність населення визначалася методом суцільного обліку. Якщо ми визнаємо надійними дані переписів і поточного обліку ЗАГС за всі роки, крім голодного, то єдиним невідомим в рівнянні, яке легко скласти, виявиться 1933 р.

Отже, в десятирічному проміжку між переписами 1926 і 1937 рр. чисельність населення України зменшилася на 538 тис. осіб. Саме а такої точки відліку слід починати аналіз демографічних втрат.

Наведені тут дані про народжуваність С. Максудов вважає достатньо надійними, за винятком 1933 р., про який мова піде окремо. В його розрахунках зроблено невелике уточнення через неповноту охоплення населення ЗАГСами (до 3 %). Разом з тим, він висловив думку про те, що таке уточнення може бути надто обережне, і реальний рівень народжуваності вищий. С. Кульчицький зазначив, що після демографічних потрясінь народжуваність, звичайно, збільшується, і її досить різкий стрибок у 1935 р., коли продовольче становище на селі стабілізувалося, можна пояснити саме цим. Несподівана для населення постанова ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 р. про заборону абортів не могла не привести на початку до ще більшого зростання народжуваності.

Архівні дані за 1933 р. підлягають суттєвому коригуванню. С. Максудов звертає увагу на те, що народжуваність повинна була досягти найнижчого рівня не в 1933 р, а в 1934 р. Адже в 1934 р. народжувалися діти, зачаті в попередньому, голодному році, а голод, як відомо, приводить до зниження вірогідності зачаття. З другого боку, важко погодитися з можливістю зменшення народжуваності в селах вдвічі в 1933 р. порівняно з попереднім роком, як це зафіксовано у відомостях ЗАГС. Цілком ясно, що в 1933 р. точність обліку на селі знизилася через дезорганізацію життя в умовах голоду. Про недооблік народжень свідчать також дані про рівень смертності в молодшому віці. За відомостями С. Максудова, остання практично однакова і в місті, і в селі, що вказує на неповноту обліку в сільській місцевості. Взявши за основу таблиці смертності 1925—1926 pp., він підрахував, що недооблік дитячої смертності становив у 1933 р. не менш як 150 тис. осіб. Відповідно не менший недооблік був і при оцінці народжуваності. Отже, цифра народжень за 1933 р. коригується до 621 тис.

Якщо керуватися тим, що наведений вище динамічний ряд зареєстрованих в Україні народжень і смертей приблизно відображав справжню картину за всі роки, крім 1933, то втрати населення можуть бути визначені а достатнім ступенем надійності.

Насамперед, потрібно виокремити з розрахунку втрат нормальну смертність 1933 р. Вважаючи, що вона дорівнюватиме середній арифметичній з показників смертності за 1927—1930 pp., тобто 524 тис, і виходячи з відкоригованого показника народжуваності (621 тис), одержимо природний приріст за цей рік — 97 тис, а за десятиріччя між переписами — 4,043 млн осіб. Пам'ятаючи про те, що кількість населення У PCP за переписом 1937 р. зменшилася на 538 тис порівняно з даними перепису 1926 p., одержимо демографічний дефіцит — 4,681 млн осіб.

Чи можна його відносити на рахунок голоду 1933 р. повністю, чи слід робити поправку на несприятливе для України сальдо міграційного балансу? Щодо цього С. Кульчицький і С. Максудов дотримуються різних поглядів. У вже згаданій доповідній записці керівників ЦУНГО від 19 серпня 1937 р. зазначалося, що в 1934— 1935 pp. міграція за межі У PCP з урахуванням новоприбулих становила близько 100 тис. осіб, а в 1936 р. трохи переважав приплив населення. При цьому вказувалося, що облік механічного руху населення не був позбавлений недоліків. Що ж до періоду 1927—1933 pp., то керівники ЦУНГО визнали величезні неточності в підрахунках. Після такого попередження було названо сальдо міграційного балансу за десятиріччя між переписами, яке зводилося з великими втратами для України — 1,343 млн осіб. Ця цифра може відрізнятися від справжньої, на думку С. Кульчиць-кого, на десятки, якщо не на сотні тисяч у той чи інший бік, але на неї слід зважати.

Віднімаючи з демографічного дефіциту між переписами 1926 і 1937 pp. (4,581 млн осіб) негативне для України сальдо міграційного балансу, одержимо розмір прямих втрат від голоду 1933 р. — 3,238 млн осіб. Враховуючи можливі помилки демографічної статистики 30-х pp. при визначенні природного і механічного руху населення, справжні втрати можуть коливатися в діапазоні від З до 8,5 млн осіб.

Втрати населення України від голоду 1932 р., який став безпосереднім наслідком зимових хлібозаготівель 1931—1932 рр., можуть бути визначені таким чином: якщо вважати для 1932 р. нормальною смертність розміром 542 тис. (як і для 1933 р.), то ці втрати становлять 144 тис. осіб. Голод 1932 р. і голод 1933 р. — це якісно різні явища.

С. Максудов категорично проти використання даних про міграційний баланс, які є в фонді ЦУНГО, навіть з поправкою на сотні тисяч осіб у той чи інший бік. За його розрахунками, протягом усього досліджуваного десятиріччя склався приблизно нульовий баланс. Це означає, що втрати від голоду 1933 р., на його думку, становлять від 4 до 4,5 млн осіб, причому остання цифра вірогідніша.

С. Кульчицький зазначає, що повні дані про втрати від голоду, разом із ненародженими, які наводилися в його попередніх публікаціях, також повинні бути враховані, хоча б як додаткові відомості. Справді, якщо голод зумовив зниження природного приросту населення в Україні з 662 тис. у 1927 р. і 644 тис. у 1928 р. до 97 тис. у 1933 р. (не враховуючи померлих від голоду) і 88 тис. — у 1934 р., то хіба не слід ці непрямі втрати записати до демографічних втрат?

Середня народжуваність за п'ятиріччя (1927—1931 рр.) дорівнювала 1080,6 тис. осіб. Недобір народжуваних внаслідок голоду становив у 1932 р. 298,6 тис, у 1933 р. — 459,6 тис. і в 1934 р. — 509 тис. осіб. Загалом за 1932—1933 рр. повні втрати становлять, якщо враховувати дані про механічний рух населення, які виявлено в архівному фонді ЦУНГО, 4,649 млн осіб. Неточність відомостей про природний і, особливо, механічний рух населення змушує визначати повні (тобто з урахуванням зниження народжуваності) втрати в інтервалі від 4,3 до 5 млн осіб.

Якщо ж відкинути дані ЦУНГО про міграційний баланс, як це робить С. Максудов, і припустити, що за десять років між переписами 1926 і 1937 рр. кількість осіб, які виїхали за межі України, приблизно дорівнювала кількості прибулих сюди, повні (з урахуванням ненароджених) втрати від голоду 1932—1933 рр. становлять як мінімум 5,5 млн, а в максимумі — трохи більше 6 млн осіб.

Семимільйонна цифра жертв голоду в Україні, яка найчастіше фігурувала в попередніх публікаціях, не підтверджується документально. Максимальна оцінка прямих демографічних втрат, яку можна зробити на основі двох довоєнних переписів і матеріалів поточного обліку населення, становить 4,6 млн, а з врахуванням ненароджених — понад 6 млн осіб. Хоча наведені у цій статті цифри поступаються звичній оцінці, за ними — суттєва перевага. Адже вони опираються на державну статистику, яку власті ретельно приховували від дослідників понад півстоліття. Як бачимо, приховували недаремно. Усі відомі людству випадки геноциду неможливо порівняти з тим, що трапилося в Українській PCP на початку 30-х pp. Голод 1933 р. — найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.

Тоталітарний політичний режим в Україні.

Початок 1933 р. позначився арештами членів київської філії літературної організації "Західна Україна" (наприкінці січня — на початку лютого було заарештовано В. Атаманюка, М. Козоріса, А. Фертюка та ін.)" ЗО січня 1933 p. М. Козоріс у листі до правління Спілки у Харків дописав червоним олівцем: "Щойно мені сказали, що заарештовано Атаманюка, за що — не знаю". 4 лютого він пояснював (чи радше — намагався це зробити): "В останньому листі я згадав Вам про арешт Атаманюка, тоді я писав це на підставі слухів. Тепер підтверджую це як дійсний факт. Яка причина — це важко сказати. Та справа тут мене цікавить з боку видавництва... По відомостям, у нього запечатали його кімнату, там всі справи видавництва і, здається, що і рукописи та договори... На мою думку, Спілці треба написати відповідне відношення до ДПУ, і треба, щоб вони, порозумівшись у цій справі Атаманюка, видали матеріали видавництва".

Важко сказати, чи передбачав сам М. Козоріс, що його так швидко заарештують. Мабуть, таки відчував, що це неминуче. У листах кінця 1932 р.— початку 1933 р. він немов підбивав підсумок свого життя. Так, 20 грудня 1932 p. М. Козоріс писав до товаришів у Харків, характеризуючи члена Спілки "Західна Україна", згодом відомого літератора Л. Дмитерка: "Він парень толковий, має всі дані, щоб з його вийшли люди, якщо він спам'ятається і перестане "важнічати", бо знаєте, коли людина з 23-ох років починає "важнічати", то що лишиться на старість?!

Письменник, справжній, повинен бути скромний, безпретензійний. А його було б шкода — матеріал хороший, треба б зберегти Його від того, щоби заскоро постарівся. Юність сто раз цінніша за старість, це я Вам можу вже сказати".