Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ

Історія України

Після відновлення Радянської влади в Україні питанню викладання мови також приділялася увага. Уже в Декларації Тимчасового робітничо-селянського уряду республіки від 26 січня 1919 р. підкреслювалося, що він відкидає будь-яке національне гноблення і оголошує, "що мова викладання у школах залежатиме від волі місцевого робітничого і селянського населення. Що стосується вищої школи, то створення паралельних курсів на різних розмовних мовах України дасть можливість кожному навчатися своєю рідною мовою".

4 березня 1918 р. Наркомат освіти прийняв постанову про обов'язкове вивчення в школах місцевої мови, а також історії та географії України. У постанові підкреслювалося, що царизм протягом довгого часу забороняв українську мову і переслідував українську культуру, у зв'язку з чим постає завдання активно працювати в напрямі їх розквіту для здійснення ідей інтернаціоналізму та соціалістичної перебудови суспільства. З цією метою у школах з російською мовою викладання запроваджувалося обов'язкове вивчення української або однієї з мов, якою розмовляло місцеве населення (польської, єврейської, німецької та ін.). Крім того, Наркомос вважав за доцільне запровадити обов'язкове викладання в школі історії та географії України.

Недооцінка гостроти і специфіки мовної політики в Україні відповідальними радянськими і партійними працівниками в цей період позначалася й на недосконалості законодавства з цього питання. Адже у першій Конституції УРСР 1919 р., де проголошувалися рівні права за усіма трудівниками, незалежно від їх расової або національної приналежності, нічого не сказано про мову.

22 грудня 1919 р. Всеукраїнський революційний комітет звернувся зі спеціальною відозвою до народних вчителів, в якій накреслив цілу програму відродження української культури. Українських учителів закликали активніше брати участь у національно-культурному будівництві, у створенні нової школи. 21 лютого 1920 р. ВУЦВК прийняв постанову "Про вживання в усіх установах української мови нарівні з російською". Відповідно до неї ніяких переваг російській мові не надавалося. Всі установи зобов'язані були приймати заяви й інші справи обома мовами, а за відмову винуватців мали притягати до відповідальності за всією суворістю військово-революційних законів. Це був, по суті, перший законодавчий акт стосовно українізації.

Було вжито низку заходів для його виконання. Так, на початку березня 1920 р. Реввійськрада Південно-Західного фронту розіслала інструкцію, в якій пропонувалося усім командирам і комісарам у стосунках з місцевим населенням та органами цивільної влади користуватися українською мовою нарівні з російською. Там, де не було осіб, які володіли українською мовою, дозволялося вводити до штату перекладачів. З метою формування нових українських військових з'єднань надалі у Харкові та Києві були створені школи червоних старшин, де викладали українською мовою. На початку травня 1920 р. Наркомат освіти УСРР видав циркуляр, в якому запропонував під час проведення літньої кампанії організувати курси підготовки працівників дошкільного виховання, шкільної та позашкільної, професійної освіти з обов'язковим введенням до програм українознавства і української мови, причому вони повинні бути джерелом живого пізнання сучасного економічного і культурно-побутового стану України.

Продовжуючи цю лінію, Політбюро ЦК КП(б)У 12 липня 1920 р. запропонувало наркомові освіти Г. Гринькові розробити і внести на розгляд Раднаркому УСРР декрет про обов'язкове викладання в усіх школах української мови. А через два місяці на його засіданні було розглянуто проект закону про українізацію (так його назвали у протоколі засідання). Наркомові освіти було запропоновано конкретизувати його і доповнити пунктом про те, що державні установи, які спілкуються безпосередньо з трудівниками, повинні мати штатних співробітників зі знанням української мови.

Цього ж місяця РНК УСРР прийняв постанову про впровадження української мови в школах і радянських установах. Наркомосові було доручено розробити план широкого розвитку шкільних закладів з викладанням українською мовою, негайно запровадити її як обов'язковий предмет навчання в школах, видати нею достатню кількість необхідних підручників, а губвиконкоми зобов'язувалися випускати не менше однієї української газети. Водночас радянські службовці мали вивчити мову у вечірніх школах, а керівники установ — вжити заходів для прийняття на службу тих працівників, які володіють українською мовою і можуть задовольнити відповідні потреби населення. 26 жовтня 1920 р. було прийнято положення про народний суд, за яким в усіх судових установах республіки ведення справ провадилось українською і російською мовами, а також іншою мовою, яка є в даній місцевості переважною.

Питання про українську мову порушувалося в резолюції ПІ сесії ВУЦВК (листопад 1920 р.). Сесія доручила Наркомосові вжити усіх заходів для виконання декрету Раднаркому про обов'язкове опанування українською усіма службовцями державних (цивільних і військових) установ республіки. V Всеукраїнський з'їзд Рад (березень 1921 р.) схвалив роботу Наркомату освіти з усунення національної ворожнечі й розвитку української мови як мови більшості трудівників України.

За даними Наркомату освіти, в 1921 р, близько 63 % установ соціального виховання вживали в роботі українську мову. В губерніях становище було таке: в Подільській, Полтавській, Київській — близько 90 %, у Волинській — 70 %, Миколаївській і Одеській — 30 %, Харківській і Донецькій — 20%. Але у губернських містах справи йшли гірше, наприклад, у Києві та Катеринославі таких установ було лише 20—25 %. Ще більша різниця спостерігалася у правобережних губерніях і на Полтавщині. Складною була ситуація в системі вищої школи. Українські інститути були створені лише в Києві, Умані, Одесі, Кам'янець-Подільську, а в інших містах (навіть не у всіх) організовувалися лише українські кафедри.

Отже, як бачимо, з початку 1920 р. законодавчим питанням української мови як мови переважної більшості населення стало приділятися більше уваги. У цей же період поширився термін "українізація", хоч він розглядався тоді лише як важливий засіб комуністичної освіти трудівників.

Повністю українізація була введена в ранг державної політики спільною постановою ВУЦВК та РИК УСРР від 1 серпня 1923 р. У ній проголошувалася рівноправність мов і пропонувалися термінові заходи щодо розвитку української мови. Крім того, відзначалося, що відносно слабкий розвиток української школи й культури, відсутність навчальних посібників та підготовлених кадрів призводять до фактичного переважання в республіці російської мови. Передбачалося насамперед провести українізацію навчально-виховних і культурно-освітніх закладів.

Визначаючи практичні заходи щодо втілення в життя резолюції ХП з'їзду, Четверта нарада ЦК РКП(б), у якій упродовж 9—12 червня 1923 р. взяли участь відповідальні працівники національних республік і областей, вказала на необхідність систематичної і неухильної роботи в галузі націоналізації державних і партійних установ з метою поступового впровадження в діловодство місцевих мов, зобов'язавши відповідальних працівників вивчити їх. До роботи в радянських установах рекомендувалося залучати лояльні елементи місцевої інтелігенції. Передбачалося також створити військові школи у республіках і областях для підготовки за певний строк командного складу з місцевих людей, що могли стати потім ядром для організації національних військових частин.

Ці питання неодноразово обговорювалися у керівних органах республіканської партійної організації, зокрема на її листопадовому (1920р.) пленумі ЦК, 1-й Всеукраїнській нараді КП(б)У (травень 1921 р.), лютневому (1922 р.) пленумі ЦК. Останній, розглянувши проект директив із національного питання в Україні голови Раднаркому УСРР X. Раковського, ухвалив прийняти його за основу з деякими змінами. Зокрема, пленум ще раз підтвердив, що державним службовцям потрібно знати українську мову, а також постановив, що "... мова викладання в школах запроваджується згідно з волевиявленням населення. Думка ж викладацького персоналу при визначенні мови викладання до уваги не повинна братися". Остаточну редакцію тез здійснила комісія у складі Д. Мануїльського, М. Скрипника, В. Затонського, С. Косіора та Г. Гринька. Жовтневий пленум ЦК підтвердив і доповнив постанову лютневого, прийнявши її як директиву з національного питання, де було накреслено заходи щодо розвитку української мови, культури, шкільної та видавничої справи. Зокрема, вказувалося на необхідність заборони установам та службовим особам відмовлятися від розгляду документів та матеріалів лише на тій підставі, що вони написані українською чи російською мовами. Було зафіксовано також положення, що в школах із російською мовою викладання необхідно запровадити обов'язкове вивчення української, а в школах з українською мовою — викладання російської. Мова викладання мала впроваджуватися за волевиявленням населення. Все це здійснювалося за постановами Ради й узаконювалося особливими декретами.

Аналіз тексту директив, вміщених у першому томі збірника "Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів", та проекту тез X. Раковського свідчить, що саме його проект було взято за першооснову вказаних директив із доповненнями, які були прийняті на лютневому і жовтневому пленумах з деякими редакційними змінами.

При цьому слід зазначити, що цей проект вміщував пункт, який не ввійшов до опублікованого тексту директив. На думку Раковського, рівноправними державними мовами мали бути українська і російська; мовам усіх національностей (єврейській, німецькій, польській, болгарській тощо) надавалася б повна гарантія вільного розвитку. Крім того, поступове витіснення російської мови, за його передбаченнями, мало стати підсумком природного розвитку української культури, а не наслідком адміністративного розпорядження і тиску згори.

Однак зазначимо, що і в той час X. Раковський не був противником української мови, хоч як голова Раднаркому УРСР не все зробив для припинення ущемлення її прав. На згаданому з'їзді Рад він сказав, зокрема: "Але ми так само не можемо як Радянська влада, ми не можемо не заходячи в суперечність із самим собою, не можемо й не повинні відбирати можливості в українських селян, щоб вони могли своєю рідною мовою вести свою пропаганду. Коли український селянин матиме свою власну інтелігенцію, комуністичну інтелігенцію, радянську інтелігенцію, коли він, український селянин, з української мови зробить знаряддя свого визволення, тоді не потрібні ніякі декрети, щоб мова, якою говорить величезна більшість населення, стала фактично домінуючою мовою. Але цього не потрібно робити декретами; декретування мови є тільки реакційним заходом робітничо-селянського правління. Треба, щоб не було ніякого тиску. Я повинен перед вами заявити, що нам довелося оголосити догану комісарові пошт і телеграфів, який, всупереч духові й букві урядової декларації, видав наказ, що політичне діловодство на пошті й телеграфі повинно вестися виключно російською мовою. Тут всі мови однакові". Таким чином, X. Раковський, виступаючи проти вольового розв'язання мовної проблеми, у 1922 р. (порівняно з 1919 р.) дещо змінив свою позицію щодо державної мови в Україні, вважаючи, що такими мають бути дві — російська й українська.

За дорученням жовтневого Пленуму ЦК КП(б)У, на основі й з урахуванням рішень VII конференції КП(б)У (квітень 1923 р.) було вироблено широкий план розвитку української радянської культури, мови та українізації державного й господарського апарату. Планом передбачалися заходи у сфері українізації діловодства, навчальних закладів, партосвіти, розвитку культури та мов національних меншин. У матеріалах комісії ЦК, яка готувала план, російська й українська мови визначалися "державними". І. Петровський запропонував написати "загальновживані мови". Однак його пропозицію більшістю голосів було відхилено. Г. Петровський та М. Фрунзе, не погодившись із таким рішенням, висловили особливу думку з цього приводу. 20 червня 1923 р. пленум ЦК КП(б)У, обговоривши їхню пропозицію, погодився її прийняти.

Ці проблеми перебували й далі в центрі уваги пленумів ЦК КП(б)У, зокрема березневого й квітневого 1925 р., червневого 1926 р. з'їздів та конференцій республіканської парторганізації.

У процесі здійснення українізації долали чимало труднощів, що були пов'язані зі зросійщенням міста і більшої частини пролетаріату, недооцінкою окремими більшовиками значення національного питання в Україні. Позначалася також відсутність книг, підручників, словників з української мови, спеціалістів і відповідальних працівників органів, які вільно володіли б нею. Так, якщо на початку 20-х рр. 80 % населення республіки становили українці, то органи влади на 95 % обслуговувались російськими або зросійщеними працівниками. Із 3702 відповідальних працівників губернського, окружного і районного масштабу українською мовою вільно володіли лише 797. Звідси випливала потреба змінити психологію людей в ставленні до українізації, переконати в її необхідності.

Умови громадянської війни не давали можливості реалізувати політику українізації. І тільки з переходом до мирного життя вона почала здійснюватися послідовніше в усіх аспектах як елемент демократизації. 1 серпня 1923 р. було видано постанову ВУЦВК і Рад наркому УРСР "Про заходи забезпечення рівноправності мов та про сприяння розвиткові української мови" 27 липня — декрет "Про заходи по українізації навчально-виховних та культурно-освітніх установ". Ці акти стали правовою основою в посиленні українізації державного апарату. Було зазначено, що робітничо-селянський уряд республіки, вважаючи обов'язковим у майбутньому знання службовцями російської мови, яка є засобом міжнаціонального спілкування, визнає необхідним, насамперед протягом найближчого періоду, зосередити увагу держави на розширенні сфери вживання української мови. Визнання досі формальної рівності між двома найпоширенішими в Україні мовами констатувалося недостатнім. Внаслідок порівняно слабкого розвитку української культури взагалі й школи зокрема, де через брак навчальних посібників, підготовлених кадрів на практиці фактично переважала російська мова.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора М.С.Пасічник на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ. ЗАРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ЗАСАД НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

  • Розділ 2. ДАВНЬОРУСЬКА КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА ТА її ВПЛИВ НА ІСТОРИЧНУ ДОЛЮ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

  • Розділ 3. РЕМЕСЛА ТА УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО В ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Розділ 4. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ В УТВЕРДЖЕННІ ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ЗАСАД КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Розділ 5. УКРАЇНА В ЧАСИ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ (1340—1569 РР.)

  • Розділ 6 УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ. НАРОДНА БОРОТЬБА ПРОТИ ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКОГО ПОНЕВОЛЕННЯ.

  • Розділ 7. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

  • Розділ 8. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ЗА ЧАСІВ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ (1648—1657 рр.)

  • Розділ 9. РУЇНА ТА її НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ. НАМАГАННЯ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ УТВЕРДИТИ УКРАЇНУ ЯК САМОСТІЙНУ ДЕРЖАВУ

  • Розділ 10. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА XIV—XVII СТ. НАЦІОНАЛЬНИЙ ОДЯГ: НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО В МОДЕЛЮВАННІ; ВИШИВАННЯ ТА ТКАЦТВО

  • Розділ 11. РОСІЙСЬКЕ САМОДЕРЖАВСТВО ТА ЙОГО РУЙНІВНА РОЛЬ В ЗНИЩЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

  • Розділ 12. КУЛЬТУРА, НАУКА ТА МИСТЕЦТВО В УКРАЇНІ XX СТ.

  • Розділ 13. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЦЬКІ ІДЕЇ В ЧАСИ ПЕРЕБУВАННЯ УКРАЇНИ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ І АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

  • Розділ 14. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА її ВПЛИВ НА ДЕРЖАВНИЦЬКІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

  • Розділ 15. ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ПІСЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 РР.

  • Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ
  • Розділ 17. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА її ВПЛИВ НА ПРОБУДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ІДЕЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ТЕРЕНАХ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В 40—50-Х РР.

  • Розділ 18. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ ЯК ВИЯВ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ТЕНДЕНЦІЙ В СУСПІЛЬСТВІ

  • Розділ 19. УКРАЇНА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА РОЗБУДОВА ДЕРЖАВИ

  • Розділ 20. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МЕЦЕНАТСТВА

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи