Розділ 13. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЦЬКІ ІДЕЇ В ЧАСИ ПЕРЕБУВАННЯ УКРАЇНИ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ І АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

У 1822 р. сформувалося Південне товариство під керівництвом П. Пестеля. Його центр був у Тульчині. Незабаром, крім Тульчинської управи, засновано ще дві: Кам'янську та Васильківську. Серед членів Південного товариства були переважно місцеві офіцери: брати — Сергій, Матвій та Іполіт Муравйови-Апостоли, М. Вєстужев-Рюмін та інші.

У Петербурзі майже одночасно виникло Північне товариство, до якого входили офіцери М. Муравйов, М. Тургенєв, С. Трубецькой, Є. Оболенський. Південне та Північне товариства підтримували між собою зв'язки, спільно обговорювали тактику, хоч були між ними й значні розходження: Південне товариство було радикальнішим, ніж Північне, що обмежувалося в своїх планах поваленням абсолютизму та встановленням конституційної монархії, але серед членів його була досить значна група республіканців.

Члени Південного і Північного товариств розробляли і обговорювали конституційні проекти, в яких змальовувався майбутній державний устрій. Найважливішими програмними документами були: в Південному товаристві — "Руська правда" П. Пестеля, в Північному товаристві — "Конституція" М. Муравйова. "Руська правда" передбачала насамперед ліквідацію станів, перетворення всіх людей у державі на громадян, рівних перед законом. Проголошувався принцип недоторканості приватної власності й особистої свободи як перше і найважливіше право кожного громадянина; зазначалося про рішуче знищення кріпацтва. Пестель мав намір наділити селян землею, частково конфіскувавши поміщицькі землі. Намічалися заходи з розвитку промисловості й торгівлі.

Після здійснення військового перевороту і ліквідації самодержавства Пестель передбачав створення Тимчасового революційного уряду з диктаторськими повноваженнями, який мав провести революційні перетворення згідно з положеннями "Руської правди".

З аналізу "Руської правди" випливає, що національне питання Пестеля не цікавило. Він вирішував проблеми "земельного простору" чи кордонів російської держави. Національне питання, на його думку, мало підпорядковуватись політичній концепції створення держави. Це означало, що сили малих народів, які оточують велику державу, мають насамперед примножувати її власну силу.

В "Руській правді" висловлювалися сподівання, що всі народи, які населяють Росію, "совершенно обрусеют". Можливість федеративного устрою Пестель відкидав. "Росія є державою єдиною і неподільною", — писав він. "Правом народності" могла скористатися, за Постелем, лише Польща, але в союзі з Росією.

Ще менше уваги національному аспектові приділив М. Муравйов. Майбутня Росія, згідно з варіантом конституції 1822 р., уявлялася Муравйову "федерацією". Українські землі мали ввійти до складу 4-х "держав": Дніпровської (столиця — Смоленськ), Бузької (Київ), Чорноморської (Одеса) і Української (Харків). Ця "федеративна" система не передбачала автономії областей, одиниці федерації виділені штучно й механічно, радше за територіально-господарською, ніж за національною ознакою.

Марксистська історіографія майже не звертала уваги на централістську авторитарну позицію керівництва декабристського руху в національному питанні. Вона більше критикувала їх класову обмеженість і непослідовність у вирішенні аграрного питання і за це оцінювала їх як "дворянських революціонерів". Однак політичні, національні й соціально-правові концепції декабристів важко помістити в прокрустове ложе "дворянської революційності". Вони вимагають нових оцінок. Як було сказано вище, П. Пестель виступав за те, щоб протяом восьми-десяти років після перевороту в Росії буде діяти "Тимчасовий уряд" (фактично диктатура, "залізна рука"). Це аж ніяк не можна назвати демократизмом. Така ж його позиція і в національному питанні. Однак Пестель — демократ у аграрній програмі, в теоретичних викладках про майбутнє суспільне життя. Як бачимо, ця постать суперечлива, як увесь декабристський рух. В програмних і тактичних планах декабристів химерно перепліталися елементи консерватизму, лібералізму та радикалізму. Причому переважав радикалізм.

М. Гру шевський і С. Єфремов висловлювали думку про існування окремих течій в декабристському русі — великоросійської (аристократичної) і української (різночинної і демократичної), представленої насамперед Товариством об'єднаних слов'ян.

Це товариство було засноване у Новограді-Волинському в 1823 р. братами Борисовими, вихідцями з бідних дворян (вони служили підпоручниками у 8-й артилерійській бригаді). Товариство ставило своїм завданням ліквідацію кріпацтва. Ідеї товариства були сформульовані в основному програмному документі — "Правилах об'єднаних слов'ян" та в "Клятві". Ідеальним шляхом до визволення слов'янських народів від кріпосництва і самодержавства вважалося об'єднання їх у федерацію, до якої увійшли б Росія, Польща, Боснія, Моравія, Валахія, Трансільванія, Сербія, Молдавія, Далмація, Угорщина. Отже, до федерації мали увійти не тільки слов'янські, а й інші народи.

Кожний народ — член федерації — матиме свою демократичну конституцію, свій уряд і самостійно вирішуватиме питання свого внутрішнього життя. А спільні питання федерації вирішує Конгрес, він вироблятиме загальні закони.

Федеративна республіка, на думку авторів програми, повинна була стати могутньою державою Центральної і Східної Європи. Вона б простягалася від Чорного, Адріатичного, до Білого моря та Льодовитого океану. Ця держава, на їхню думку, повинна була мати справедливий, вільний від кріпосництва, деспотизму й феодальних привілеїв лад, забезпечувала загальне благо для народу, свободу слова, друку, освіти.

Як бачимо, план Товариства об'єднаних слов'ян цілком відрізнявся від великодержавного панславізму, був йому протилежний.

А що було найближчою метою учасників цього товариства? Петро Борисов на слідстві заявляв, що перш ніж об'єднати слов'янські народи, "зробити їх вільними", необхідно домогтися щастя і свободи для своїх співвітчизників. Саме в боротьбі за звільнення від кріпосництва народів російської імперії, знищення у ній тиранії бачили вони своє найближче завдання.

Якщо порівняти цей проект з проектами П. Пестеля чи М. Му-равйова, то він набагато демократичніший. Хоча слід зауважити, що й це товариство у своїх програмах не ставило українського національного питання, його фундатори не визначали українців як окрему націю, і в майбутню федерацію поряд з іншими мала ввійти тільки Росія як унітарна держава.

У 1825 р. у Чернихові під Житомиром відбувся з'їзд членів товариства, на якому П. Борисова офіційно було обрано президентом, П. Громницького — заступником, А. Іванова — секретарем товариства. Його склад поповнився багатьма новими офіцерами: І. Горбачевським, О. Пестовим, О. Тютчевим, В. Соловйовим, Я. Андрієвичем та іншими. Всього було понад 50 членів товариства. Це переважно були дрібномаєткові дворяни, молодші офіцери. Вони стояли ближче до солдатських мас, ніж члени Північного і Південного товариств, які здебільшого походили з аристократичних кіл.

За свідченням П. Борисова, Товариство об'єднаних слов'ян прагнуло здійснити "без великих потрясінь державний переворот". Є свідчення, що члени Товариства зверталися з пропагандою до селян, готуючи гайдамаччину на Волині, Поділлі, Київщині. Вказуючи на прагнення до народної революції, Горбачевський в "Записках" формулює і обґрунтування, яким керувалися Його друзі з таємного товариства: "Народ не може звільнитися без власних зусиль".

На практиці слов'яни не зуміли досягти реальних результатів в підготовці до народної революції. Але сам факт визнання ними такої революції служить підтвердженням їхнього радикалізму.

У1825 р. Товариство об'єднаних слов'ян злилося з Південним товариством і стало його 4-ю управою.

Смерть Олександра І у грудні 1825 р. застала змовників зненацька. Подолавши розгубленість, керівники Північного товариства зібрали під своїм командуванням до 3 тис. солдатів і спробували здійснити переворот. Однак він провалився, а його організаторів було заарештовано. В Україні повстав Чернігівський полк, але теж був розбитий вірними цареві військами.