Розділ 9. РУЇНА ТА її НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ. НАМАГАННЯ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ УТВЕРДИТИ УКРАЇНУ ЯК САМОСТІЙНУ ДЕРЖАВУ

На той час Мазепа був гетьманом вже дванадцять років. За цей час козацьке військо здійснило одинадцять літніх і десять зимових походів. І похід проти Швеції був майже неможливий для України. На Україні був голод — люди їли хліб наполовину з лободою. Саме після того, як цар Петро І прислав гнівну відповідь на лист гетьмана з вимогою негайно йти воювати, Мазепа вперше задумався над становищем України. Гетьман думав про це не сам, його підтримувала майже вся старшина, але для виступу проти Москви ще не настав час.

Незадоволення народу московськими порядками перекинулося і на козацьке військо. Відомо щонайменше 10 конфліктів між козацькими загонами і московськими військами. Найкривавіший був у м. Пскові. Сотня козаків намагалася закупити фураж у місцевого населення і розрахуватися "чехами", які отримували від царського уряду за службу. Проте московські люди відмовилися приймати "чехи". Козаки звернулися до московського управителя тих земель, мотивуючи, що є закони, як постановив сам уряд самодержавної Москви. Але і тут їм було відмовлено. Тоді козацький загін відмовився підпорядковуватися московському командуванню. У відповідь проти них було вислано стрілецький полк. Сорок козаків було втоплено або вбито, у решти забрали зброю і коней. Козаки скаржилися на це самому Шереметьєву, але він нічого не зробив. Більше того, звинуватив у всьому самих козаків.

З того часу у листах гетьмана до царя постійно бачимо неприязне ставлення. Мазепа не виступав відкрито проти царської волі, але й вже не підкорявся їй так, як раніше.

Зростало незадоволення і на Січі. Запорожці прямо відмовилися приймати присягу на вірність цареві, поки не буде знесено всіх фортець навколо Січі. Більше того, в одному із листів до гетьмана була пряма погроза піти на Батурин і вбити його за те, що він підтримує Москву.

У XVII ст., особливо в його останніх роках, в Московському царстві було досить внутрішніх струсів, які вміло й енергійно ліквідував молодий цар Петро І. Зміцнивши силу царської влади всередині, Петро І скерував енергію свого народу на зовнішні проблеми політичного порядку, щоб здобути для нього відповідну позицію в Європі, перейняти культурні та цивілізаційні надбання Заходу, а також таким чином відтягнути увагу незадоволених, яких не бракувало серед панівних верств Московського царства, і тим самим нейтралізувати їх. Петро І був добре зорієнтований у можливостях свого царства і розумів, що основною гарантією всіх його задумів може бути лише збройна сила. Для її розбудови й модернізації він не шкодував ані власних сил, ані, засобів, ані людей. За короткий час свого панування він зробив державу такою сильною, що міг розпочати вирішувати проблеми економічної та політичної експансії. Очевидно, що вже й тоді ті проблеми були тісно пов'язані між собою — збільшення економічних ресурсів давало засоби для встановлення військової могутності, яка забезпечувала внутрішню стабільність, створюючи сприятливі умови політичної експансії.

Наступ Москви на південь був ускладнений, бо треба було б силою усунути з дороги Українську державу, хоч вже й пов'язану тоді в певних формах з Росією. Треба було зважати на незадоволення донських козаків. Мабуть, не уникнути й опозиції Молдавії, яка разом з Кримським ханством становила солідну силу могутньої тоді Отоманської Порти, тобто треба було розраховувати на неминучу тяжку війну. Зрештою, і Польща не дивилася б ласкавим оком на просування Московського царства на південь, незалежно від того, що вона була ослаблена своєю внутрішньою політичною кризою.

Найсприятливішим напрямком для експансії видавалося Петрові Балтійське море як ворота до виходу на захід. Однак тут здебільшого стояла на перешкоді Швеція, яка міцно трималася традицій Густава Адольфа, посідаючи простори на південно-східних берегах Балтійського моря, так звані Інфлянти, на які претендували теж Польща і Данія (за російського панування — Естляндія, Фінляндія і Курляндія, після Першої світової війни — Естонія і Латвія). Швеція вже була у стані війни за ті території з Польщею і Данією і тому, як вважав Петро І, у тому напрямі були шанси "прорубати вікно в Европу". Він уклав союз із Польщею і Данією проти Швеції, яким почалася так звана Північна війна. Головними супротивниками у тій війні були Карл XII і Петро І.

Від 1700 р. Швеція вже воювала з Польщею і Данією за ті, власне, Інфлянти. Карл XII для їх оборони вирішив розбити союзників поступово, і спершу виступив проти Данії. З великим експедиційним корпусом (12 тис. вояків) він несподівано з'явився під Копенгагеном і майже без бою примусив Данію капітулювати. Тим часом Петро І використав ситуацію, яка ніби так добре полегшувала його плани, і пристав до союзу проти Карла XII. У стратегічній оцінці плану Петра І треба бачити ясну думку — Данія і Польща зайняті боротьбою проти Кар л а XII, отже ані вони, ані він не матимуть відповідних сил, щоб протиставитися інвазійним намірам опанувати побережжям Балтійського моря. Після перемоги над Данією Карл XII перекинувся на Інфлянти, де взяв на себе командування військами, які боронилися перед армією Петра І. У битві під Нарвою 20 листопада 1700 р. Карл XII розбив російську армію. Залишивши після тієї битви для оборони Інфлянтів Левенгаупта, Карл XII вирушив на Польщу проти Августа II. Частина польської шляхти під проводом Лещинського і Любомирського виступила проти Августа і 19 липня 1704 р., коли дійшло до вирішальної битви під Клішовом, Август зрікся корони та подався у Саксонію, бо був одночасно електором саксонським. Карл XII переслідував його і змусив підписати мир. в Альтранштадті. У Польщі, під тиском Карла ХП, королем обрано Лещинського, що й дало початок внутрішній війні між прихильниками Августа і Лещинського.

Протягом дванадцяти років гетьманування, тобто до часу Північної війни, І. Мазепа здобув довір'я царя Петра І, який обдаровував його великими почестями, зокрема, нагородив орденом Андрія Первозванного. Треба зазначити, що тактика Мазепи була правильною, бо він мав можливість встановити в Україні певний добробут, вдосконалити діяльність державно-адміністративного апарату та вживати заходів для розвитку культурного і соціального життя українського народу. Найголовніше те, що через свої стосунки з Петром І Мазепі вдавалося обмежити сваволю московських резидентів і домогтися зменшення московських гарнізонів в Україні. Безперечно, впливала на таке обмеження вже пізніше, після вибуху Північної війни, потреба у війську для війни, і тоді, власне, найбільше виявлялося запобігання Петра І перед Мазепою. Доноси Забєли, Петрика, Кочубея не мали впливу на царя. 1705 р. Петро І доручив Мазепі командувати своїми полками у поході на Польщу, щоправда, в складі корпусу Баура. І власне тоді, як припускають дослідники, Мазепа зіткнувся з намовою своїх колег з часу єзуїтських студій перейти на бік Лещинського. За це Лещинський нібито обіцяв гетьманові поставити його князем України. Також якийсь посланець Карла XII нібито обіцяв Мазепі приєднати до України Полоцьке і Вітебське князівства. Безперечно, якісь розмови були у зв'язку з непомірними вимогами Петра І постачати військові контингенти на допомогу царським військам, постачати військове майно, транспортні засоби, харчі тощо. Це лягало нестерпним тягарем на населення України. Також від полковників цар вимагав драконівських заходів, щоб примусити українське населення виконувати контрибуції Москви. Найближчі дорадники гетьмана — генеральний писар П. Орлик, генеральний осавул Т. Войнаровський, полковники, сотники — зі свого боку наполягали, щоб гетьман скористався з ослаблення Москви й порвав з нею. Однак Мазепа таївся зі своїми думками, бо брав до уваги попередні доноси. Фактом є, що І. Мазепа не об'єднав навколо себе всіх своїх підлеглих полковників. Навпаки, крім згаданих вище, проти нього виступили полковники Мирович, Миклашевський, Палій, яких прибрали до своїх рук московити.

За таких обставин гетьман, вже під час перебування в Польщі, прийняв рішення виступити в союзі з Карлом XII проти Петра І, щоб знищити будь-яку зверхність Москви над Україною.

У 1700 р. Петро І розпочинає похід на північ проти Швеції. Гетьман організував військо під командуванням полтавського полковника Іскри, та приходить новий наказ, в якому Петро вимагає, щоб І. Мазепа особисто очолив десятитисячне козацьке військо. Як тільки гетьман зібрав військо, приходить ще один наказ від царя — не йти зовсім, бо Петро І не зміг організувати належної підтримки московськими військами, а кинути саме козацьке військо проти шведів цар не наважився. Але все-таки через місяць Петро збирає армію і знову наказує гетьманові стати на чолі двад-цятитисячного козацького війська. Поки козацьке військо дійшло до Нарви, Карл XII, маючи двадцять тисяч солдатів, розбив вісім десятитисячну московську армію. Наказним козацького війська був Обидовський. Коли він привів козаків на північ, йому нічого не залишалося, як зимувати там і чекати, поки Петро І збере нові сили. Не маючи ніякої підтримки з боку царського уряду і місцевого населення, козаки дуже важко переносили це зимування. Почалося масове дезертирство. Щоправда, гетьман карав втікачів, але написав низку гнівних листів до царя, в яких вже прямо вимагав припинити знущання над українським військом.

На зміну армії Обидовського гетьман посилає 7000 козаків під командуванням гадяцького полковника Боруховича. Але ті, що верталися з півночі, почали розповідати про всі біди, яких зазнали, і військо Боруховича вирішило вертатись назад, лише гетьманський наказ з погрозами перевішати всіх, хто не виконає його наказу йти на підмогу Петрові І, спинив їх. Цар, дізнавшись про це, пробачив Мазепі листи, які отримав раніше і навіть вирядив накази посприяти пересуванню козацького війська до московських воєвод.

У лютому 1701 р. Петро І підписує військовий союз з польським королем Августом II про спільну війну проти шведів. У договорі, крім того, було ще обговорено поділ земель між Польщею і Росією. За такої нагоди Август II попросив Петра І віддати йому назад і Правобережну Україну. У Петра І вистачило розуму порадитися з Мазепою перед прийняттям такого рішення. Гетьман пояснив цареві, що за таких умов люди з лівого берега почнуть селитися на правому. Січ тоді взагалі вийде з-під гетьманської влади і буде слухати гетьмана лише в крайньому разі. Повернення до Польщі, яка ще й до того союзна з Москвою, зруйнувало б гетьманську владу.

Невдовзі Петро І знов віддає наказ гетьманові відрядити військо на війну. Мазепа висилає загін на чолі з миргородським полковником Данилом Апостолом. Цей загін самостійно, без царської підтримки, розбив військо шведського генерала Шліппенбаха. І знову московський уряд несправедливо повівся з козаками: після бою в них забрали всю здобич і ще й познущалися з них. Почало зароджуватися незадоволення царським урядом в рядах козацької старшини.

У 1702 р. стародубський полковник Миклашевський отримує перемогу в кількох битвах і виграє велику баталію під Биховим. Полковник Раїч проводить переможний рейд по Литві. Козаки беруть Нарву. Чернігівський полковник Юхим Лизогуб бере Орі-шок. Петро І відряджає частину козацького війська воювати з башкирами, іншій частині доручає утримувати Нарву та стояти дозором на Неві. Москалі не давали козакам ні крупи, ні сухарів, а хліба видавали лише половину від призначеної пайки.

У 1704 р. Петро І відсилає все козацьке військо на чолі з Мазепою до Польщі. Попереду йде 3000 козаків під командуванням Апостола. Загін Апостола підпорядковується на місці царському посланцеві — німцеві Паткулю. Паткуль почав муштрувати козаків на німецький лад, учив їх німецькому військовому строю. Хоча й козацьке військо було досить організованою армією, але німецькі порядки дуже сильно відрізнялися від звичних козакам. За непокору Паткуль мало не повісив сотника Родзянка, який відважився сказати, що козаків таким премудростям потрібно навчати щонайменше півроку. Апостол надіслав гетьманові листа, в якому скаржився, що козацьке військо зазнає великої наруги з боку Паткуля; у вояків позабирали коней і провізію, майже голих і босих женуть у бій, якщо таке буде продовжуватися, то козаки, навіть під страхом смертної кари, розбіжаться. Паткуль відпустив козаків без коней, відібравши їх для свого німецького гарнізону. Зазнавши декілька поразок від шведів, в тому загоні вціліло близько 80 чоловік.

У 1705 р. Мазепа отримав наказ скерувати козаків на Волинь, потім на Брест, а потім наказ іти самому на Садомир і відіслати у Литву відділ козацького війська. Мазепа йшов Галичиною і 14 серпня був під Львовом. Новий король Станіслав Лещинський чотири рази присилав до Мазепи листи, в яких досить прозоро натякав на допомогу у звільненні з-під московської тиранії. Гетьман всі ці листи відіслав Петрові І.

Мазепа послав під Ригу прилуцького полковника Горленка. І ось що той писав: "...Панове полковники драгунські з полками своїми стоять по селах, а козакам не дозволяють не тільки в селах ставати, але й випросити корму в села не пускають, а як хто піде, то драгуни б'ють...". Писав і П. Орлик, що козакам дають хліба вдвічі менше, ніж московським військам, не дають круп, сала, м'яса, солі. Козацькі коні знесилені від піврічної роботи, а козаки всі голі й босі. Про наругу над українським народом неслися до гетьмана листи і з України.

Коли цар сподівався приходу короля Карла XII із шведською армією на Україну, він виставив проти нього корпус війська на чолі із Меншиковим. Мазепі ж Петро І наказав стати під командування Меншикова. Цар ще раніше грозився нагородити Мазепу титулом "князь Римської імперії", з козацьких полків зробити загони драгунів, з українських земель викроїти князівство для герцога Мальборо, а гетьманську булаву віддати Меншикову. Останню крапку у списку терпіння козацької старшини було поставлено у Києві під час візиту Петра І. Меншиков прилюдно, при всій старшині, заявив, що вже пора перевішати їх усіх і найкращий момент — це негайно, поки тут цар з усім своїм військом. Гетьман, який вже зважився на союз із шведами, побачив, що матиме підтримку.

Петро І вирішив будувати фортецю у Києві. Коли почали її закладати, зруйнували багато дворів, повирубували багато садів, а людей просто вигнали на вулицю і наказали іти жити, куди хочуть. Жодної компенсації московський уряд не надав. Будувати фортецю примусили козаків за їхні ж кошти. Роботи тривали 5 місяців. Над козаками цар приставив німецького полковника Гейнса із московськими стрільцями.