Розділ 9. РУЇНА ТА її НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ. НАМАГАННЯ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ УТВЕРДИТИ УКРАЇНУ ЯК САМОСТІЙНУ ДЕРЖАВУ

Тим часом армія Карла XII отримувала одну перемогу за іншою. Петро І шукав підтримки по всій Європі. Відбулася велика зустріч між урядовцями Польщі та Росії у Жовкві. Мазепу також було туди запрошено, але не для поради, а для того, щоб повідомити йому рішення Петра І віддати Польщі Правобережжя, скасувати козацьке військо. Цар сказав це Мазепі 20 квітня на великій військовій раді. Гетьман після ради не пішов на вечерю до царя і, нічого не повідомивши, розпустив козацьку старшину. Старшина дізналася про ці царські плани не від гетьмана, а з інших джерел. Звістка про близький кінець їх дуже схвилювала. Проводилися таємні ради в обозного Ломиковського і в миргородського полковника Апостола. Назрівав великий бунт. І коли пізно вночі Мазепа отримав перший лист від польського короля Станіслава, ставленика шведського, він вирішив стати на бік Карла XII.

Частина військової старшини, незалежно від Мазепи, теж вирішила, що теперішня історична хвиля — єдина для звільнення України від Москви. Прилуцький полковник Горленко, лубенський Зеленський, миргородський Апостол і військовий обозний Ломиковський вже порозумілися між собою і лише думали, як умовити Мазепу. Перша ж спроба переговорів показала: гетьман думає про те, що і старшина. Але кожна велика ідея має свого зрадника. Таким виявився генеральний писар Кочубей. Він написав донос із 32-х пунктів про зраду гетьмана і старшини. Щоправда, з того нічого не вийшло: московський уряд не повірив Кочу-беєві й Іскрі (колишньому полтавському полковнику) і засудив їх до страти. Після їхньої смерті донос був ліквідований. Кочубея підтримували сотник Ковалько, піп Святайло і вихрест Яненко. їх наказано було взяти на муки і покарати батогами.

Тим часом шведський король все ж таки скерував свої війська на Україну. Цар Петро І наказав Мазепі об'єднатися з московськими військами. Мазепа зібрав нараду, на якій було вирішено не йти на це, а надіслати листа Кардові XII, аби він не пустив московських військ на Україну. Гетьман не поїхав сам, повідомивши про хворобу, і послав лише частину козаків. З листом до короля Швеції все відтягувалося, аж поки не напосіла старшина. В листі було прохання прийняти український народ під свою протекцію. Шведський король передав усно, що буде коло річки Десни 22 жовтня. Темп подій все пришвидшувався, і гетьман вирішив їхати на зустріч до Карла XII. Він залишив Батурин сердюцькому полковникові Чечелю з чотирма його полками та частиною полків Лубенського, Миргородського й Прилуцького. Сам гетьман взяв з собою 5000 козаків, стільки ж поставив по правий бік Десни. Але то не були свідомі повстанці. То не були люди, які йдуть на смерть за ідею, то були "солдати". Козакам досі нічого не сказали про зв'язок Мазепи зі шведами. Офіцери готували революцію, а солдатам про це нічого не сказали. Думали, що досить тільки наказати, як солдат послухає, і справа революції буде звершена. У цьому і полягає головна помилка ініціаторів тієї справи. Лише в останній момент перед шведським військом Мазепа проголосив козакам про своє рішення. Не вся й старшина пішла за Мазепою. Серед його прихильників відомі такі особи:

— з генеральної старшини: обозний Ілля Ломиківський, суддя Семен Чуйкевич, писар Пилип Орлик, осавул Антін Горленко, хорунжий Іван Сулима, бунчужний Дмитро Максимович, племінник Мазепи Андрій Войнаровський, бунчуковий товариш Федір Миронович, Клим Довгополенко, Григорій, Іван і Афанасій Герцики, Федір Нахимовський, Федір Третяк, Антін Гамалія, Семен Лизогуб;.

— з канцелярії: писарі Михайло Ломиковський, Яків Гречаний, Іван Максимович та канцеляристи Антонович і Григорович;

— полковники: київський Мокієвський, прилуцький Горленко з зятем Бутовичем, лубенський Зеленський, миргородський Апостол, компанейські Гнат Галаган та Кожуховськнй, сердюцький Яків Покотило, усі з своїми полками, яким навіть не сказано, куди вони ідуть.

Перша офіційна зустріч Мазепи і шведського короля відбулася 29 жовтня, причому гетьманові з огляду на його літа (на той час Мазепі вже було 70 років) було дозволено сидіти, а король його слухав стоячи.

Мазепа ж був у той час у Ромнах. Знищення Батурина подіяло на старшин гнітюче. Старшина почала боятися московського гніву і тікати до Петра І. Першими втекли до царя Апостол, Сулима, Галаган, Гамалія, Кандиба, Антонович. Всіх їх цар прийняв і не тільки повернув їм колишні посади, а й возвисив. Зате кожного, хто підозрювався в прихильності до Мазепи, хапав, піддавав катуванням, а потім вбивав.

Єдиним позитивним моментом був перехід на бік Мазепи запорозького кошового Костія Гордієнка. 315 000 запорожців він вітав гетьмана в Диканьці. У той же час був підписаний договір з королем Швеції, в якому Карл XII присягав піти на мир з Москвою лише за умови, що Україна відокремиться від Москви і стане незалежною державою. Коли не було Гордієнка, на Січ прийшли полковник Яковлев з Ґалаґаном. Вони запевнили козаків, що цар не хоче зробити Україні нічого поганого, а Мазепа — зрадник українських та козацьких інтересів. І козаки повірили.

27 червня 1709 р. відбулася фатальна для тогочасної України Полтавська битва.

Сили були нерівні: Петро мав 50 000 вояків та 72 гармати, шведів було не більше 25 000 тисяч, а більша частина їхню артилерії загинула під Лісною, крім того, бракувало набоїв, військо було втомлене та деморалізоване. Карл XII збирався почати наступ 29 червня, але почувши, що Петро І призначив наступ на 28, вирішив перенести початок воєнних дій на 27, передавши командування генералові Реншільду. Війська Мазепи стояли, біля села Пушкарівки та захищали шведів від обхідного маневру.

На світанку 27 червня шведи почали наступ на земляні укріплення, які не змогли здобути; тоді вони спробували обійти ці укріплення — і знову невдача. Вони відступили до Будищенського лісу, перешикувалися там і почали рішучий наступ о 9 годині, але тут сталася катастрофа: гарматне ядро розбило ноші, в яких перебував поранений Карл XII. Він сідає верхи на коня, але коня під ним вбивають, і Карла XII виносять непритомним з бою. Шведи відступають, поки даючи табір та масу полонених.

Перемога Петра І була несподіванкою навіть для нього. Сп'янілий від успіху, він на деякий час забуває про Мазепу та Карла XII, а вони 30 червня дійшли до Перволочної, намагаючись переправитися на правий берег Дніпра, але майже всі човни було знищено. Тільки Карл XII, Мазепа та невелика частина війська встигли переправитися, а 16 000 славетної піхоти Карла XII та 28 гармат під командою генерала Левенгаупта здалися кінноті Меншикова й Скоропадського. Армія Карла практично перестала існувати. Це була величезна катастрофа для України та Швеції.

Видається правильним твердження, що причиною поразки в Полтавській битві було те, що Карл XII майже два роки був бездіяльний і тим дав Петрові І можливість організувати свої сили. Карл ХП, рушаючи в Україну, був певний своєї перемоги над Петром І. Він, однак, не взяв до уваги відірваності своєї армії від бази, що майже унеможливлювало забезпечення її необхідними засобами і воєнним матеріалом, не взяв до уваги можливості повної ізоляції свого війська. Карл XII повірив запевненням Мазепи, що поява шведського короля на Україні стане гаслом до повстання. Карл зовсім не взяв до уваги, що головна сила українського війська була поза межами України. Врешті, він знехтував стратегічними й матеріальними можливостями Петра І. Шведський король досягнув би успіху, якби продовжував змагання на півночі, маючи за собою власну базу. Чи не було б для нього кориснішим повторити Нарву? Ініціатива, виявлена ним у битві під Полтавою, була цілком виправданою. Оперативна й тактична організація самої битви видається цілком доцільною. Але вона скінчилася поразкою.

Для України Полтавську битву треба вважати трагічним зворотним пунктом в історії української державності.

У липні 1709 р. І. Мазепа і Карл XII були в Очакові, а 1 серпня перейшли до Бендер, де турецький уряд призначив їм місце перебування. З Мазепою були тільки Орлик з родиною та кілька старшин.

Гетьман прибув до Бендер вже зовсім хворий, не вставав з ліжка. Карл XII ще сподівався на продовження війни, чекав нових військ із Швеції. Мазепа хотів створити коаліцію проти Москви, та 22 серпня 1709 р. помер. Похований він був у Яссах. Король Швеції сам супроводжував домовину. Попереду їхали шведські трубачі, за ними на шести білих конях везли труну гетьмана, оббиту червоним оксамитом. По обидва боки катафалку йшло козацтво з оголеними шаблями. Попереду бунчужний ніс булаву, а за домовиною йшли українки, жінки тих, хто був з Мазепою до самого кінця. А за ними вже йшла старшина і козацтво з опущеними прапорами і зброєю.

Уже після смерті Івана Мазепи у Бендерах 1708 р. була проголошена його офіційна промова. У ній було написано, що "задля визволення Батьківщини, Запорожського Війська і всього українського народу від страшного московського ярма неволі, вложеного на наші шиї, щоб привернути, поправити й поширити і до останнього упадку доведені закони та свободи, він, гетьман Мазепа, прийняв протекцію шведського короля Карла XII і мав за свій обов'язок із своєю синівською любов'ю до своєї Отчизни, Матки нашої і з повинности свого гетьманського уряду проти ворогів москалів за добро Отчизни в обороні законів і свобід повстати усіма способами і засобами боронитися та з'єднаними збройними силами священного королівського маєстату Швеції і Запорозького Війська, не щадячи свого маєтку, здоров'я, життя і останньої краплі крови воювати з москалями так довго, доки не визволиться наша Малоросійська Отчизна і Запорозьке Військо від деспотичного московського ярма і наші закони та свободи з побільшенням не повернуться до давнього стану".

Український уряд на чолі з гетьманом І. Мазепою емігрував. Плани гетьмана були нереалізовані. Але історія України явно показала, що ця величезна поразка Української держави й української державницької ідеї, яка сталася в 1708—1709 рр., разом з тим стала й початком подальшого розвитку українства, української національно-визвольної ідеї.

В історії московсько-українських взаємин немає ненависнішого для Москви імені, як ім'я гетьмана Мазепи. 1708 р. Москва видала смертний присуд тоді ще живому гетьманові, але могла виконати його лише умовно, бо сам Мазепа був поза межами московського впливу. Тоді ж московський уряд наказав українській православній церкві виголосити гетьманові анафему. Протягом XVIII і XIX ст. у церквах проклинали Мазепу (до 1905 р.). Проклинали ім'я того, хто ті самі церкви колись так ретельно будував.