Розділ «Тема II. ЗАРОДЖЕННЯ ТА ПОЧАТКОВІ ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОСТІ У СХІДНИХ СЛОВ'ЯН»

Рівень розвитку землеробства, відображений у повідомленнях візантійських авторів і в пам'ятниках черняхівської культури, став основою для відокремлення ремесла у самостійну галузь виробництва і тим самим — для другого суспільного поділу праці. В якості самостійного виробництва у східних слов'ян періоду черняхівської культури існували металургія і гончарна справа. Виробництво продукції носило масовий характер і було розраховане на збут. Тобто розвивалась внутрішня і зовнішня торгівля.

Вдосконалення знарядь праці і суспільний розподіл праці приводили до змін в області соціально-економічних відносин. Основною формою соціальної організації слов'ян були самостійні у господарському відношенні сім ї, об'єднані у територіальну общину. Допустима для того часу і наявність патріархальної сім'ї, але вона поступалась перед сім'єю індивідуальною як виробничою і соціальною одиницею суспільної структури.

Джерелом приватної власності у антів була, очевидно, праця залежного населення. Ним були перш за все раби, якими ставали військовополонені.

Ще В. Хвойка небезпідставно відзначав генетичний зв'язок між зарубинецькою і черняхівською культурами, об'єднуючи їх за обрядом поховань. Нині спільних рис, що об'єднують зарубинецьку культуру з культурою черняхівською, науці відомо більше, ніж будь-коли.

Разом з тим не могли не позначитись на соціально-економічних процесах всередині слов'ян черняхівської культури і економічні та культурні їх зв'язки з Римською імперією. Результатами цього були великі ремісничі центри, розвиток торгівлі з грошовим обігом.

Особливо посилились зв'язки Риму з народами Східної Європи за імператора Марка Ульпія Траяна (98-117 pp. и. е.), коли римляни підкорили всю Дакію і змусили її населення говорити на "роменській", латинській мові. Імперія стала безпосередньою сусідкою слов'янських земель, де завдяки цьому знову відродилось експортне землеробство, до того ж у великих розмірах.

Про розміри слов'янського експорту II-IV ст. н.е. можна дізнатися, наприклад, з великої кількості скарбів римських монет в місцях розселення наших предків. Приток римського срібла різко виріс саме за Траяна, і високий його рівень тримався протягом декількох віків. Недарма автор "Слова о полку Ігоревім", згадуючи далекі часи добробуту, назвав "віки Троянові". Грошові скарби слов'янської знаті II—IV ст. були отриманим від римлян еквівалентом місцевого хліба. Це підтверджується запозиченням слов'янами*римської міри сипучих тіл: римський квадрантал ("чверть") за назвою "четверика" для вимірювання зерна симптоматично проіснував в Україні до кінця першої чверті XX ст.

У "віки Троянові" слов'яни черняхівської культури в Середньому Подніпров'ї пережили нове піднесення. Розвинулось ремесло, були винайдені гончарне коло, домниці для варки заліза, круглі жорна. Слов'янська знать широко користувалась привозними предметами розкошів: посудом, прикрасами, різними предметами побуту. Одним з торговельних центрів на Дніпрі було місце майбутнього Києва.

У зв'язку з експортним землеробством знову відновились шляхи на південь, до Чорного моря. Римські дорожні карти згадують венедів в пониззі Дунаю, а в середині III ст. часто згадуються і воєнні морські походи. В них поряд з готами приймають участь і якісь "скіфи". Так греки і римляни часто називали південно-східну частину слов'янства.

В соціальному відношенні придніпровські слов'яни знову досягай того переддержавного рівня, на якому вони знаходились в скіфські часи. Не виключена можливість, що в II—IV ст., ще до нашестя гуннів, на землях південної частини східних слов'ян, де раніше були царства сколотів-землеробів, вже виникла державність. На користь цього свідчить і багатство слов'янської знаті, підставою для якої було вже згадуване експортне землеробство, і поява "огнищ" — великих будинків для челяді, і відсутність городищ навколо сіл при наявності загальнодержавної оборонної лінії, і початок дружинних походів далеко за межі рідної землі.

Задовго до появи Київської Русі в цій частині слов'янського світу, найбільш близькій до світових культурних центрів, рівень соціального розвитку двічі досягав межі первісного і класового суспільства. А дехто з вчених стверджує, що й перетинав цей рубіж. Вперше подальший розвиток був перерваний сарматськими нашестями III ст. до н. е., а вдруге — нашестям тюрок-гуннів в кінці IV ст. н. е.

Слов'яни, що створили черняхівську культуру, в середині і другій половині І тисячоліття пережили якісь важливі події, які порушили історичний процес. Внаслідок цих подій черняхівська культура зникла і замість неї з'явилась слов'янська культура II половини І тисячоліття. Такими подіями були Велике переселення народів і падіння Римської імперії.

ЛІТОПИСНІ СЛОВ'ЯНСЬКІ ПЛЕМЕНА В УКРАЇНІ. ПОЧАТКИ ЇХ ДЕРЖАВНОСТІ

В писемних джерелах слов'яни з'являються під назвою венедів. Перші звістки про венетів, енетів зустрічаються ще у античних авторів VII—І ст. до н. е. Про них писали Гесіод, Геродот, Софокл, Скілак, Корнелій Непот. В писемних джерелах початку нової ери, авторами яких були Пліній Старший, Тацит, Птолемей, говориться про венедів. Зокрема, вказується, що вони жили на північ від Карпат на ріці В і стул і (Віслі) і на берегах Венедської затоки (Балтійського моря), біля Коданської затоки (звідціля сучасний Гданськ). Венеди згодом розселилися на схід від земель фінно-угрів до сарматів на півдні, в лісостеп. Йордан в VI ст. писав, що венеди розпались на склавінів і антів.

Ще в IV ст. н. е. в Придніпров'ї, Побужжі, Подністров'ї відбувається об'єднання в державний союз груп слов'янських племен антів і склавінів, яких вчені називають праукраїнцями. Вони поклали початок формуванню української народності в держави у формі воєнної демократії (племінні збори — віче старійшин — вождь). Вождь, а потім князь, князі були правителями державних воєнно-політичних союзів слов'янських племен. Ці союзи вели постійні війни проти сусідів — Скіфії, Сарматії, Хазарського каганату, Візантії, Західної Римської імперії.

Одна з перших загальнослов'янських держав — Волинь. Почався процес етногенезу слов'ян і візантійців. Від Чорного моря слов'ян відтіснили авари і болгари, через що слов'яни зайняли лісову смугу між Західним Бугом і Дніпром, тобто Волинь, яка й стала однією з перших загальнослов'янських держав, яку потім розгромили авари. Правда, більшість авторитетних істориків і археологів вважають, що ще не знайдено матеріальних слідів довгочасного перебування аварів на Волині. Скоріше всього, що авари "примучували" не українських, а чеських дулібів. Був ще й інший союз племен — полянський з центром в Києві.

Воли няни — це східні слов'яни, які жили на території Волині на обох берегах Західного Бугу і в витоках Прип'яті. Першою столицею Волинської землі було місто Волинь, розташоване на лівій притоці Західного Бугу річці Гучві, що на Холмщині.

Очевидно, Волинь — одно з воєнно-політичних об'єднань, яке виникло на території стародавнього племені дулібів, що мешкали тут вже в VII ст. Іншим таким об'єднанням були бужани. В другій половині IX ст. Географ Баварський теж називає волинян поряд з бужанами. У бужан він нараховував 231 "місто", а у волинян — 70 таких "міст".

Арабський географ Аль-Масуді в другій половині X ст. згадує племена "валінана" і "дулаба", які в літературі ототожнюються з волинянами і дулібами, і називає імена "царів" цих племен. В X ст. у них розвивались феодальні відносини.

Східнослов'янські племена за "Повістю минулих літ". Отже, розселялись слов'яни по території Східної Європи, над Дніпром та його притоками. Як повідомляється в "Повісті минулих літ" літописця Нестора, слов'яни об'єднувались в племінні союзи полян (середня течія Дніпра, навколо Києва), сіверян (басейни Десни, Сули і Ворскли), древлян (дніпровське Полісся), тиверців (між Південним Бугом і Дністром, впритул аж по Дунай і Чорне море), волинян, дулібів, буясан (Західний Буг і притоки Прип'яті), білих хорватів (південна частина Карпат). Таким чином, нинішня територія України була заселена слов'янами, племена яких об'єднувала близькість мови, господарства і культури.