Розділ «Тема VIII. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ XVII СТОЛІТТЯ. СТВОРЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ»

Військо Запорізьке Низове старанно захищало свої вольності, і коли, як пояснює польська історіографія, всі "ординації", постанови сеймові і комісарські угоди мали торкатися лише реєстрового козацтва, то січове козацтво зовсім цього так не вважало, а пільги для реєстровців перекладало й на себе. Таким чином, ніби визнаючи протекторат Речі Посполитої над собою, фактично Запоріжжя було самостійною державною організацією. Це воно, Запоріжжя, почало повстання, себто війну з Польщею. З цього виходило 6, що всю війну 1648-1657 pp., переривану і все відновлювану, між Б.Хмельницьким і Яном Казиміром Вазою належить розглядати лише як війну двох сусідних держав — з погляду міжнародного права. Державне право, конституційне польське чи українське, не може бути прийнятим до уваги. Одначе так не є.

Вже той же титулярний протекторат Варшави над Січчю показує, що державно-правове становище Запорізького Низу не було повністю оформленим, бо не в інтересах Січі було опинитися повністю відрізаними від решти українських воєводств Речі Посполитої. Населення Січі і "вольностей" було досить мінливим, тісно зв'язаним з родинами "на волості", куди поверталося, вступало до реєстрових полків, кидало їх, осідало на ріллі, чи верталось до міст.

Річ Посполита з свого боку воліла цієї справи не вирішувати остаточно.

Український же народ у восьми воєводствах Речі Посполитої в своїй активній частині був з Запоріжжям в ідейній сполуці, а консервативно-угодовська подіями була цілковито загнана в польський табір.

Юридично Річ Посполита "обидвох народів" (Польске Королівство і Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське) ніяких окремих прав "руського" народу не визнавала. Руські люди — це було населення семи воєводств Малопольщі і одного — Литви, якому королівські привілеї і сеймові постанови гарантували низку станових чи релігійних прав. Йому (населенню) дозволялося в своїх провінційних судах вживати своєї мови, але зовсім не дозволялося відокремлюватися в національну групу. Це тим більше вірно, що за таку саму "Русь" приймалася і ціла сьогоднішня Білорусь, себто п'ять воєводств Великого князівства Литовського.

Отже, шляхта, міщанство і духовенство боряться на протязі першої половини XVII ст. за свої права. До повстання Б.Хмельницького провід в цій боротьбі вела шляхта, — чи то на сеймах, де вона одна бере участь, чи в козацьких повстаннях. Після Хмельниччини ситуація трохи змінюється.

Коли одно за одним вибухали козацькі повстання, то, так чи інакше реагуючи на них, держава конфінувала їх в рамки класового, чисто соціального порядку, бо як же могла вона підійти в інший спосіб до вимог руської шляхти, яка в один час була незначною меншістю, а іншим разом ставала колосальною більшістю, коли розуміти це явище в межах тринадцяти великих воєводств.

І на Запоріжжі це розуміли, і тому майже весь український народ пішов за Б.Хмельницьким.

Воєнні успіхи Хмельницького і його полковників на протязі перших двох років були такі значні, що вразили як короля Яна Казиміра, так і канцлера Юрія Оссолінського та привели до складення Зборівської умови 19 серпня 1649 р.

Ми називаємо цей акт "умовою", бо Хмельницький на самому початку війни ставив уже деякі вимоги, що посилав своїх послів на сейм елекційний до Варшави, а звідти прислали до нього посольство на чолі з Адамом Кисілем, яке привезло йому королівське затвердження на гетьманстві, булаву, прапор і бунчук.

Сама ж Зборівська угода вилилась в королівську грамоту — "Декларацію ласки" і її ратифікацію на сеймі. На жаль, ці документи і лягли в основу змін у становищі України, в основу її довголітньої конституції.

Хотілося б звернути вашу увагу на становище, яке виникло внаслідок повстання і деяких непередбачених обома сторонами явищ. Першим із підготовчих до повстання актів Хмельницького був союз з Кримським ханством, в результаті якого, починаючи з 1648 р., за всі дев'ять років панування Хмельницького татарська орда з України не виходила. 14 жовтня 1648 р. Хмельницький пише листа до турецького султана, шле до нього посольство, просить протекції і отримує з Цар городу диплом, в якім його названо "Славою Князів Народу Християнського".

Після цих двох актів, які означали радикальну зміну в політиці Війська Запорізького, Україна, незважаючи на геніальні зусилля скріпити її всередині, стає повністю залежною від чужоземних інтересів. Схрещення цих інтересів і було "руїною" України:

Отже, Польща, Кримське ханство, Туреччина, а потім, як ми вже знаємо, і Московська держава, мали свої інтереси в Україні.

Тому-то, незважаючи на велику перемогу Б. Хмельницького, Зборівська умова не могла бути повною. На час її складання Іслам-Гірей міг кожної хвилини кинути Хмельницького, бо він уже окремо замирився з Польщею. Кримський хан не хотів ані цілковитої згоди поміж Річчю Посполитою і Військом Запорізьким, ані повної незалежності останнього. З свого боку, Військо Запорізьке не мало досить сили, щоб відразу створити незалежну державу, не питаючи дозволу у своїх сусідів.

Отже, Зборівська "Декларація ласки", названа в нашій і польській літературі Зборівським трактатом, була октройованою (дарованою) хартією. На перший погляд, одним "привілеєм" більше, доданим до попередніх: Жигмонта И Августа, Стефана Баторія тощо.

Білоцерківський мирний договір. Оскільки Зборівський договір не виконувався ні поляками, ні козаками, то з кожним днем наростала неминучість нової війни. Вона й сталася в червні 1651 р. під Берестечком. Війська Б.Хмельницького потерпіли поразку, а поляки та литовці, зокрема кн.Радзивіл взяв Чернігів і Київ. Міщани спалили Поділ, щоб не дати його на грабунок литовцям. Навіть митрополит Сильвестр Косів в розпачі вітав переможців.

Б.Хмельницький мобілізував війська, збудував нові фортифікації біля Білої Церкви, зупинив наступ поляків і пішов з ними на переговори. За Білоцерківським мирним договором 1651 р. козакам було залишено тільки Київське воєводство. Реєстр козаків було зменшено до 20 000, а набиратися він повинен був лише в королівських землях. Польська шляхта мала право повернутися до своїх маєтків в Україні. Гетьманові заборонялося також вести міжнародні зносини. Він тепер підкорявся не королю, а коронному гетьману. Правда, цей договір так і не був ратифікований польським сеймом.

Кажуть, що існує принаймні дві історії кожної видатної людини: історія її діянь, відлита у бронзі, і історія її думок, якої ніхто напевне не знає. Таке твердження є справедливим і у відношенні до Б. Хмельницького. Спочатку він ще коливався між "автономізмом" України в рамках Речі Посполитої і таким місцем, яке мала Литва, тобто прагнув добитися однакових з поляками прав і для українців.

Історик В. Липинський вважає, що Б. Хмельницький у перший період свого гетьманування ще не вирішив, чи "скерувати всю національну енергію на боротьбу за зміну державного устрою і справу майбутнього Польської Речі Посполитої зробити українською національною справою". Вірогідно, що Хмельницький на першому етапі гетьманування вже хотів вибороти для України в Речі Посполитій таке становище, яке мала Литва, тобто змінити дуалістичну систему — поляки і литовці — на тріалізм з польського, литовського і українського народів.