Розділ «Частина II ОСНОВНІ ГРУПИ ДЖЕРЕЛ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ»

Найвідомішими пам'ятками київської школи XII ст. є церкви Богородиці Пирогощі (1132) на Подолі, Кирилівська (близько 1146), Василівська (1183) у Києві та Юріївська (і 144) у Каневі. Особливе місце серед цих споруд займає Кирилівська церква, побудована дружиною князя Всеволода Ольговича — Марією Мстиславною — у Кирилівському вотчинному монастирі чернігівських князів Ольговичів. Вона збереглася до нашого часу в барочному убранстві XVIII ст. Спочатку це був великий шестистовпний тринавний храм з однією великою банею. Фасади будови розчленовували пілястри з напівколонками, прикрашали аркатури і пояси. Всередині церква прикрашена фресковим живописом.

Численними храмовими будовами збагатився Чернігів. Серед пам'яток місцевої архітектурної школи, що дійшли до нашого часу, виділяються Борисомібський та Успенський собори Єлець кого монастиря, Іллінська церква. Основним типом культових споруд Чернігова XII ст. залишався шестистовпний храм, близький за архітектурними особливостями до Кирилівської церкви у Києві, збудованої представниками чернігівської князівської династії.

Наприкінці XII ст. у зв'язку з посиленням економічного становища торговельно-ремісничих посадів давньоукраїнських міст в архітектурі Подніпров'я з'являються нові риси, що відображають смаки демократичних верств населення. Виникає новий тип храму, в якому центральна частина споруди набуває баштоподібної форми, багато уваги приділяється його зовнішньому виглядові. Можливо, ці нові риси виникли під впливом дерев'яної архітектури або готичних мотивів, що проникали із заходу.

У Києві, при дворі Рюрика Ростиславича, в той час працював видатний зодчий Петро Милонег. У 1199 р. він створив чудову інженерну споруду — підпірну стіну церкви св. Михайла у Видубицькому монастирі. Можливо, він брав участь у спорудженні церкви св. Василя в Овручі (1190) і Дванадцяти апостолів у Білгороді під Києвом (1197).

У середині XII ст. важливим культурним центром на заході Русі став Галич. У самому місті та на його околицях були споруджені величні кам'яні храми, перше місце серед яких належало Успенському собору 1157 р. (до нашого часу не зберігся). Білокам'яна будівельна техніка характерна для храмового будівництва не лише Галича, а й інших західноукраїнських міст — Василіва на Буковині, Холма та ін.

Літопис повідомляє про церкву св. Іоанна, збудовану в Холмі місцевим майстром Авдієм. Фасади цього білокам'яного храму були прикрашені скульптурними масками, різнокольоровим камінням, розписами і позолотою. У вікнах було вставлено вітражі. На березі Дністра до нашого часу частково збереглася церква св. Пантелеймона (бл. 1200). Це тринавний, чотиристовпний, однобаневий храм, споруджений із добре підігнаних блоків білого вапняку. Апсиди храму прикрашають напівколонки із капітелями коринфського ордеру, на які спирається аркатурний пояс. З великим смаком зроблені так звані перспективні портали, заглиблені у товшу стін, особливо головний — західний. Його прикрашають колонки на п'єдесталах з майстерно виконаними коринфськими капітелями і різьбленням у вигляді стилізованого листя аканту.

Галицькі архітектурні культові споруди мали свої особливості. Серед них частіше, порівняно із Подніпров'ям, трапляються ротонди (круглі у плані храми), їм притаманні білокам'яна техніка кладки стін, різьблення по каменю тощо. У цьому, на думку вчених, виразніше, аніж у інших регіонах, проявився вплив романського стилю на архітектурне мистецтво України XII—XIII ст.

і монголо-татарської навали й за часів постійних татаро-турецьких набігів українські церкви та монастирі починають входити до системи оборонних споруд і виконувати функції не тільки Божих храмів, а и фортець. Поширюється свято Покрови Пресвятої Богородиці покровительки і заступниці українського народу в цілому й українського козацтва зокрема. Починаючи із XIV ст. поширилося будівництво Покровських церков. Перші з них (до нашого часу збереглося близько півсотні Покровських церков) стояли на Кучманському шляху — одному із найнебезпечніших шляхів, якими легка кіннота тюрків уривалася в Україну. Всі вони мали міцні стіни, вузькі вікна-бійниці, зубчасті завершення, за якими могли ховатися стрільці з арбалетами або піщалями.

Храм Святого Пантелеймона

Церква св. Пантелеймона 1200 р. до та після реставрації у селі Шевченковому поблизу Галича

Нерідко оборонні башти перебудовувалися під храми. Такою була Покровська церква-замок у с. Сутківці Хмельницької області. Вона — одне із кращих творінь українського будівельного мистецтва XIV—XVIII ст. Ця оборонна споруда була перебудована під церкву у 1476 р. У першому ярусі з'явилися муровані склепіння, а над другим ярусом центральної частини готичні шпилі. У другій половині XVIII ст. над притвором звели двоярусну дерев'яну дзвіницю з бароковою маківкою. У 1894 р. споруду перебудували, розібравши шпилі, після чого вона втратила характерні готичні й барокові форми. Церква належить до типу чотириконхових споруд із центральним простором (10 х II м) та чотирма примикаючими до нього півкругами. Товщина мурованих стін — 1,5—1,6 м. У кладці збереглося замкове каміння з геральдичними щитами. Сходи, що ведуть на другий поверх, — внутрішньостінні. Храм прикрашають білокам'яні портали. В інтер'єрі на стінах і склепіннях зберігся фресковий розпис XVI ст.

У с. Шарівка неподалік від Сутківців збереглася Покровська церква-замок того ж періоду. Очевидно, що обидві храмові споруди входили до єдиної системи укріплень. Давня частина Покровської церкви — дзвіниця — спершу використовувалась як оборонна башта. У 30-ті роки XV ст. до східного фасаду башти було прибудовано тринавну церкву. Після руйнації в ході Північної війни церкву відновили у 1773 р. На її стінах і склепіннях — розпис темперою українського художника Йосипа Прагтля (1737—1799). Перебудовувалася вона й пізніше.

Частиною міцного, добре укріпленого замку Любарта у Луцьку також була Покровська церква, що входила до другої лінії оборони міста. Час її спорудження досі невідомий, проте за документами 1583 р. церква вважається давньою. Храм неодноразово перебудовувався, ремонтувався, а з початку XIX ст. до 1880 р. виконував функції міського собору. У плані це прямокутна, однонавна з напівкруглою апсидою, безбанева споруда. Із заходу до притвору примикає триярусна дзвіниця (восьмерик на четверику) із шатровим завершенням. Церкву прославила храмова ікона, відома під назвою "Волинська Божа Матір", що нині зберігається у Національному художньому музеї України й датується XII—XIII ст. Деякі мистецтвознавці пов'язують її створення з ім'ям відомого іконописця, київського митрополита Петра Ратенського (?—1326).

Значні зміни в архітектурі культових споруд відбулися наприкінці XVI — на початку XVII ст. У цей період дедалі більше простежуються риси світського будівництва, дерев'яні та кам'яні храми нерідко мають певну типологічну і стильову спільність. Найбільшого поширення у цей час набуває тип тридільної церкви у триконховому варіанті, коли крім вівтарної апсиди до центральної частини примикає з півдня і півночі додаткова апсилаконха. Західний притвор, або нартекс, часто увінчувався башто ю-дзвіницею. Ця тридільність була покладена в основу композиції Успенської церкви (1590 — 1631, архітектори П. Римлянин, В. Капинос, О. Прихильний) — головного храму в ансамблі споруд Львівського братства. До ансамблю входили також т. зв. "вежа Корнякта" (архітектор П. Барбон) і каплиця Трьох Святителів (автор невідомий). Ці споруди виконані у ренесансних формах відповідно до смаків того часу. Інтер'єри церкви та каплиці вирізняються стриманістю й благородством форм і мають цілком світський характер.

Архітектурі костьолів того часу притаманні традиційна організація їх у вигляді тринавних базилік, прикрашених ордерними формами. Це добре простежується у формах костьолу бернардинів у Львові (1600 — 1630, архітектори П. Римлянин і А. Бемер).

У XVI—-XVII ст. на українських землях будувалося чимало храмів-усипальниць феодалів, багатих мішай, гетьманів, козацьких старшин, шляхти. Більшість із них мали форму куба, перекритого півсферичною банею. Досконалістю форм виділяються каплиця Боїмів у Львові (1609—1615), церква-усипальниця в Низкевичах (1643— 1653), Іллінська церква в Суботові (1656) та ін.

Шедевром українського зодчества вважається Іллінська церква, збудована коштом Богдана Хмельницького. Відносно невелика, вона справляє враження монументальної оборонної споруди. У плані церква майже квадратна з шестигранним вівтарним виступом на сході. Внутрішній простір однієї нави поділено навпіл підпружною аркою, а перекрито церкву коробовим склепінням. На хори і горище ведуть сховані у товщі стіни вузькі сходи. Храм добре пристосований до оборони — його міцні мури завтовшки до 2 м. Вишуканої форми бароковий фронтон поділено по верти кальній осі пілястрою і двома горизонтальними карнизами. На другому ярусі влаштовано чотири стрільниці, ще дві розміщуються в пілястрах північного та південного фасадів (їх мета — не підпускати ворога до входу рушничним боєм). Архітектурний декор споруди вказує на те, що не відомий нам зодчий працював на межі зміни архітектурних стилів між ренесансом і бароко і досить вдало поєднав форми обох напрямів. Зведено храм із брил місцевого пісковику, а пілястри, фронтон, вівтарна апсида — із жолобкової цегли великого розміру.

Богдан Хмельницький, фундатор Іллінської церкви, за звичаєм того часу був похований на самому почесному місці — праворуч від вівтаря біля південної стіни споруди. У Чернігівському літописі XVIII ст. повідомлялося, що в 1664 p., коли польсько-шляхетські війська здобули Чигирин і Суботів, за наказом Стефана Чарнецького, обозного коронного війська Речі Посполитої, тіло гетьмана було викинуто з домовини. Після проведення ґрунтовних археологічних досліджень у 1970-х роках у зв'язку з реставрацією Іллінської церкви було остаточно з'ясовано, що труни Богдана Хмельницького у храмі справді немає. Гетьмана було поховано у поховальній ямі розміром 2,3 х 0,7 м, яку накрили великою кам'яною брилою місцевого пісковику. Щоб вилучити труну, не піднімаючи масивного блока, за свідченням відомого історика архітектури, автора проекту реставрації Іллінської церкви С. Кілессо, у зовнішній стіні церкви зробили два проломи. Таким чином було підтверджено факт вандалізму не тільки з боку С. Чарнецького, а й численних спадкоємців польського можновладця, оскільки земля в цій частині церкви перекопувалася неодноразово. В церкві виявлено три незаймані поховання козаків, датовані XVII ст. Можливо, це були соратники гетьмана або його близькі родичі (старшому років 60—65, двом іншим — 40—45). Сьогодні в Іллінській церкві Суботова стоїть символічний гранітний надгробок Богдану Хмельницькому, споруджений у 1954 р. Могили козаків відокремлені невеликим підвищенням. У 1995 р. у храмі було встановлено іконостас, майстерно вирізьблений із липи черкаськими різьбярами під керівництвом Івана Фізера.

У XVII ст., як і в попередні епохи, зберігалася традиція закладати храми на відзнаку певних історичних подій, вдалих військових походів, перемог над ворогом. Більшість із них були дерев'яними, проте збереглися й деякі кам'яні храми, наприклад, Покровська церква в с. Сулимівка на Київщині, збудована у 1622—1629 pp. на честь переможних походів проти татар і турків гетьманом нереєстрових запорозьких козаків Іваном Сулимою. Первісний вигляд церкви видозмінено в результаті перебудови 1838 р. та прибудови до неї дзвіниці у 1900 р. За просторовою композицією вона близька до традиційних типів українських тридільних церков — одноверха, центральний простір перекритий куполом, що завершується маківкою.

Іллінська церква 1656 р. до та після реставрації у селі Суботові поблизу Чернігова