Розділ 5 ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА

Чільне місце у джерельній базі історії України займають писемні джерела, які становлять основу переважної більшості історичних праць. Історик незалежно від профілю своєї діяльності, вузької спеціалізації, найчастіше вдається до писемних джерел, а тому повинен мати цілісне уявлення про них.

5.1. Загальний огляд писемних джерел

5.2. Літописи

Основним джерелом найдавнішої та середньовічної історії України є літописи. Це один з різновидів наративних джерел у вигляді оповідей, в яких події викладаються, як правило, за хронологією. Свою назву вони дістали від того, що виклад матеріалу в перших літописах починався словами "в літо". Щоправда, деякі з них, наприклад первісний текст "Галицько-Волинського літопису" (XIII ст.), складалися і без датування за роками.

Україна має давні власні літописні традиції, які закладені ще на світанку виникнення писемності на Русі. Створювалися вони в Києві, Переяславі, Володимирі-Волинському, Галичі, Львові, Чернігові та інших містах. При цьому в різні часи виникло кілька різновидів літописів:

• княжі літописи, що укладалися, як правило, у центрі князівств;

• місцеві літописи, які створювалися в інших містах та монастирях;

• козацькі літописи, що виникли як своєрідні хроніки визвольних змагань козацтва.

До нашого часу дійшли сотні списків давньоукраїнських та козацьких літописів, проте найдавніші з них збереглися лише у пізніших списках, тобто вони є зведеннями попередніх літописів. При їх складанні літописці використовували твори своїх попередників, зарубіжні хроніки, Біблію, житія святих, сказання, усні перекази (легенди), власні спостереження. Цінність літописів як джерела зростає й унаслідок того, що з найдавніших часів до них у повному обсязі або в уривках уміщувалися документи, які не дійшли до нас в оригіналах. Першими з них були договори київських князів із Візантією, укладені на початку X ст.

Серед найдавніших писемних джерел найбільшу цінність мають княжі літописи. Вони дають уявлення про політичне та релігійне життя в князівствах, у них наводяться біографічні відомості про київських та інших князів, їх походи, взаємовідносини із сусідніми державами тощо.

Зародження літописання в Київській державі більшість істориків відносить до X ст. Академік Б. Рибаков появу першого Київського, так званого зводу Володимира, датує 996 — 997 pp., причому, на думку дослідника, йому передували лаконічні записи, які до нас не дійшли, але були включені до тексту. Аналогічної думки дотримується інший знавець літописів Л. Черепній, який датував виникнення літописання 996 р. Видатний український історик М. Грушевський висловив припущення про існування у Києві літописного зводу з 945 p. М. Брайчевський схильний віднести початок давньоукраїнського літописання до IX ст.

Найдавнішими літописними творами, що дійшли до нашого часу, є "Повість временних літ", "Київський літопис" (XII ст.) та "Галицько-Волинський літопис" (XIII ст. ). "Повість временних літ" збереглася у трьох редакціях і багатьох списках. її укладання пов'язують з ім'ям ченця Києво-Печерського монастиря Нестора. Це своєрідний вступ до вітчизняної історії, конспективний виклад подій, подекуди без їх точного датування, від створення світу до 1110 — 1113 pp., тобто до подій, свідком яких був сам Нестор. На думку вчених, у "Повісті" використані й більш ранні літописні тексти. Розповідь про слов'ян починається в ній з легенди про заснування Києва братами Києм, Щеком і Хоривом та їхньою сестрою Либідь. Поряд із відомостями про Київську землю тут наводяться дані про події у Візантії.

"Повість временних літ" дійшла до нас не в первісному вигляді, а в списках найдавніших літописів, зокрема, Лаврентіївського та Іпатіївського. Перший із них переписаний монахом Лаврентієм у 1377 р. на замовлення Суздальського і Нижегородського великого князя Дмитрія Костянтиновича з "вітхого" літописця, який закінчувався подіями 1305 p., інший — Іпатіївський літопис — або, як його ще називають, "Літопис руський", переписаний близько 1425 р. з різних старих зведень. Він складається з трьох частин: "Повісті временних літ", Київського та Галицько-Волинського літописів. Історія Русії-України викладається у цих трьох частинах з найдавніших часів до кінця XIII ст. Зазначимо, що під час переписування літописів їхні тексти зазнали редагування, на них відбилася мовна культура північно-східних князівств XIV—XVI ст.

Перші сторінки Іпатіївського (початок XV ст.) та Лаврентіївського (1377 р.) літописів із початком "Повісті временних літ"

"Київський літопис" висвітлює історію Подніпров'я. У Його створенні брали участь багато авторів. Літопис охоплює події з 1118 по і 198 p., причому викладені вони з більшою хронологічною точністю. Під 1187 р. тут уперше вживається слово "Оукраина". Згадуючи про смерть князя Володимира Глібовича. літописець писав: "О нем же Оукраина много постона".

Події у Галицькій землі та на Волині у XIII ст. відображені в "Галицько-Волинському літописі". Він складається з двох частин: літописця Данила Галицького (1205—1258) і Волинського "Поученіє" (Лаврентіївський літопис) та автограф-графіто князя Володимира Мономаха у Софійському соборі літописця (1259—1290). Створений за часів, близьких до описаних у ньому подій, літопис досить докладно передає зміст подій, що відбулися в XIII ст. Його первісний текст мав досить своєрідну структуру. Літопис складався з кількох повістей, які лише пізніше були зведені укладачами воєдино. На цю своєрідність літопису вперше звернув увагу у своєму дослідженні М. Котляр3.

"Поученіє" (Лаврентіївський літопис) та автограф-графіто князя Володимира Мономаха у Софіївському соборі

Літописання не припинилося і за польських та литовських часів. Воно продовжувалося, головним чином, у монастирях. Найвідоміші з цієї групи джерел "Густинський літопис", "Літописці Волині й України", "Кройника" Феодосія Софоновича, а також численні місцеві літописи: "Межигірський літопис", "Межигірський рукопис", "Львівський літопис", "Чернігівський літопис за новим списком", "Хмельницький літопис" та ін. Деякі з них охоплюють події до XVIII ст. включно.

Яскравою й унікальною сторінкою українського літописання є козацькі літописи XVII—XVIII ст. їх поява була пов'язана із зростанням національної самосвідомості українського народу й розгортанням його визвольної боротьби проти польського панування на українських землях. Авторами літописів виступали найбільш освічені представники козацької старшини, причому прізвища деяких із них досі точно не встановлено.