Розділ 4. КЛАСИФІКАЦІЯ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

Однією із вузлових проблем теорії і практики історичного джерелознавства є класифікація джерел. Одну з перших спроб обґрунтування наукової класифікації джерел здійснив німецький учений Е. Бернгейм (1850—1942). Для виявлення властивостей і особливостей джерел він поділив їх на два логічні класи, виходячи з їхньої близькості до фактів: на історичні залишки та історичні традиції (перекази). Відповідно до цих класів добиралися методи перевірки достовірності джерел, їх логіко-змістовного аналізу та інтерпретації.

Як зазначалося в попередніх розділах, поняття "історичне джерело" має двоякий зміст. З одного боку, це носій історичної пам'яті, тобто інформації або відомостей про ту чи іншу подію, явище, особу, які необхідні й корисні для роботи історика і без яких неможливо відтворити минуле, пізнати сьогодення. З іншого боку, джерело — це історичний факт, явище культури, політичного, соціально-економічного чи духовного життя, яке само по собі потребує вивчення і дослідження, оскільки є результатом діяльності людини, втіленням суспільної свідомості, рівня духовності тієї конкретної цивілізації, епохи, в яку створювалось або існувало. Щоб охопити все розмаїття, все багатство джерельної бази, диференціювати, опрацювати й осмислити її, необхідно здійснити класифікацію історичних джерел. Проблема диференціації джерел, поділу їх на класи, групи, типи, роди, види, різновиди з давніх часів привертала увагу істориків, відпрацьовувались різноманітні підходи до класифікації, її принципи і прийоми.

В існуючій навчальній літературі з джерелознавства простежується кілька підходів до класифікації джерел — за типами і видами (В. Довгопол, Г. Лях, М. Матвієнко), за змістом (І. Ковальченко, В. Борщевський), за походженням (В. Стрельський, С. Валк). Проте найбільше визнання здобули комплексні або комбіновані схеми (М. Варшавчик, М. Ковальський) з акцентом на мету, спрямованість, призначення творінь людини, що відклалися як історичні джерела. Класифікація джерел як пізнавальний засіб їхнього осмислення, як дослідницький метод має важливе значення не тільки для історичної, а й для усіх гуманітарних наук: філософії, політології, етнографії, права, лінгвістики, культурології тощо.

У цьому розділі розглядаються поняття класифікації джерел, її цілі, завдання і значення, класифікаційні ознаки джерел і принципи їхнього групування, найпоширеніші класифікаційні схеми і моделі, а також деякі особливості класифікації джерел з історії України

4.1. Поняття класифікації джерел, її завдання і значення

4.2. Класифікаційні ознаки і критерії класифікації джерел

Поняття класифікаційної ознаки пов'язане з виявленням найбільш суттєвої, основної риси джерела. Якщо взяти всю сукупність історичних джерел, весь їх корпус, то можна виявити ряд спільних, споріднених або схожих рис усіх джерел, більшості з них або окремої частини. Такими загальними рисами є природно-історичне походження джерел, їх суб'єктивно-об'єктивний характер, спільні форми кодування інформації. З'ясовуючи домінуючі ознаки, що можуть бути покладені в основу класифікації, слід висловити кілька попередніх застережень. Ідеться насамперед про відхід від звуженого трактування історичних джерел, віднесення до них не лише тих, що є результатом людської діяльності і найповніше відображають історичний процес (пам'ятки матеріальної і духовної культури), а й тих, що існували або існують незалежно від цілеспрямованої діяльності людини і зумовлюють розвиток суспільного життя, впливають на хід історичного процесу і без урахування яких не можна реконструювати цей процес у повному обсязі. Це природно-географічне середовище, клімат, корисні копалини, екологія, природні катаклізми (повені, зсуви, землетруси), техногенні катастрофи тощо. Отже, ці, здавалося б поза-історичні, явища в умовах інтеграції наук про природу і суспільство набувають історичного характеру і потребують для дослідження відповідних джерел.

Якщо взяти за критерій вплив людини на природне середовище і навпаки, то коло джерел природно-географічного середовища можна поділити на дві групи: ті, що впливали і впливають на суспільство, але самі не зазнали впливу людини, і ті, які відбивають сліди людської діяльності (штучні водоймища, канали, нові русла рік, нові сорти рослин і породи тварин тощо). Без дослідження природних чинників не можна з'ясувати біофізичний і біопсихічний розвиток людини, еволюцію людських спільнот, простежити вплив природи на соціальне життя людини, взаємовплив природи і суспільства.

І все ж домінуюче місце у джерельній базі історичної науки займають джерела історичного походження, тобто створені у процесі людської діяльності в минулому, які тому й називають історичними. Вони представлені у вигляді пам'яток матеріальної і духовної культури, залишків минулого життя, документальних свідчень сучасності. Для цього основного класу джерел характерним є ряд ознак, на основі яких можна виділити споріднені групи і відповідно досліджувати їх. Ці споріднені ознаки стосуються таких критеріїв, як походження джерела, його авторство, вигляд, внутрішня організація, структура, зміст, спосіб кодування інформації. Вибір одного або кількох критеріїв і відповідних ознак джерел має визначальне значення для характеристики класифікаційної схеми і залежить від мети і завдань того чи іншого дослідження, від онтологічного вивчення джерел.

На думку І. Ковальченка, вся сукупність історичних джерел може бути класифікована, тобто поділена за таким критерієм, як спосіб фіксації інформації про дійсність, на чотири групи або категорії: речові, писемні, зображальні (зображально-графічні), фонічні1. Отже, за основну ознаку тут взято саме спосіб відображення інформації. Як класифікаційна ознака можуть використовуватись засіб передачі відомостей, зовнішні і внутрішні характеристики джерела.

Оскільки кожне історичне джерело характеризується рядом ознак, то як основні беруться ті, що найповніше віддзеркалюють мету його створення і найбільше відбивають мету дослідження. Вибір цих домінуючих ознак завжди є певною мірою умовним, а тому й будь-яка класифікаційна система є також умовною. Наука не виробила універсальних систем і моделей класифікації джерел, проте обґрунтувала ряд підходів до їх формування і вибору в залежності від дослідницьких завдань і особливостей самих джерел. Якщо розглядати сукупність джерел системно, то, як і кожна система, вони піддаються класифікації, аналізу в різних "зрізах" (аспектах) залежно від цілей дослідження, але обов'язково з урахуванням тих чи інших ознак, об'єктивно притаманних джерелам. Ось чому саме цілі, завдання дослідження висувають на чільне місце ту чи іншу ознаку джерела, а значить і вибір класифікаційної схеми.

4.3.Основні схеми і моделі класифікації джерел

Цінність наукової схеми класифікації полягає в тому, що виявлення основних, не другорядних, ознак схожості, спорідненості та зведення на їх основі джерел у певні групи дає змогу застосувати до них однакові або близькі дослідницькі методи і прийоми. Слід лише мати на увазі, що одні й ті ж ознаки при одних дослідницьких завданнях відіграють роль основних, а при інших — другорядних.

Під поняттям класифікаційної схеми чи моделі розуміють сукупність тих чи інших параметрів групування джерел за обраними домінуючими ознаками з метою ґрунтовного їх дослідження і здобуття найповнішої і найдостовірнішої інформації.

Як уже зазначалося, наукознавство розрізняє два основних види класифікації — природну і "штучну", або допоміжну. У джерелознавстві ширше застосовується природна класифікація джерел, яка ґрунтується на відпрацьованих джерелознавчою наукою і практикою принципах і критеріях.

Незважаючи на те, що будь-який поділ джерел на класи, типи, роди, види, різновиди і т. ін. має базуватися на споріднених ознаках їх схожості, це не означає, що наука виробила універсальну схему класифікації.

Усі існуючі в сучасному джерелознавстві моделі групування джерел є умовними, гнучкими і залежать від предмета дослідження, його мети, завдань, характеру й особливостей самої джерельної бази. Разом з тим джерелознавство на основі теорії і практики класифікації виробило загальні вимоги, яким має відповідати будь-яка класифікаційна схема:

• вона має визначатися характером джерельної бази, зумовленої особливостями історичної епохи, елементами якої є ті чи інші пам'ятки, і таким чином сприяти виявленню нових груп джерел і включенню їх у загальну схему;

• органічно випливати з мети і завдань дослідження, його тематики, зі специфіки науково-дослідної, навчальної чи науково-просвітницької роботи;