Розділ «Частина II ОСНОВНІ ГРУПИ ДЖЕРЕЛ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ»

Монети у Київській Русі випускали Володимир Святославич, його сини Святополк Окаянний та Ярослав Мудрий, а також Тмутараканський князь Олег-Михаїл. Обсяг карбування був незначним. Всього було викарбовано лише кілька тисяч монет. Тому й до нашого часу їх збереглося небагато — близько 10 золотих і 250 срібних монет X — XI ст. Очевидно, що для такого незначного виробництва не було сенсу влаштовувати стаціонарний монетний двір. За свідченням західноєвропейських хронік, тогочасний монетний майстер "носив монетний двір у мішку". Для того щоб виготовити кілька десятків монет за день, достатньо було праці однієї людини, що мала у своєму розпорядженні пару штемпелів, ручний молот і декілька інших інструментів. Незначна кількість давньоукраїнських монет свідчить про те, що повністю замінити в обігу іноземні монети вони не могли, і їх випуск мав переважно політичне, а не соціально-економічне значення. Виявлені монети засвідчують готовність Київської держави до впровадження власних грошей, оскільки златники й срібляники виготовлені на високому художньому рівні, зі слов'янськими написами, родовим знаком Рюрикович і п, портретними зображеннями князів. Зразком для київських карбувальників правили поширені на Русі візантійські монети, зокрема, златники були схожі на візантійські золоті соліди, а срібляники — на міліарисії.

Нумізматичні джерела з історії України доби середньовіччя дають підстави для висновку про те, що її монетний обіг був тісно пов'язаний із розвитком європейської монетної справи. Періодизація монетного карбування в середньовічній Європі пов'язується з окремими визначальними типами монетних номіналів. Так, X — ХШ ст. вважаються періодом денарія, практично єдиного срібного номіналу середньовічної Європи, що дістав назву від однойменної монети Римської імперії. ХШ — початок XVI ст. — період срібного гроша й золотого флорена. Нові великі срібні монети - гроші (від лат. grossus - великий), швидко поширилися в Європі, але через погіршення якості так само швидко знецінились, перетворившись поступово на дрібні розмінні монети. Із відкриттям наприкінці XV - на початку XVI ст. в Європі та Америці багатих родовищ срібла в обігу з'явились нові срібні монети значної ваги та високої якості, що відповідали золотій монеті у сріблі, — таляри, доба яких тривала до XIX ст. Водночас поширилося карбування високоякісних золотих монет на зразок флоренів і дукатів. Монети всіх періодів європейського монетного карбування широко представлені нумізматичним матеріалом України, оскільки перебували в українському грошовому обігу, слугували засобом накопичення та зберігання певних статків, які можна було б приховати на "чорний день", передати у спадок тощо.

Наприкінці X ст. в Києві з'явилися поряд із візантійськими західноєвропейські срібні монети — німецькі пфеніги, англосаксонські пенні, чеські денарії та ін. Іноземні монети нерідко ставали сировиною для виробництва власних монетних гривень, що були засобом платежу, накопичення, а згодом — головною одиницею грошового обігу. Монети поступово зникали з грошового обігу, поглинуті гривнями, тому період XII—XIV ст. називають як "безмонетний" в історії України.

Монетними гривнями (на відміну від вагової гривні — мірила грошової цінності) прийнято називати злитки срібла різної форми і ваги. За цими ознаками гривні поділяються на кілька типів: київські, новгородські, чернігівські, литовські, татарські та ін. Гривні, на відміну від інших зливків дорогоцінних металів, що траплялися у скарбах більш раннього часу, прийшли на зміну монетам і тому повинні були мати чіткі метрологічні характеристики, бути стандартними. Саме такі гривні з'явилися в Києві наприкінці XI ст. Київські гривні — це шестикутні зливки срібла вагою близько 160 г. Вони були в обігу майже до середини XIII ст. (до початку татаро-монгольського нашестя на Київську Русь). Трапляються у скарбах на території України і гривні новгородського типу, які мали форму палички із срібла вагою 200 г. Вони перебували в обігу до появи карбованих монет. Загадкою для вчених залишаються чернігівські гривні. Вони були схожі на київські і важили близько 200 г. їхні кінці ніби розплющені молотком.

Давньоруські гривні

Можливо, це була перехідна форма від київської до новгородської гривні. Трапляються в Україні й татарські гривні. Важать вони стільки ж як і новгородські, а формою нагадують човник. Досить часто такі гривні знаходять у скарбах із золотоординськими монетами. Слід зазначити, що гривні певний час перебували в обігу поряд із монетами після закінчення так званого "безмонетного" періоду. Поки що вченим не вдалося встановити курс гривень щодо київських, галицьких та інших монет українського ринку XIV ст. Поступово гривні зникають з обігу, стають одним із джерел карбування срібної монети.

Златник та срібляник Володимира Святославича

У XIII ст. в Україні певне поширення мали монети Золотої Орди — дирхеми, які трапляються у скарбах. Зокрема, в Києві було знайдено срібну золотоординську монету XIII ст. на території Софійського монастиря у 1882 р. Більша кількість дирхемів потрапила в Україну в XIV -XV ст. Як відомо, у другій половині XV ст. Золота Орда перебувала у стані глибокої політичної кризи. Хани змінювалися настільки швидко, що єдиною згадкою про них залишилися випущені ними монети, які дали змогу вченим дізнатися про роки та час їхнього правління.

В XIV ст. закінчується "безмонетний" період і на території нашої держави починають ходити монети Чехії, Литви, Польщі, Німеччини, Угорщини, Австрії, Московської та інших держав.

Про розмаїття нумізматичних пам'яток, які потрапляли в Україну протягом XIV - XVII ст., дають уявлення монетні скарби. Так, у 1898 р. на території Києво-Печерської лаври було знайдено величезний скарб, що складався із австрійських, датських, норвезьких, німецьких, польських, шведських, французьких, московських монет XIV — другої половини XVII ст. (усього — 6184 золотих та 9895 срібних монет загальною вагою близько 312 кг). Тут були й унікальні медальйони візантійських імператорів Констанція і Константа, медаль Костянтина Острозького, медаль Сигізмунда II, випущена на честь перемоги під Хотином. За рішенням Синоду скарб було продано Ермітажу за 65 тис. рублів.

Монетне виробництво на українських землях було відновлене на Львівському та Київському монетних дворах у XIV ст. Точне місце їх знаходження досі невідоме, однак нумізматичні пам'ятки та спорадичні згадки в писемних джерелах дають можливість простежити історію монетної справи в Україні протягом XIV—XV ст. Зокрема відомо, що Львівський монетний двір належав польському королю, і в 1408—1411 pp. міська влада робила спроби викупити його. Працював Львівський монетний двір на сировині, що привозилась із Семиграддя. Основу монетної стопи становила гривня срібла вагою близько 198 г. Протягом 1389—1399 pp. тут випускали монети з практично чистого срібла (875 — 938-ї проби) вагою до 0,96 г кожна. Однак поступово до монет почали додавати ліга туру - домішок неблагородних металів (олова, міді). Наприкінці XIV ст. галицькі монети містили лише 50% чистого срібла. Карбування монет на Львівському монетному дворі тривало з 1351 по 1414 рік.

Галицькі та київські монети XV— XVII ст.

Серед нумізматичних пам'яток галицького походження особливу увагу дослідників привернув так званий руський півгріш Владислава Опольського, який виявився цінним джерелом вивчення не лише грошового обігу й торгівлі, а й юридичного статусу цього князя в Галицькій землі. Зокрема, монети, що карбувалися у Львові в роки його правління (1372—1378), мали такі легенди: "Князь Владислав — монета Русі", "Князь Владислав – Людовика короля Угорщини". Вони означали, що монети належать Людовику, а контроль за їх карбуванням здійснював його підлеглий — князь Владислав. Монети засвідчували, що Галицька земля на правах автономії входила до складу володінь Людовика, який водночас був польським та угорським королем.

Випуск окремої монети для Галицької Русі свідчив про визнання польською владою її автономії у політичному й економічному житті. Цього вимагало інтенсивне зростання галицької економіки, ремесел, торгівлі, у тому числі міжнародної. Зокрема, відомий український дослідник М. Котляр дійшов висновку, що на території сучасних Румунії та Молдови, а також на Поділлі, Галичині та Волині, галицькі срібні монети певний час відігравали роль міжнародних грошей і навіть мали більший попит, аніж празький фіш. Так, у знайденому в Молдові скарбі, датованому 20-ми роками XV ст., галицьких монет налічувалося в чотири рази більше, аніж чеських. До речі, у скарбах самої Галицької Русі вони трапляються досить рідко. Історики висловлюють припущення, що уряд польського короля Владислава Ягайла, покінчивши із галицькою автономією, заборонив обіг цих монет і викупив їх у населення за польські гроші. У Львівському Національному історичному музеї зберігається повна колекція монет XIV—XV ст., яка є цінним джерельним комплексом із вітчизняної історії.

Історія київського монетного карбування, на відміну від львівського, майже не відображена у писемних джерелах й вивчається лише з допомогою нумізматичних пам'яток - київських монет князя Володимира Ольгердовича (1362-1394). Уперше вчені дістали змогу ґрунтовно вивчити їх після відкриття Сосницького скарбу, знайденого на Чернігівщині у 1911 р. В ньому було виявлено близько тисячі київських монет (90% усіх монет, що складали скарб). Застосовуючи метрологічні та інші методи, М. Котляр дійшов висновку, що монети Володимира — явище цілком самостійне. Наприклад, зважування показало, що стопа цих пам'яток оригінальна і не запозичена з литовської, польської, московської чи інших монетних систем. Палеографічний аналіз легенд підтвердив, що монети належали саме Володимирові, а не Кейстуту або Свидригайлу. Це, поряд з іншими даними, свідчить про незалежну політику князя Володимира, його прагнення відродити державність Київського князівства. Роль цих монет у грошовому обігу України XIV—XV ст. була досить скромною. Вживалися вони лише на території Київського та Чернігівського князівств, а основною причиною їх появи були не соціально-економічні потреби, як у випадку із галицькими монетами, а політичні обставини. Кожен випуск цих монет (всього їх було шість) за князювання Володимира ніби нагадував світові про Київське князівство.

Дукачі (жіночі прикраси, виготовлені із срібних монет)

Київські монети були оригінальними й за технологією виготовлення. Якщо галицькі нумізматичні пам'ятки виготовлялися так само як і західноєвропейські монети (монетні кружальця вирізалися із металевого листа), то київські — відкарбовані на заготовках, зроблених із шматочків срібного дроту, розплющених молотом. Такий спосіб виготовлення монетного кружальця відомий у Росії, де він використовувався з XVI — до початку XVIII ст. При ньому не було відходів срібла й забезпечувався досить високий стандарт ваги монет. Однак монетні заготовки мали овальну форму, що характерно і для монет Володимира Ольгердовича. Точно встановити, хто саме винайшов цю техніку виготовлення монет, сьогодні неможливо, тому дослідники припускають можливість як московського впливу на київську монетну справу, так і навпаки. Дехто вважає, що на обох монетних дворах міг працювати один і той же майстер. Нині ці монети зберігаються у вітчизняних та закордонних музеях. їх зображення можна побачити також на сторінках нумізматичних видань.

Українські монети XIV—XV ст. не могли довго втримуватися на внутрішньому та зовнішньому грошовому ринках. Остаточна втрата залишків державності призвела до вилучення із обігу як львівських, так і київських монет, а населення українських земель протягом наступних століть було змушене користуватися монетами іноземного походження.

До початку XVI ст. в Україні панував празький грош, а також польські і литовські монети, що базувались на ньому. Перші празькі гроші з'явилися на зламі XIII—XIV ст. у Празі, звідки й походить їх назва. Досить великі для свого часу (середній розмір 3 см), виготовлені із срібла високої проби, вони важили близько 3,7 г й вигідно відрізнялися від інших монет. В Україні їх знаходять у скарбах, датованих навіть XVIII ст., а писемні джерела називають їх "доброю чеською монетою" або просто "чехами". Поширеними в Україні були польські та литовські монети. Основні з них — півгріш і денарій. Литовські монети були вартіснішими, аніж польські, тому до кінця XVI ст. вони домінували в українському грошовому обігу, про що свідчать писемні джерела, а також численні скарби з литовськими монетами (с. Браниця на Чернігівщині — 2000 монет, Києво-Печерська лавра — 1400 монет, м. Дубно — 300 монет).

Західноєвропейські монети, монетні кубки