Розділ «Частина II ОСНОВНІ ГРУПИ ДЖЕРЕЛ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ»

У другій половині XVI — першій половині XVII ст. відбувалась грошова реформа у Польщі, результатом якої було введення злотової грошової системи. Термін лічби "золотий" ("злотий") спершу використовувався до одиниці грошового обігу, вартістю 30 грошів. Серед монет цієї системи були: шостак (6 грошів), трояк (3 гроша), півторак (1,5 гроша), фіш, півгріш (1/2 гроша), шеляг (1/3 гроша), четвертак (1/4 гроша), денарій (1/8 гроша). З 1528 р. у Польщі почали карбувати власну золоту монету на взірець угорського дуката. Найбільші номінали (трояки, шостаки й дукати) мали профільне зображення короля на одному боці і гербові зображення орла чи усіх земель, підвладних польському королю — на другому. На рідкісних дукатах і шостаках один із гербів — лев Галицької Русі. До появи портретів на польських монетах зображалась корона, а на литовських — вершник (так звана "Погонь"). 1564 р. було випущено реальний срібний злотий — польсько-литовський таляр, який набув поширення на українських землях у XVII ст.

Угорські монети — срібні денарії і золоті флорени — також були поширені в Україні. Характерною їх особливістю є зображення на одному боці патронеси Угорщини — Святої Мадонни із немовлям.

У скарбах, виявлених на Півдні України, зрідка трапляються татарські й турецькі монети. Держава Преїв у Криму карбувала срібні та мідні невеликі монети акче, на одному боці яких були викарбувані титули та ім'я хана, а на другому — тамга роду Преїв, місце та рік карбування (легенди арабською мовою). Із турецьких монет у грошовому обігу України перебували мідні мангири, срібні акче й золоті алтуни. На них позначалися ім'я і титул султана, мусульманські символи віри, місце та рік карбування, їх особливістю є "тугра" — складна монограма з літер імені іі титулу султана, яка до XX ст. була звичною формою написання імен султанів. Золоті турецькі алтуни за якістю не поступалися флоринам і дукатам. Турецькі монети трапляються у скарбах не лише в Криму та степових районах України, а й у західних та центральних регіонах.

Асортимент монет українського ринку кінця XVI — початку XVIII ст. був надзвичайно різноманітним. Літописець С. Величко, розповідаючи про події в Україні початку XVIII ст., писав, що після Полтавської битви Петро І наказав вилучити з України "монету старовічну Пoльcькy" — леви, орлянки, чвертки, півталярки, орти, тімфи, шостаки, шаги, чехи, осьмаки і лядські. До сьогодні нумізмати не мають спільної думки щодо реального змісту та вартості таких монет, як орлянки, шаги, осьмаки, лядські. Немало проблем залишаються спірними при вивченні монетної системи України того часу.

Монети Московської держави, які з'являються в Україні в XVI ст., мали архаїчний вигляд: карбувалися з розплющеного дроту і не мали аналогій серед тогочасних європейських монет. Це були копійки із зображенням вершника зі списом, деньги із зображенням вершника із шаблею та полушки із зображенням пташки. На другому боці всіх трьох номіналів позначалися ім'я та скорочений титул царя у строкових легендах.

Московський уряд здійснював на території України систематичне скуповування на ярмарках іноземних монет. Однак лише грошова реформа Петра І кінця XVII — початку XVIII ст. послабила роль монет країн Західної Європи на ринку України. Поступово тут запанувала петровська монетна система. Це великі срібні монети — рублі, полтинники (50 копійок), півполтинники, невеликі срібні монети — гривеники (10 копійок) і п'ятаки (5 копійок). Мідні монети за вартістю мали відповідати срібним, тому мідна копійка набагато важча від срібної. Відтоді у грошовому обігу України почали переважати монети Російської імперії (Катерини II, Павла І та ін.). Крім срібних та мідних в Росії карбувалися й золоті монети, переважно червінці та півчервінці, що відповідали загальноєвропейським нормам карбування монет. З невеликими змінами ця монетна система проіснувала до жовтневого перевороту, а її десятичний принцип і частина номіналів були використані у процесі створення радянської монетної системи.

Упродовж XIX—XX ст. відбувався процес витіснення із грошового обігу монет паперовими грошовими знаками (бонами). Однак повністю відмовитись від монет було неможливо, оскільки вони, з одного боку, є грошовим еквівалентом (коли йдеться про забезпечення усієї грошової маси держави золотом), а з іншого — використовуються як дрібні розмінні гроші. В умовах гострих політичних та соціально-економічних криз, які довелося пережити Україні протягом XX ст., монетні системи на її території зазнавали суттєвих змін. Зокрема, не лише дорогі золоті та срібні монети випадали з обігу, а й дрібні розмінні (перші зберігались населенням на "чорний" день, а другі в умовах гіперінфляції просто не були потрібні). Відновити власне монетне виробництво в Україні вдалося лише після проголошення її незалежності (у 1991 р.). У 1992 р. почалося карбування українських монет номіналом 1, 2, 5,10, 25, 50 копійок, які й сьогодні перебувають у грошовому обігу. Карбуються також монети із дорогоцінних металів на відзнаку видатних історичних осіб та подій, які стають предметом колекціонування і не потрапляють до грошового обігу, оскільки їх реальна вартість набагато перевищує номінал. Ознайомитися із цими монетами можна на сторінках часопису "Українська нумізматика і боністика".

Таким чином, нумізматичні пам'ятки складають важливий компонент речових джерел з вітчизняної історії, вони містять цінну інформацію, що дає змогу уточнювати й доповнювати відомості інших груп історичних джерел. Назви старовинних монет подекуди перейшли до паперових грошових знаків. Наприклад, "гривня", "карбованець" (карбована монета), "рубль" (рублена монета). Вони тривалий час залишалися в усній народній мові, скажімо, радянська купюра в три рублі називалась трояком (троячкою), а монета у 5 копійок — п'ятаком. Цікаво, що інші назви російських дрібних монет, які досить тривалий час були в обігу в Україні, не прижилися й майже не вживалися в усній мові (гривеник — 10 копійок, алтин — 3 копійки, п'ятиалтинний — 15 копійок). Нумізматичні назви й термінологія трапляються в писемних та усних джерелах, ідо дає можливість точніше визначити час та місце їх створення, справжність й оригінальність. Назви старовинних монет залишились у сучасній грошовій термінології. Скажімо, назва монети "грош" у множині почала вживатися до всього комплексу платіжних засобів України. Вивчення та використання в історичних дослідженнях нумізматичних пам'яток є одним із важливих завдань історичної нумізматики та джерелознавства.

1.3.Архітектурні пам'ятки

У комплексі речових джерел вагому частку складають архітектурні пам'ятники. Вони відносяться до інформаційно складних джерел, які зберігають відомості щодо різних аспектів людської діяльності у галузі виробництва як матеріальних, так і духовних цінностей. Спорудження тих чи інших архітектурних пам'яток завжди пов'язане з конкретними історичними подіями, духовними процесами, з практичними потребами суспільства в цілому, або окремих груп людей, певних осіб. Архітектурні пам'ятки містять цінну інформацію історико-краєзнавчого і культурного характеру, є органічною складовою джерельної бази з історії українських старовинних міст та містечок, монастирських комплексів, дворянських маєтків тощо.

Пам'ятки архітектури прийнято класифікувати за різними ознаками. Так, за призначенням вони поділяються на житлові, культові, господарські, оборонні та поховальні споруди. Нерідко певна пам'ятка виконувала одночасно декілька функцій, зокрема, храми використовувалися як культові і оборонні споруди, замки — як оборонні й житлові. Багатофункціональність притаманна й іншим різновидам джерел, однак, тільки визначивши основне призначення джерела, можна всебічно проаналізувати історично важливу інформацію, що міститься у ньому. Архітектурні пам'ятки, так само як і інші групи джерел, прийнято поділяти за часом та місцем походження, за технікою створення, за матеріалом, з якого вони споруджені тощо. Історики, що вивчають архітектурні споруди як історичне джерело, обов'язково мають розумітися на стильових особливостях їх окремих груп. У цьому дослідникам допомагають методи, розроблені в мистецтвознавстві, історії архітектури та інших науках. Пам'яткам архітектури України присвячено значне коло наукових досліджень3.

Як уже зазначалося, найдавніші залишки житлових споруд на території України відносяться до епохи середнього палеоліту.

Під час археологічних досліджень у с. Молодове на Дністрі на глибині понад 10 м було виявлено залишки стаціонарного житла круглої форми діаметром 5—8 м. Крім основної житлової камери, воно мало ще дві бокові прибудови. Подібні споруди типу яранги набули поширення у пізньому палеоліті у зв'язку з похолоданням. Житлові споруди кроманьйонців представлені двома типами — зимовими і літніми. Зимові житла — це досить складні споруди, розраховані на довготривале використання. Для спорудження каркасу використовувалися дерево, кістки мамута, північного оленя. Каркас покривався шкурами тварин. У покрівлі залишався отвір для виходу диму. Всередині житла розмішувалися одне-два вогнища, які топилися деревом. Світло й тепло давали жирники — видовбані камені або кістки, заповнені жиром. Вхід до житла завішували шкурами. В цілому ці житлові споруди мали круглу або овальну форму і півсферичну об'ємність, чим нагадували яранги, поширені серед північних народів. З реконструкцією подібних пам'яток можна ознайомитись у Київському природничому та інших музеях.

Неподалік від зимових жител археологи виявили залишки літніх споруд, від яких збереглися вогнища. Можливо, це були житлові майданчики із легким покриттям. Поруч із житловими спорудами виявлено місця, де виготовлялися знаряддя праці, прикраси тощо. Входили до житлового комплексу і спеціальні ями, де зберігалися кістки та бивні мамутів.

До періоду пізнього палеоліту відноситься поява на території України перших споруд, що мали суспільне, обрядове призначення. Зокрема, вивчаючи найбільшу споруду Мізинського поселення на Чернігівщині, вчені дійшли висновку, що кроманьйонці використовували його як "будинок обрядів". Згодом він обвалився, сховавши під товстим шаром будівельних кісток предмети, що використовувались під час стародавніх обрядів і свят, у тому числі й унікальний набір ударних інструментів, виготовлених із кісток мамута й північного оленя.

З епохою мезоліту вчені пов'язують появу нової техніки будівництва житлових споруд.

Поблизу села Осокорівка (Надпоріжжя) археологи виявили залишки п'яти жител, що мали прямокутну форму й були розташовані по колу. В центрі одного з них, площею 30 м2, розмішувалося вогнище. Такі будови мали опорні дерев'яні стовпи, їхні стіни обпліталися лозою і обмазувалися глиною. Легкий дах перекривався гілками або шкурами. Такі житла можна вважати прообразом майбутніх житлових споруд різних землеробських осілих племен, що заселяли територію України в давнину.

З ускладненням поховальних обрядів в епоху неоліту з'являються перші спеціально влаштовані могильники. Поступово вони перетворюються на досить складні споруди, для будівництва яких використовували дерево й камінь. Наприклад, кемиобпнські племена, що розселилися у Приазов'ї, Нижньому Подніпров'ї та Криму в період енеоліту (IV— III тис. до н.е.), для поховальної камери викопували чотирикутну яму, стіни якої обкладали добре обробленими й підігнаними одна до одної кам'яними або дерев'яними плитами. Внутрішні стіни нерідко розписувалися фарбами, які, можливо, імітували різнокольорові килими. Дно камери посилалося дрібною галькою, морськими мушлями або подрібненим вапном. Зверху камера перекривалася дерев'яними або кам'яними плитами і обмазувалася глиною. Над похованням робився земляний насип — курган, інколи над курганом встановлювали кам'яну антропоморфну стелу або неотесаний продовгуватий камінь — менгир. Традиція спорудження поховальних курганів була притаманна численним кочовим племенам і зберігалася на землях України упродовж майже трьох тисячоліть. Найвідомішими є скіфські кургани Солоха, Чортомлик, Куль-Оба, датовані кінцем V—IV ст. до н. е.

В епоху енеоліту з'являються й перші протоміста на території України — найбільші поселення трипільців, виявлені вченими поблизу сіл Володимирівка, Доброводи, Майденецьке та ін. Деякі з них (с. Усатово) були оточені ровами, інколи в кілька рядів, усередині укріплень розташовувалися різноманітні господарські, житлові та культові споруди. Трипільці, що заселяли південні, степові землі України, як будівельний матеріал використовували каміння.

Однією із найдавніших оборонних споруд на теренах України є унікальне укріплене поселення племен ямної культури (бронзовий вік) поблизу с. Михайлівка на Херсонщині. Воно розташоване на двох пагорбах із крутими схилами та частині плато, що примикає до них. Загальна площа поселення сягала близько 1,5 га. Оборонні споруди, що його оточували, складалися із цілої системи стін та ровів. Із боку плато по схилу пагорба було споруджено стіну довжиною 60 м. Перед головною лінією укріплень було збудовано ще декілька стін для додаткового захисту від можливих нападників. Оборонна система була замкнутою, кам'яні стіни й рови перемежовувалися із дерев'яним частоколом. Місцями висота залишків стін перевищує 2 м. Вони були складені з великих плит вапняку різного розміру, переважно необроблених. Залишки таких складних і великих оборонних споруд свідчать про досить високий рівень тогочасної будівельної справи на півдні України.