Розділ «Тема 11. Цивілізації Доколумбової Америки»

Інки знали кодифіковане право. Зведення законів відбулося в середині XV ст. за велінням Пачакуті. Найтяжчим злочином вважалася державна зрада. За неї зі шкіри винуватця робився барабан, із кісток - флейти, його будинок зрівнювали із землею, земельну ділянку посипали сіллю. Суворо каралися посадові злочини - за них на звинуваченого посадовця із висоти метра скидали великий камінь на хребет. Практикувалися покарання без вини: жителів селища за злочин, скоєний на їхній території, батька за неповнолітнього тощо. Існували покарання за неробство, лінощі. Якщо людина крала з голоду, то карався чиновник, який не забезпечив її продовольством. Як покарання використовувалося перебування у приміщенні камери, сповненої хижаками, зміями, отруйними комахами. Якщо ув'язнений не гинув упродовж 48 год, то він вважався невинним, і Сапа Інка сплачував йому компенсацію.

В інків існувало два типи письма. Перший - вузликова система, що називалася "кіпу0, - за допомогою шнурів різної довжини і різного кольору, на яких зав'язувалися десятки видів вузликів. Вона призначалася для передачі адміністративно-економічної інформації. Друга система була рисунчастою. Пачакуті звелів створити за її допомогою мальовану історію свого народу. Полотна вставили в золоті рами і розмістили у спеціальному палаці, що служив архівом і бібліотекою. У Куско також функціонувала вища школа - ячауасі, де викладалося ораторське мистецтво, ритуали, право, астрономія, музика. Існували особливі школи для дівчат - акл'я-уасі - "дім наречених Сонця". До них звідусіль відбирали найвродливіших дівчат і навчали жіночим мистецтвам. Деякі з них потрапляли до гарему Верховного Інки, інші віддавалися в дар сановникам і воєначальникам за заслуги.

Держава вимагала від кожного одружуватися, і навіть вирішувала, коли, а інколи з ким особа має одружитися. Людина не вважалася дорослою до того, поки не одружувалася, починала вести своє господарство і виконувала громадські обов'язки. Чоловіки вступали у шлюб у віці близько 20 років, жінки - трохи раніше. Молодик, який прагнув певної дівчини, ходив навколо будинку її батька і брав участь у роботах. Інки не надто схвалювали цноту, і дошлюбний секс був звичайною річчю. Шлюбна церемонія складалася із поєднання рук й обміну парами сандаліїв. За цим ритуалом слідував великий весільний бенкет, на якому держава презентувала нареченим по два комплекти одягу, один - буденний і один - святковий. Якщо чоловік чи жінка не знаходили задовільної пари, то намісник провінції вибирав їм пару. Оскільки мандри заборонялися, то пари походили з одного регіону. Як більшість войовничих суспільств з високою чоловічою смертністю, інки практикували полігамію, хоча витрати на забезпечення багатьох жінок обмежували її переважно вищими верствами.

У багатьох аспектах побут простого народу регламентувався, був позбавлений вибору й ініціативи. Однак інки піклувалися про бідних і літніх, що не могли дбати про себе, розподіляли провізію в часи нестачі та голоду, надавали допомогу при стихійних лихах. Науковці сперечаються, яким вважати суспільство інків: соціалістичним, тоталітарним чи передвісником держави всезагального благоденства? Однак це може бути лише справою дефініцій. Хоча економіка інків суворо регулювалася, розподіл багатства, звичайно, був нерівним. Усе, що перевищувало елементарні потреби мас, надходило до імператора і знаті. Над важка праця простих людей на полях і в шахтах забезпечувала розкішне життя великої аристократії. Аристократи, яких іспанці прозвали орехони - "великі вуха" - за мочки, відтягнуті важкими прикрасами, були родичами правлячого Інки. До нижчої аристократії належали куракаси, прислужники правлячого дому, посадовці й ті особи, які розважали знать. З поширенням імперії у XV ст. постав шляхетний клас воїнів, губернаторів і місцевих посадовців, підтримку яких правитель забезпечував даруванням землі, дорогоцінних металів, лам й альпак. Лами призначалися для перевезення вантажів, а альпак вирощували заради довгої тонкої вовни. Аристократія звільнялася від сільськогосподарської роботи й інших громадських обов'язків.

На чолі держави стояв Верховний Інка - "Син Сонця", який розглядався як спадкоємець Сонячного світила, що зійшов на землю. Він носив червону пов'язку на чолі, бахрому, одяг і взуття, прикрашені золотом і дорогоцінним камінням. Вбрання одягалося лише один раз, після чого знищувалося. їжу правитель куштував із золотого посуду, який також служив предметом одноразового використання. Золото в інків, як і в інших народів, що його мали, не виконувало ролі грошей, а вважалося символом Сонця, тому його було багато в оздобленні побуту Сина Сонця, а також храмів, присвячених богу Сонця - Інті. Найбільший знаходився у столиці держави - м. Куско. На його верхівці знаходився величезний золотий диск, який віддзеркалював промені світила на всі боки. При ньому знаходився славетний сад, у якому все було зроблено із золота - дерева, тварини, птахи, комахи. Дві дюжини людей у вигляді статуй перебували у цьому саду, "доглядаючи" його. Проте мало що збереглося, оскільки європейські завойовники переплавляли вироби із дорогоцінних металів на зливки заради зручності транспортування.

Дружиною Верховного Інки могла бути лише його сестра - койа. Крім цього, верховний правитель мав гарем. Наступник (аука) визначався волею владаря із синів. Пріоритет віддавався сину койї, проте не завжди. Причиною відмови могла бути родимка, криві зуби або щось інше. Ця обставина також відіграла фатальну роль в історії інкської цивілізації. її останнім великим правителем був Уайн Капака (1493-1527 рр.). Після його смерті владу не могли поділити сини від офіційної дружини і наложниці - Уаскар й Атауальпа. Боротьба між ними тривала п'ять років, що значно послабило державу перед іноземцями. 15 листопада 1532 р. іспанець Ф. Піссаро заманив Атауальпу в засідку, перебивши увесь його супровід. Удавшись до хитрощів, він заради свого "зцілення від смертельної хвороби" вимагав золота, багато золота, аби відпустити полоненого. Інки зібрали для нього 6 т золота і 12 т срібла. Ф. Піссаро забрав навіть золотий трон Верховного Інки. Однак обіцянки звільнити його він не дотримав. Перед стратою Атауальпа погодився прийняти християнство, за що йому виявили милосердя: не спалили на вогнищі, а задушили. Незабаром іспанці, пограбувавши країну інків, почали сваритися між собою за загарбані скарби. Не бажаючи ділити здобич зі своїм найближчим соратником Альварадо, Ф. Піссаро написав на нього донос, за яким того задушили в іспанській в'язниці. Дізнавшись про це, друзі померлого зарізали донощика за його обіднім столом.

Таким чином, у Новому світі тривалий час існували досить розвинені цивілізації. Майя увійшли в історію своїм мистецтвом і досягненнями в абстрактній думці. Ацтеки побудували уніфіковану цивілізацію, що базувалася значною мірою на спадщині тольтеків і вирізнялася досягненнями в інженерії, скульптурі й архітектурі. Інки виявили організаторський геній, і їхня держава була насправді унікальною для свого часу у прийнятті відповідальності за добробут усього свого народу. В цих цивілізаціях невідомими були залізо і знаряддя з нього, тяглові тварини, колесо і візок, вітрило і вітрильники, а отже далекосяжна морська комунікація, гончарне коло тощо. Дійсно, вони мали багато відмінностей від інших цивілізацій, розвивалися в іншому природно-географічному середовищі.

Могутні цивілізації Нового світу знищили малочисельні представники Старого світу, яких називали конкістадорами (від іспан. conquistador - завойовник). Це були іспанці та португальці, які розвідували, завойовували та заселяли великі території Америки. Конкістадори були грубими та сильними авантюристами, що залишили по собі спогади про фантастичні зухвалі звитяги, показали спроможність проходити через майже неймовірні складнощі і водночас були винуватцями багатьох звірств й утисків щодо індіанців, яких вони зустрічали та підпорювали. Більшість із них мала просте походження, але траплялися молодші сини шляхетних фамілій, які через існування системи майорату, коли батьківський спадок переходив старшому сину, залишалися бідними. На батьківщині всі вони перебували в найменшому фаворі; тож усі шукали слави та статків у заокеанських землях, їх надихали розповіді про Ельдорадо (у пер. з іспан. el dorado "вкрита золотом країна") - легендарну землю безкрайнього багатства з горами смарагдів і ріками, сповненими золота, десь у Новому світі. Легенда мала своїм джерелом звичай індіанців Колумбії, за яким вождя щоранку вкривали клейким розчином, поверх якого осипали пилом з чистого золота. Вождь ставав об'єктом церемоній, за якими його піддані приносили йому золото і дорогоцінні камені. Подейкували, що земля Ельдорадо знаходиться в північній частині Південної Америки. Картографи включали її до своїх мап, і чимало європейців линули на пошуки вглиб материка. Після відкриття багатої столиці імперії ацтеків у Мексиці і рівних за багатством міст інкських правителів у Перу, конкістадори були переконані, що в Новому світі існує чимало інших подібних і вирушали їх відкривати та завойовувати. Деякі дослідники вважають, що Ельдорадо збагатило європейців радше географічними знаннями, ніж коштовностями. Інші стверджують: міф про Ельдорадо - одна з улюблених казок Заходу - мав приховати віл сучасників те, що золото й срібло, добуті з надр американської землі, рясно политі індіанською кров'ю.

Конкістадори нещадно вбивали і катували індіанців, змушували їх тяжко працювати. Вони були хитрими і підступними, використовували внутрішні розбрати, нацьковуючи підкорені племена на панівні. Перемога завойовників значною мірою зумовлювалася відсутністю політичної й етнічної єдності індіанських племен. Одні з них виявили шалений опір конкістадорам, інші зайняли позицію вичікування, треті пішли з ними на союз, убачаючи в них своїх визволителів, проте гірко помилилися.

Досі залишається незрозумілим, як нечисельному загону Ф. Піссаро, який налічував лише дві сотні вояків, вдалося перемогти інків і захопити Куско, а Е. Кортесу із 400 солдатами впродовж двох років розгромити 100-тисячну армію ацтеків і захопити їхню столицю? Беручи до уваги невідворотні втрати з боку іспанців, на кожного з них припадало до 300 воїнів Монтесуми П. Зазвичай серед причин називається наявність вогнепальної зброї та коней, яких америнди, начебто, панічно боялися. Деякі дослідники ставлять зазначені обставини під сумнів. За умов вологого клімату порох міг часто ставати вогким, що унеможливлювало стрілянину. До того ж з іспанського мушкету можна було зробити один постріл за кілька хвилин, тоді як в такий саме час можна було прицільно випустити до десятка стріл. Хоча вони відскакували від сталевих кірас і шоломів іспанців, проте незахищеними залишалися руки, ноги, обличчя, шия, куди могла влучити отруйна стріла, легке поранення якою призводило до летального кінця. У густих лісах коні не дають переваги у бою, втрачає значення замкнене шикування вояків, а в індивідуальних сутичках перевага була на боці спритніших індіанців. Проте чому навчені і чисельніші воїни поступилися купці прибульців?

Часто смерть приходила від невідомих хвороб, принесених завойовниками, - чуми, віспи, вітряної віспи, які масово викошували америндів. З іншого боку, у Європі масово поширився сифіліс, який уразив самого першовідкривача: Колумб помер від сифілітичного враження аорти серця. Місцеве населення масово вимирало: лише за період від 1532 до 1605 рр. в центральних районах Мексики, де владарювали ацтеки, відбулося скорочення від 16 млн 800 тис. до 1 млн 75 тис. осіб, тобто на 94 %. Однак остаточний занепад великих цивілізацій Америки зумовило розповсюдження "вогняної води". Місцеві жителі не мали ферменту, який бере участь у перетравлюванні алкоголю, тому почалася їх швидка алкоголізація і виродження.

Загарбники були впевнені, що завоювання робляться на користь тих, кого вони завойовували, адже виконувалася висока місія - несення Великого Хреста варварам. Спочатку навернення до християнства йшло, начебто, успішно. Місцеві жителі погоджувалися охреститися, проте згодом з'ясувалося, що потай вони продовжували вклонятися своїм богам. Тоді заради спасіння душ грішників їх кидали в очисне полум'я, піддавали найжорстокішим тортурам, здійснюючи масовий геноцид під "шляхетними" гаслами навернення до справжньої віри. У такий спосіб розчищалося місце для складання нової цивілізації, суттєві ознаки якої визначалися католицькою моделлю Європи.

Лад життя америндів докорінно змінився, однак важко сказати, чи обернулося перенесення елементів європейської цивілізації на їх землю невиправною бідою чи благом? Адже через океан до них були привезені коні, велика рогата худоба, вівці та свині, які в наш час перетворилися на основне багатство багатьох областей Америки. З'явилися насіння та саджанці раніше невідомих рослин, які акліматизувалися і поширилися в регіоні, наприклад пшениця і виноград. Завдяки колоністам тут з'явилися нові прийоми землеробства і ремесел, ведення скотарства, увійшла в ужиток передова техніка видобування й обробки металів. У свою чергу, розширився обрій європейців. З одного боку, до Нового світу вирушили сотні тисяч людей, яким не вистачало можливостей самореалізації у Старому світі, і вони заклали підвалини двох нових цивілізацій, що відрізнялися одна від одної, - північноамериканської і латиноамериканської. З іншого, у самій європейській цивілізації прискорився процес формування буржуазних відносин. Значних змін зазнав побут і раціон мешканців Старого світу. Вони почали використовувати в їжу картоплю, квасолю, кукурудзу, томати, усілякі гарбузові культури, уживати шоколад, каву, палити тютюн, використовувати нові засоби лікування хвороб, до складу яких входили хінін, кока та інші рослинні складові. Між Європою й Америкою було налагоджене транспортне спілкування, що в майбутньому відіграє неабияку роль у виникненні такого феномену, яким є глобалізація. Проте за все це було сплачено мільйонами життів тих, кого "відкрили".