Інноваційна сфера – сфера діяльності виробників та споживачів інноваційної продукції (робіт, послуг ), зокрема створення і розповсюдження інновацій.
Інноваційне підприємництво – це особливий новаторський процес створення нового, процес господарювання, в основі якого постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновацію, уміння використовувати для вирішення постійних завдань ресурси із найрізноманітніших джерел; це такий суспільний, технічний, економічний процес, який завдяки практичному використанню ідей і винаходів приводить до створення кращої продукції і технології.
Інноваційний потенціал – спроможність системи породжувати (займати) і своєчасно освоювати новації відповідно до прийнятої стратегії розвитку; сукупність різних видів ресурсів, зокрема матеріальних, фінансових, інтелектуальних, науково-технічних чи інших ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності.
Інноваційний цикл – період створення, поширення та використання нововведень (новацій). Виділяють такі основні стадії: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, проектування, виробництво, збут, обслуговування.
Інноваційно активні підприємства – підприємства, що розробляють та впроваджують нові чи вдосконалені продукти, технологічні процеси чи інші види інноваційної діяльності.
Кон'юнктура ринку інновацій – це співвідношення між попитом і пропозицією, платоспроможними можливостями покупців (інвесторів), ефективністю інноваційних комунікацій.
Ліцензія – дозвіл на використання патенту на право виробництва продукції.
Моніторинг інноваційної діяльності – систематичне збирання, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.
Науково-технічний прогрес – безперервний процес відкриття та застосування нових знань у суспільному виробництві, що дає змогу за найменших витрат поєднати наявні ресурси для випуску високоякісних кінцевих продуктів.
Національна інноваційна система – сукупність взаємопов'язаних організацій (структур), з одного боку, зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань та технологій у межах національних кордонів: малих та крупних компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів; з іншого боку – комплекс інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси та основані на національних звичаях, традиціях, політичних та культурних особливостях.
НДДКР – наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки.
Патент – документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом і закріплює за особою, якій він виданий, виключне право на винахід.
Пріоритетні напрями інноваційної діяльності – науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.
Результати інтелектуальної власності – винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, об'єкти авторського права та суміжних прав, топології мікросхем і т. ін. До результатів інтелектуальної діяльності належать ті результати інтелектуальної діяльності, які можуть бути об'єктами правової охорони в межах законодавства про ІВ.
Ринок інновацій – це система економічних форм і механізмів, пов'язаних із формуванням та функціонуванням інноваційних комунікацій, умовами торгівлі науково-технічним товаром.
Стратегія інноваційного прориву – стратегія, яка покликана концентрувати зусилля народу, держави, бізнесу на освоєння принципово нових, конкурентоспроможних технологій та продуктів, інноваційне оновлення критично застарілого виробничого апарату, перехід до інноваційного шляху розвитку країни, підвищення ролі та відповідальності держави за вибір та реалізацію стратегії, за освоєння та розповсюдження нових поколінь техніки та технології, за ефективність інтеграційних процесів, за сприяння підвищенню інноваційної активності підприємств, учених, конструкторів, інженерів.
Теорія И. Шумпетера – концепція нововведень австрійського економіста Й. Шумпетера, яка стверджує, що розвиток економіки являє собою складний циклічний процес, у якому спалахи нововведень спричиняються чергуванням фаз кризи й розквіту.
Технологічні пріоритети для держави – це виважений перелік першочергових, повною мірою економічно обґрунтованих напрямів науково-технологічного розвитку на чітко визначений період часу, реалізація яких має бути спрямована на забезпечення національної безпеки за рахунок задоволення таких національних потреб, як промислова конкурентоспроможність, національна оборона, енергетична безпека, високий рівень життя населення країни.
Технологічні парки – група юридичних осіб, що уклали договір про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання внесків учасників технологічного парку з метою створення організаційних засад забезпечення діяльності учасників щодо виконання інноваційних та інвестиційних проектів з виробничого впровадження наукомістких розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.
Технополіс – цілісна науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста, в економіці якого провідну роль відіграють технопарки та інкубатори.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ”“ на сторінці 2. Приємного читання.
