Розділ 11. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У країнах з ринковою економікою інвестиційний попит і пропозиція врівноважуються через механізм ціноутворення на базі цін рівноваги на інвестиції та інвестиційних товарів: інвестиції — приріст інвестиційних товарів. При цьому ринок характеризується випереджальним розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом. Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників та розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання*40. В Україні становлення інвестиційного ринку відбувається досить суперечливо. Це пояснюється структурними деформаціями розвитку економіки взагалі й інвестиційної сфери зокрема, заходи щодо покращення інвестиційного клімату є недостатніми, а інфраструктура інвестиційного ринку поки що у стані формування.

*40: {Захарін С.В. Регулювання інвестиційного ринку // Фінанси України. — 2005. — № 7. — С. 98—105.}

Питання розвитку інвестиційного ринку України досліджені у працях О. Гаврилюка, В. Гейця, М. Герасимчука, Б. Губського, О. Задорожної, Б. Кваснюка, С. Пирожкова, А. Сухорукова та ін.

На думку фахівців, сьогодні залишаються невирішеними питання щодо оцінки впливу чинників на розвиток інвестиційного ринку в поєднанні з важелями державного регулювання. Недостатньо розроблені й окремі теоретичні проблеми функціонування інвестиційного ринку та визначення його складових.

Існують різноманітні комплекси заходів впливу, що стимулюють або обмежують інвестиційні попит і пропозицію. Згідно з економічною теорією та практикою і залежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності державного бюджету тощо) застосовуються різні концепції державною регулювання що спрямовані на зростання національною доходу, рівня зайнятості (безробіття), зниження темпів інфляції, підвищення добробуту населення тощо.

Формування інвестиційної стратегії орієнтується на активність інвестиційного ринку з урахуванням його стадій. Інвестиційний ринок розвивається циклічно — це потребує систематичного вивчення стану кон'юнктури для формування ефективної інвестиційної стратегії та прийняття економічно обґрунтованих рішень. Процес вивчення та оцінки інвестиційного ринку має такі послідовні етапи: інвестиційний ринок держави, галузей (підгалузей), регіонів окремих підприємств, що дадуть змогу отримати об'єктивну інформацію.

Найважливішою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних об'єктів (товарів). Виробництво й рух цих товарів на ринку забезпечуються відповідною інвестиційною інфраструктурою. У країнах із розвиненою ринковою економікою мережа таких елементів досить значна. Основне завдання інвестиційної інфраструктури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

Інвестиційний ринок — це система, що поєднує певні складові (елементи системи): суб'єктів (інвесторів, функціональних учасників, замовників, проектні й науково-дослідні організації тощо) та об'єктів (матеріальні й нематеріальні); відповідну інфраструктуру ринку (спеціалізовані банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, інжиніринго-консалтингові фірми, суд, арбітраж тощо). Ця система повинна функціонувати на основі відповідної структури, організації, ієрархії, відповідних взаємовідносин з використанням сформованого механізму з урахуванням державного регулювання цього процесу.

Аналіз інвестиційного середовища, інвестиційного клімату та стан правової бази здійснення інвестиційної діяльності дають підстави виділити негативні характеристики в інвестиційній сфері України: неефективна інвестиційна політика держави, про що свідчить тривалий процес "проїдання" основного капіталу та небажання багатьох суб'єктів господарювання працювати в легальному секторі; невідповідність діючої амортизаційної політики вимогам часу (побудована на податковому обґрунтуванні і не враховує перспективності розвитку на всіх рівнях (економіка — промисловість — підприємство)); недосконалість законодавчо-нормативної бази щодо інвестиційної сфери; несприятливий інвестиційний клімат; правова нестабільність, низька ефективність господарювання, корупція, неадекватний податковий тиск на товаровиробника; невисока культура супроводження інвестиційного процесу; відсутність розвиненої інфраструктури інвестиційного ринку; відсутність програми налагодження ефективного співробітництва зі стратегічним іноземним інвестором.

Особливе питання інвестиційної діяльності — це фінансування з усіх можливих джерел, що було детально розглянуто в попередніх розділах підручника. Економічно здорова інвестиційна система базується на акумуляції заощаджень населення і тимчасово вільних коштів підприємств через банки, кредитний та фондовий ринки. Важливе значення цих ринків полягає в тому, що вони підвищують мобільність інвестиційних ресурсів. Кредитний ринок сприяє зростанню виробництва і товарообігу, руху капіталів, трансформації грошових заощаджень для капіталовкладення, реалізації інновацій, оновленню основного капіталу. Національна фінансово-кредитна система не зацікавлена у фінансуванні виробничої сфери (висока ставка за кредитами, посередництво, короткострокові кредити тощо). Банківська система характеризується надліквідністю. Неспроможністю ефективно розміщувати акумульовані фінансові ресурси.

Необхідно здійснити переорієнтацію банківської діяльності з операцій переважно на фінансовому та валютному ринках на кредитування реального сектору, максимальне використання внутрішніх джерел. Фінансова нестабільність суб'єктів реального сектору та пов'язані з цим високі ризики кредитних вкладень не стимулюють зацікавленості банків у довгострокових інвестиціях, зокрема через труднощі" пов'язані з розміщенням своїх активів.

Зарубіжні комерційні банки — активні учасники інвестиційного процесу за такими напрямами: обслуговування руху коштів (інвестор — клієнт щодо інвестування); мобілізація заощаджень населення для інвестування через ринок цінних паперів; вкладення в інвестиційні проекти власних і залучених коштів. Інвестиційна діяльність українських банків обмежується здебільшого першим напрямом.

Банківська система України як інтегрований чинник національної ринкової інфраструктури перебуває на стадії становлення. Комерційні банки не справляють належного позитивного впливу на економічну ситуацію у країні. їхній статутний капітал малий, і вони не користуються належною довірою. Ринок довготермінових (інвестиційних) кредитів ще досить обмежений, хоча слід відзначити позитивну тенденцію, що спостерігалася 2001—2003 pp., коли обсяг дострокового кредитування зріс більше ніж учетверо.

Одним з основних елементів розвитку інвестиційного ринку є фондовий ринок та його активізація. Український фондовий ринок ще не став належним інструментом інвестування національної економіки, і фактично він використовується як приватизаційний, а не інвестиційний (яким він має бути) механізм.

Повноцінний розвиток інвестиційного ринку України неможливий без активізації інтеграції національної економіки до міжнародного інвестиційного ринку. Міжнародна інвестиційна взаємодія здійснюється у двох напрямах: вивезення капіталів за кордон і залучення іноземного капіталу в країну. Україна може розраховувати на серйозні за обсягом іноземні інвестиції лише у разі створення для інвестування відносно сприятливіших умов, ніж у країнах-конкурентах. Це повинні враховувати органи державної влади у процесі вироблення стратегії залучення й ефективного використання капіталу нерезидента в розвитку національної економіки.

Співробітництво з питань інтеграції України до міжнародного інвестиційного ринку є важливим елементом структурної перебудови, впровадження кращого світового досвіду у вітчизняну практику господарювання, залучення та використання іноземних капіталів, інтеграції у світові ринки.

Незважаючи на розглянуті недоліки, які впливають на інвестиційний клімат та високий ризик інвестування в Україні, існують фактори, які приваблюють іноземних інвесторів: можливість ефективного інвестування, низька ціна робочої сили, вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови тощо.

Розвиток інфраструктури ринку інвестицій неможливий без розвитку страхового ринку, виникає потреба у страхуванні конкретних інноваційно-інвестиційних проектів. Страховий ринок в Україні не може вирішити це завдання: значна кількість проектів неприваблива і, як наслідок, ризикована. Це пов'язано і з суб'єктивними (непорядність клієнта, безперспективний проект, відсутність гарантій фінансування проекту тощо), і з об'єктивними факторами (макроекономічна нестабільність, недосконала податкова система, криза платежів, відсутність попиту тощо). Слід пам'ятати, що створення системи страхування та перестрахування вкладень у реальний сектор необхідне також для того, щоб активізувати банки для здійснення доступного довгострокового інвестиційного (а не дотаційного) кредитування*41.

*41: {Захарін С.В. Регулювання інвестиційного ринку // Фінанси України. — 2005. — № 7. — С. 98—105.}

Контрольні запитання і завдання