Розділ 11. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Впровадження інвестиційних та інноваційних проектів потребує бізнес-плану, в якому повинна приділятися особлива увага екологічному навантаженню щодо заходів оновлення чи поліпшення виробничого потенціалу підприємства, галузі. Бізнес-план повинен мати окремий підрозділ щодо забезпечення екологічної безпеки з боку підприємства, що здійснює інвестиції у будь-яких формах. Це проблема міжнародного рівня, і її треба вирішувати на всіх рівнях управління в межах країни та за її межами.

В умовах транзитивної економіки соціальна та демографічна складові потребують першочергового вирішення багатьох питань. Більшість населення в Україні живе за межею бідності, що було визнано і парламентом, і урядом, і, на жаль, процес поглиблюється. Від платоспроможності та економічних свобод населення залежить інвестиційна активність підприємств. Соціальні чинники прямо впливають на попит та можливості суб'єктів господарювання реалізувати продукцію, роботи чи послуги. Значне розшарування верств населення та розрив у розмірах заробітної плати (мінімальна та максимальна) негативно впливають на інвестиційне макросередовище в Україні. Відсутність ефективної пенсійної, соціальної систем захисту та медичної допомоги унеможливлюють зростання іміджу країни на сучасному етапі. Покращення інвестиційного середовища та соціальної системи захисту населення повинні здійснюватись паралельно, бо це дві складові одного процесу підвищення рівня задоволення потреб виробників та споживачів.

Кожна окрема система потребує не тільки наявних відповідних складових, які були розглянуті раніше, а також відповідної інфраструктури, яка могла б вирішувати питання щодо поліпшення інвестиційного середовища України на сучасному етапі. Ці структури мають формувати відповідні стратегії на державному рівні з відповідними підсистемами.

11.2. Правове регулювання інвестиційної діяльності

Як свідчать дослідження, аналіз інвестиційного клімату в Україні є не дуже сприятливим, але інвестор зацікавлений у здійсненні інвестиційної діяльності. Інвестиційний клімат повинен бути спрямований на залучення інвестицій і обов'язково має забезпечити: ефективне використання інвестицій і для інвестора, і для економіки в цілому; реінвестування іноземних інвестицій; сприятливість національного інвестиційного середовище як для інвесторів, так і для бізнесу в цілому; передбачуваність та перспективність підприємця і зацікавленість у розширенні сфери своєї діяльності. Важливим орієнтиром для залучення іноземних інвесторів є внутрішні інвестиції, саме вони є головною умовою економічного зростання та підвищення добробуту населення. Іноземні інвестори будуть масово інвестувати туди, де побачать приклади ефективного вкладання капіталу вітчизняними інвесторами.

Усі суб'єкти підприємницької діяльності за сприятливого інвестиційного клімату будуть мати змогу реалізувати свої потенційні можливості в рамках чіткого, зрозумілого та прозорого законодавчого простору. На сьогодні в Україні прийнято більше 150 законодавчо-нормативних актів щодо регулювання та здійснення інвестиційної діяльності на всіх рівнях, але вони мають багато негативних характеристик. За роки незалежності України законодавство з питань діяльності іноземних інвесторів змінювалося близько десяти разів, що негативно впливало на інвестиційний клімат та імідж України як ділового партнера. Забезпечення відкритих, зрозумілих, сприятливих та чітких умов діяльності для будь-якого суб'єкта господарювання незалежно від форми власності, розмірів підприємства, сфери діяльності, обсягу статутного капіталу, організаційно-правової форми господарювання тощо буде створювати інвестиційне середовище заохочення для впровадження інвестицій та розширення обсягів інвестиційних ресурсів.

Сприятливий інвестиційний клімат насамперед передбачає відсутність плутанини, можливості подвійного тлумачення, частої зміни нормативної бази та "правил гри", наявної чіткості, прозорості у правовому полі щодо здійснення всіх видів діяльності, простих та зрозумілих правил регулювання щодо створення та здійснення підприємницької діяльності. Багато науковців та підприємців надають перевагу сталості, простоті та чіткості законодавчо-нормативної бази (правовій) порівняно з перевагами щодо надання податкових пільг та фінансових стимулів чи підтримки.

Причини, що перешкоджають залученню капіталу в економіку країни, та основні напрями активізації цього процесу досліджуються з різних аспектів багатьма українськими вченими і фахівцями. При цьому удосконалення законодавчої бази ними розглядається як один із основних напрямів формування сприятливих умов для залучення інвестицій в Україну. Законодавча нестабільність перешкоджає залученню довгострокових прямих іноземних і вітчизняних інвестицій у стратегічно важливі галузі економіки в період реформування власності в Україні.

Серед першочергових заходів для стимулювання іноземних інвесторів фахівці пропонують такі: скасування чинного обмеження з оподаткування реінвестованого прибутку і заміна цієї пільги інвестиційним податковим кредитом; введення "податкових канікул" на строк 3—5 років для підприємств, що впроваджують нові технології й устаткування; звільнення від ПДВ і митних платежів імпортованого технологічного устаткування.

Запровадження інвестиційних пільг тільки для іноземних інвесторів не всі фахівці та вчені розглядають як доцільний захід. І для зарубіжного, і вітчизняного капіталу, на нашу думку, необхідні однакові пільгові умови. Аналіз правових норм, які регулюють інвестиційну діяльність і оподаткування підприємств, свідчить, що діючі законодавчо-нормативні акти певною мірою перешкоджають активізації припливу капіталів в економіку країни. А тому розглянемо законодавче забезпечення інвестиційного процесу в Україні, переваги, недоліки та можливість його удосконалення на сучасному етапі. У табл. 11.2 наведені систематизовані результати аналізу деяких правових актів українського законодавства*39.

*39: {Гапак Н. Законодавчі чинники формування інвестиційної політики як складової бізнесового клімату // Регіональна економіка. — 2002. —№3. —С. 71—81.}

Неоднозначне тлумачення окремих понять, плутанина в термінології (продаж за компенсацію, корпоративні права, передача товарів, робіт і послуг на баланс платника податку, господарська діяльність, бюджет місцевого самоврядування, місцевий бюджет, бюджети місцевого самоврядування, бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань) та відповідні суперечності усієї низки законів та нормативних актів, яких стосуються ті чи інші поняття та їх використання, призводять до відповідних помилок, зловживань, порушень та ін. Зазначені недоліки стосуються досить значної кількості законодавчо-нормативних актів, і це потребує негайного їх доопрацювання.

Таблиця 11.2. Аналіз окремих законів щодо інвестиційної діяльності

Закінчення табл. 11.2

Водночас, О. Шнипко вказує на доцільність прийняття Законів України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про акціонерні товариства", "Про іпотечні цінні папери" насамперед для законодавчого врегулювання питань концентрації укладення угод купівлі-продажу цінних паперів на організаційно оформленому ринку. Відповідно до міжнародних стандартів необхідно упорядкувати діяльність Національної депозитарної системи і посилити контроль за її функціонуванням, створити сучасну надійну систему виконання операцій з цінними паперами та обліку права власності на цінні папери.

Поряд із підприємствами найгострішу потребу в додаткових фінансових ресурсах мають міста й регіони України. Облігації місцевих позик є одним з найперспективніших інструментів фондового ринку та джерелом фінансових ресурсів. Місцеві муніципальні й регіональні позики відіграють важливу роль в економіці багатьох зарубіжних країн, даючи змогу вирішувати проблеми фінансування програм соціально-економічного розвитку міст і великих територіальних утворень. Ринки облігацій муніципальних і регіональних позик є значними сегментами національних фондових ринків не лише у США й інших розвинених країнах, а й у Росії, де регіональні позики навіть переважають над муніципальними. Досвід Росії показує, що облігації регіональних позик, як правило, мають досить високу привабливість для інвесторів. При цьому найбільше зацікавлення викликають позики експорто-оріентованих регіонів.

В Україні поки що маємо досить обмежений і значною мірою негативний досвід випуску облігацій муніципальних позик. Великі територіальні утворення не мають змоги вдаватися до таких запозичень, оскільки в Україні відсутня законодавча база для будь-яких видів фінансових запозичень представницькими органами місцевої влади на рівні областей і районів у них (у т. ч. для випуску облігацій регіональних позик). Це насамперед зумовлено Бюджетним кодексом України, який обмежує у правах обласні й районні в областях представницькі органи влади. Невиправданою, на думку Н. Гапака, є норма п. 4 ст. 74 Бюджетного кодексу України, яка передбачає, що "видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу". У Росії відповідна норма становить 16 %, тоді як в інших зарубіжних країнах вона досягає 20 % і більше.

На думку фахівців, слід звернути увагу на функціонування СЕЗ та ТПР, тобто проаналізувати ефективність їх діяльності і за необхідності частково ліквідувати за критеріями їх недоцільності.

Науковці зазначають, що система інвестиційного права в Україні має такі вади: відсутність чіткого діючого механізму виконання законодавчо-нормативних актів; суперечливість, неоднозначність, плутанину в чинному законодавстві, що призводять до невиконання, зловживання та порушень; відсутність чіткого механізму відносин між наявними складовими інвестиційної інфраструктури. Отже, потрібно зазначити необхідність удосконалення правового регулювання інвестиційної діяльності, усунення недоліків щодо збільшення обсягів вітчизняних й іноземних інвестицій та ефективність їх використання.

11.3. Регулювання розвитку інвестиційного ринку