Розділ 5. ІННОВАЦІЙНА ФОРМА ІНВЕСТИЦІЙ

Аналіз підприємств за видами інноваційної діяльності показує наявність значного збільшення частки самостійних науково-дослідних організацій (більше 50 % загальної кількості інноваційних підприємств). Частка проектних і проектно-пошукових організацій зменшилась за 14 років майже в 2 рази, і це свідчить про те, що результатом інноваційної діяльності більшості підприємств є розробка ідеї, а не її втілення в матеріально-речову форму. Збільшення кількості наукових організацій в Україні пояснюється їхнім поділом на дрібні організації.

Сприйнятність підприємств до інновацій значно відрізняється залежно від галузі промисловості (зокрема у машинобудуванні (19,9 %), хімічній й нафтохімічній промисловості (16,0), металургії й обробці металу (14,1), у харчовій та легкій (приблизно 14 %). Майже 86,0 % підприємств, які здійснювали інновації, — це підприємства колективної форми власності; 10,8 — державної; 1,9 і 1,2 — приватної та комунальної форми; 0,6 % — власність міжнародних організацій.

Для більшості інноваційних підприємств (81,9 %) основним напрямком інноваційної діяльності було створення й впровадження технологічно нової або значно вдосконаленої продукції (збільшення частки продуктових інновацій). І тільки близько 40,0 % підприємств створювали і впроваджували нові або значно вдосконалені виробничі процеси. Загальна кількість поставлених і освоєних на ринок інноваційних видів матеріалів, товарів, нової техніки становила 7,4 тис. найменувань. 54,5 % інноваційних видів техніки освоєна підприємствами м. Києва, Запорізької, Сумської, Донецької та Волинської областей. Протягом останнього року введено близько 1,6 тис. нових технологічних процесів (з яких 41 % — маловідходні або ресурсозберігаючі), і це насамперед підприємства (80 %) машинобудування, харчової промисловості й переробки сільськогосподарських продуктів, хімічної й нафтохімічної і легкої промисловості. Подолання складних проблем розвитку більшості галузей промисловості й підвищення експортного потенціалу цих галузей значною мірою залежать від освоєння нової конкурентоспроможної продукції машинобудування. Щорічно майже на 20 % зменшується кількість створених уперше в Україні зразків нових видів машин та устаткування. Це свідчить про те, що пріоритетними стають напрямки створення менш трудомісткої продукції. Технічний рівень створених зразків нової техніки не відповідає сучасним вимогам, і тільки близько 4 % цих зразків перевищили кращі світові аналоги.

Однією з причин незадовільного стану інноваційної діяльності є рівень зношеності парку машин і устаткування в науковій сфері. Частка устаткування зі строком експлуатації менше 5 років не досягає навіть б %. Кількість машин і устаткування, що експлуатуються понад 20 років, становить приблизно 30 %. Важливим показником, що характеризує діяльність інноваційних організацій, є обсяг робіт, здійснених власними силами. Обсяг робіт (3,3 млрд. грн), що провели науково-технічні організації в 2003 p., збільшився майже в 2,6 рази порівняно з 1995 р. Обсяг інноваційної продукції, виробленої за рік, оцінюється в 11,2 млрд. грн, або 5,1 % загального обсягу промислової продукції. Найбільший обсяг цієї продукції вироблено підприємствами машинобудування (36,6 % загального обсягу), металургії й обробки металу (19,6), хімічної та нафтохімічної промисловості (18,8 %).

Фундаментальні й прикладні дослідження зменшилися більше ніж на 10 %, відбулося незначне збільшення обсягу розробок та науково-технічних послуг. Найбільшу частку за обсягами виконання інновацій у 2003 р. мали м. Київ, Харківська, Дніпропетровська й Запорізька області (6,65—39,94 %). Загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості за останні роки поступово збільшується, але різко скоротилася (удвічі) частка маркетингових досліджень і реклами. Для розподілу витрат в інноваційній сфері в різних секторах економіки характерна така особливість, як відокремлення науково-дослідних організацій як від підприємств, так і від вищих навчальних закладів.

Сьогодні в Україні збереглося близько 500 науково-технічних і конструкторських організацій, що об'єднують понад 60 тис. висококваліфікованих фахівців, які на сьогодні розосереджені й не використовуються у пріоритетних інноваційних напрямках. У розвинених країнах кількість осіб, зайнятих у науці, подвоюється кожні 10 років, а в Україні вона скоротилася за останні 5 років майже в 2 рази, 600 тис. учених виїхали за кордон. Однією з головних причин цього є нестабільність роботи наукових організацій, відсутність відповідної матеріально-технічної бази. Не відповідають сьогоденню умови та темпи створення інноваційної інфраструктури (технопарки, технополіси, інкубатори, банки, фонди та ін.). Кількість фахівців, які безпосередньо займалися науково-технічною діяльністю, з урахуванням сумісників, у 2004 р. скоротилася майже на 50 % порівняно з 1990 р. Проте насиченість науковими кадрами поки ще залишається досить високою, що відповідає рівню таких країн, як Іспанія, Польща, Чехія, Угорщина. За 14 років збільшилася кількість докторів наук на 65 % та зменшилась кількість кандидатів наук на 22 %. Порівняння показника кількості фахівців, які працюють у науково-технічній сфері, на 10 тис. зайнятих в економіці з відповідним показником європейських країн вказує на те, що Україна (84 особи) поступається Росії, Німеччині, Франції, Великобританії, Бельгії, але поки ще випереджає Австрію, Італію.

Розрахунки вітчизняних і зарубіжних учених дають підстави стверджувати, що внесок науки в приріст ВВП досягає майже 30 %, а тому розвинені країни приділяють значну увагу розвитку науки. У звіті МБРР зазначалося, що продовження строку навчання на 1 рік збільшує ВВП на 9 %. Витрати на освіту у Великобританії, Італії та Франції перевищують б % ВВП, у США становлять близько 7, а в Канаді — 7,1 %. Дер: жавним бюджетом України в 2003 р. на освіту передбачалися кошти обсягом 5,7 % ВВП*14.

*14: {Офіційний сайт Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua).}

Патентна статистика виявляє кореляцію між показниками патентування винаходів і станом науково-технічної та виробничо-економічної діяльності. За допомогою передачі технологій на основі ліцензій деякі країни змогли підвищити технологічний рівень виробництва, конкурентоспроможність, ДОСЯГЛИ успіху на світовому ринку. Так, в Японії коефіцієнт інтелектуальної активності (число національних патентних заявок на 10 тис. населення) становить 27,7 порівняно з 4,6 у США*15.

*15: {Тимощук А.С. Патентні інновації та економічний розвиток // Розбудова держави. – 1998. – №11/12. – С. 9-11. }

Зараз в Україні відбувається збільшення інтелектуальної активності. Кількість отриманих охоронних документів збільшилася в 1,2 рази за два роки. Більшість нових технологій придбали підприємства машинобудування, харчової промисловості й переробки сільськогосподарських продуктів, хімічної та нафтохімічної промисловості. Підприємства при придбанні ліцензій надають перевагу використанню вітчизняних розробок, що зумовлено більш високою вартістю об'єктів інтелектуальної власності і при придбанні їх за кордоном. Майже третина українських ліцензій продається Росії. Розвинуті країни щорічно купують не більше 10 українських ліцензій. В умовах зменшення бюджетного фінансування торгівля об'єктами інтелектуальної власності стає додатковим джерелом фінансування науково-технічної діяльності. До основних факторів, що гальмують розвиток патентної діяльності в Україні, належать такі: відсутність надійного правового захисту об'єктами інтелектуальної власності; відсутність необхідного досвіду міжнародного обміну технологіями; відсутність системи державної реєстрації договорів купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності за міжнародними стандартами.

Сучасний інвестиційний ринок України характеризується недостатністю фінансових ресурсів і відносно невеликим набором методів фінансування інновацій. У зв'язку з цим актуальним є звернення до накопиченого світового та вітчизняного досвіду з питань фінансування інноваційної діяльності.

Показники наукоємності ВВП розвинутих країн стабілізувалися і становлять 2,9—1,3 % від ВВП. Масштаби державного фінансування в розвинутих країнах співмірні рівню самофінансування приватного підприємницького сектору, де виконується основна частина всіх промислових НДДКР. Так, Конституцією Японії встановлено, що бюджетні кошти, які виділяються на фінансування фундаментальних наукових досліджень, повинні становити не менше 3 % ВВП. У розвинутих країнах питання проведення широкого спектра досліджень і створення нових технологій перебувають у сфері інтересів як держави, так і приватного сектору економіки. В Україні за останні 10—15 років частка державних витрат на науку значно зменшилася. Це зумовлено насамперед скороченням оборонних програм (за рахунок державного бюджету) та прискоренням розвитку інноваційної сфери в приватному секторі. Загальний обсяг фінансування науково-технічних робіт в Україні у 2003 р. від ВВП (наукомісткість ВВП) становив 1,26 %, що можна вважати задовільним. На 2006 р. планується збільшити бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності до 1,7% ВВП.

При розгляді питань інвестування інновацій необхідно виходити з того, що дослідні роботи мають різну структуру фінансування. Державний бюджет України продовжує залишатися одним з головних джерел фінансового забезпечення науково-технічної діяльності. Однак бюджетний дефіцит стримує державне фінансування, протягом останніх 5 років відбувалося зменшення частки коштів бюджету (на 8 % за 9 років). Кошти державного бюджету використовуються переважно на фінансування фундаментальних наукових досліджень, державних пріоритетних наукових програм, на дотації науково-дослідним організаціям, а також на підтримку науковців (стипендії). Співвідношення виконаних фундаментальних, прикладних і науково-технічних робіт в Україні не відповідає рівню економіки розвинених країн. Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні за останні 6 років свідчить, що підприємства в основному орієнтовані на власні можливості (70—84 % загального обсягу становлять власні кошти). Фінансування інноваційної діяльності на всіх рівнях — надзвичайно актуальне питання і потребує особливої уваги. Дослідження та аналіз цього питання довели необхідність використання усіх можливих джерел щодо фінансування інноваційної діяльності підприємств (власні кошти, акціонерний капітал, позикові кошти).

Одним із показників ефективності інноваційної діяльності, що характеризує конкурентоспроможність продукції, є збільшення обсягу реалізації продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках. Успішний вихід країни із кризи за допомогою інновацій*16 починається насамперед шляхом експорту високотехнологічної продукції. Частка України у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією становить 0,1 % (не перевищує 25 млн дол. США), що на порядок менше часток Польщі й Китаю, і на два порядки — Німеччини.

*16: {Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України // Фінанси України. – 2004. - №7. С. 96-103. }

Здійснений аналіз стану інноваційного процесу на промислових підприємствах України за 14 років дозволяє виділити низку негативних тенденцій: відбувається подальше зниження інноваційної активності суб'єктів господарювання; українським інноваціям властиві дифузія інновацій (насамперед продуктові); інноваційні процеси (77 % підприємств) визначають п'ять видів економічної діяльності (машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, металургія і обробка металів, харчова і легка промисловість). Усі ці підприємства належать переважно до старих "сировинних" підгалузей; забезпечення інвестиціями здійснюється в основному за рахунок власних коштів; значний вплив на зменшення інноваційної активності підприємств чинить хронічний дефіцит держбюджету, низька ефективність діяльності інноваційної інфраструктури (технопарків, фондів, компаній та ін.), недостатній обсяг власного капіталу більшості підприємств, відсутність мотивації у стратегічних інвесторів; не конкурентоспроможність вітчизняної продукції та підприємств в цілому.

Для вирішення зазначених проблем інноваційного процесу на всіх рівнях (держава — галузь — регіон — підприємство) необхідно сформувати діючий ефективний механізм щодо здійснення та активізації інноваційної діяльності для створення відповідних умов щодо успішного впровадження інновацій, стимулюючих факторів цього процесу та їх інвестиційного забезпечення. Насамперед це стосується удосконалення законодавчо-нормативної бази; формування відповідної інноваційної інфраструктури щодо керівництва, координації, стимулювання та контролю впровадження інновацій; розробки ефективного механізму інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності; активної участі суб'єктів господарювання, науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів, проектно-пошукових та інших організацій.

5.3. Підтримка розвитку інноваційної діяльності

Держава повинна створювати всі умови щодо стимулювання інноваційної діяльності на всіх рівнях. Стимулювання інноваційної діяльності приватних фірм може здійснюватися такими шляхами: 1) створення економічних умов, що ефективно впливають на розробку нових видів техніки та технологій, — податкову, патентну і фінансово-кредитну політику, систему державних закупівель, створення наукових технопарків та інших технопаркових структур тощо; 2) пряме або непряме фінансування НДДКР.