Розділ «5. Мережа Інтернет та її можливості у навчанні історії»

Застосування Інтернет-технологій взагалі змінює відносини педагога та учня. Вони стають партнерськими, направленими на досягнення загальної цілі — організації такого навчального процесу, в якому роль вчителя буде зводитися до корегування та управління. Постійно апробовуючи матеріал, педагог одержує можливість корегувати свою діяльність, включаючи в нього новітні інформаційні та педагогічні розробки, не допускаючи застою чи морального старіння.

Отже, основними дидактичними можливостями Інтернет-технологій є: 1) транспортування необхідної інформації; 2) повсякденне та професійне спілкування; 3) безпосереднє використання у навчально-виховному процесі.

Достатній рівень мультимедійної компетентності вимагає від вчителя не тільки уміння здійснювати пошук матеріалів в мережі Інтернет. але й передбачає:

• знання про роботу з Інтернет-сервісами;

• знання орієнтовного переліку існуючих Інтернет-ресурсів та їх використання в освітньому процесі та самоосвітній діяльності;

• розроблення змісту та методик використання Інтернет-ресурсів у навчально-виховному процесі;

• розроблення простих веб-сайтів та їх використання під час викладання свого предмету;

• уміння організувати самостійну навчальну діяльність учнів з використанням Інтернет-ресурсів.

3. Інтернет-ресурси для вчителя історії.

Очевидно, що з точки зору професійного історика-викладача, у використанні Інтернету є переваги та вади. Перевагами є динамізм: легкість створення, зберігання, публікації, оновлення та копіювання, дешевина поширення інформації; доступ у будь-який час з будь-якого місця.

Але зворотнім боком динамізму є нестабільність. Через деякий час без усякого попередження веб-сторінка, а то і цілий сайт, може зникнути або змінити місце розташування, або змінюється сам зміст документу. Звичайно, є чимало фахових ресурсів, які відзначаються стабільністю, існуючи багато років, але все-таки питання збереження та стабільності документів в Інтернеті є надзвичайно актуальним. На відміну від стабільного контрольованого фонду документів у бібліотеці, в Інтернеті користувач має справу з інформаційним масивом, що безперервно змінюється.

Крім того, простота створення та публікації документів в Інтернеті призводить до того, що навіть користувач-початківець може створити і опублікувати власний сайт. Це призвело до появи в інтернеті величезної кількості ресурсів низької якості.

Певною мірою ця проблема зараз вирішується за допомогою так званої технології вікі. Вікі (скор. від гавайськ. — швидко) — веб сайт, структуру і зміст якого користувачі можуть спільно змінювати за допомогою інструментів, що надаються самим сайтом. Найвідоміший проект вікі — енциклопедія Вікіпедія [uk.wikipedia.org/] — вільна енциклопедії, яку кожен може редагувати. Вікі зазвичай працюють за такою філософією: краще, щоб помилку було легко виправити, ніж щоб її було важко зробити. Тож вікі, будучи дуже відкритими, мають також і різні засоби для перевірки правильності недавніх змін на сторінці. Найвизначніший із таких засобів майже на кожному вікі — це так звана сторінка недавніх змін, на якій відображено список або конкретної кількості останніх редагувань, або список усіх редагувань, які було зроблено за даний проміжок часу.

На сьогодні, Вікіпедія вважається найповнішою енциклопедією, яка коли-небудь створювалася за всю історію людства, Інтернет-довідник, написаний добровольцями з усього світу. При цьому жодна сторінка не є власністю її творця чи будь-якого іншого редактора і не перевіряється ніяким офіційними організаціями; вміст статей погоджується через консенсус.

Так, "ВікіМапія" — відкритий багатомовний вікі-проект, започаткований у 2006 році, що ґрунтується на поєднанні електронних мап (Google Maps, Google Earth та їм подібних) та вікі-технологій задля створення онлайн-довідника об'єктів, що зафіксовані на електронній мапі багатьма мовами Землі, де будь-який користувач може додавати власні довідкові статті та редагувати наявні.

Якщо розглядати ресурси Інтернету з погляду їхньої корисності для вчителя історії, то можна виділити наступні групи:

1) офіційні ресурси;

2) універсальні Інтернет — енциклопедії, довідники й бібліотеки;

3) спеціалізовані історичні ресурси;

4) методичні ресурси;