Розділ «4. Дидактичні можливості телерадіомовлення, педагогічних програмних засобів (ППЗ) та інших електронних засобів навчання історії, що зберігаються на цифрових носіях інформації»

1. Сучасне телерадіомовлення і його значення для історичної освіти

У сформованій наприкінці XX — на початку XXI ст. структурі національного телебачення, на жаль, не знайшлося місця системі освітнього телебачення.

Величезний навчальний потенціал освітніх телепрограм, який було закладено в радянську епоху, у вигляді лекцій та уроків, спеціалізованих, інструкційних і навчальних програм, "телеенциклопедій" і "телеуніверситетів", у 1990-х pp. повністю занепав. Але, як демонструє загальносвітова практика, можливості освітнього телебачення і сьогодні надзвичайно високі. Прикладом цього може слугувати провідний у Європі "Відкритий університет Бі-Бі-Сі", що створює та транслює програми для дошкільників, школярів і дорослих. Окремі програми для лікарів, учителів, людей інших професій не тільки регулярно переглядають, але й записують на відео для використання в системах навчального телебачення[11].

У США некомерційна мережа громадського телерадіомовлення (Public Broadcasting Service (PBS)), що була утворена ще 1970р. сьогодні налічує 360 станцій. Аудиторія PBS постійно зростає. Сьогодні вона налічує близько 124 мільйонів користувачів на день, яких цікавлять об'єктивні, збалансовані новини, питання найновіших досягнень науки, національної та світової історії, вивчення природи, перегляд класичних і сучасних драм та актуальні громадські справи.

Окремим завданням громадського мовлення є навчання, виховання і розвиток молоді, а також допомога вчителям і батькам, яка здійснюється з використанням найновіших мультимедійних технологій.

PBS своїм першочерговим завданням вбачає здійснення багатоаспектної допомоги в навчанні, розвитку і вихованні маленьких американців, охоплюючи освітніми, розважальними та інформаційними передачами як дошкільнят, так і дітей усіх категорій шкільного віку. Над цим працює організація PBS Teachers (Вчителі PBS), яка знайшла велике визнання серед педагогічної громади Сполучених Штатів та батьків учнів[4].

Традиційно протягом багатьох десятиліть у навчальних закладах США використовується навчальний і розважальний контент, отриманий завдяки радіо- та телевізійним програмам для дітей.

Освітній канал Ен-Ейч-Кей (Японія). Розумно побудована система освітніх передач цього телеканалу охоплює не тільки "приречених" на телеуроки школярів, але й маленьких глядачів, починаючи з трирічного віку. Ретельно підібрані програми за інтересами мають загальне визначення — програми "довічного навчання". Саме в такому навчанні полягає головне завдання освітнього телебачення.

Освітній канал Ен-Ейч-Кей виходить в ефір уже 30 років. Щотижня діти дивляться щонайменше 20 чудових програм. Основна риса програм телеканалу — сувора системність. Інформаційне навантаження зростає, але коло окреслених тем зберігається. Мораль, етика, соціальні науки, природознавство, математика — до цих тем маленький глядач уже готовий. Не випадково 95% японських школярів становлять постійну аудиторію Ен-Ейч-Кей.

В українському телеефірі величезний досвід у створенні освітніх програм має телевізійний канал "Культура". Концепція каналу недаремно народилася на студії "Укртелефільм", бо тематичне спрямування студії протягом багатьох років, її кіноархіви, досвід телевізійного виробництва, творчий потенціал давали змогу одразу вирішити ряд організаційних та виробничих проблем, які постали б перед будь-якою телекомпанією, створеною на "голому" місці[11].

Іншими телерадіоканалами, що мають великий освітній потенціал (у контексті навчання історії) є Перший Національний — загальнодержавний український ефірний телеканал (на цьому каналі демонструється велика кількість інформаційно-публіцистичних програм патріотичного спрямування, час від часу з'являються художні та документальні фільми на історичну тематику); Мега — український телеканал з великою кількістю науково-популярних фільмів на різну історичну тематику (як іноземного так і вітчизняного виробництва); 5 канал (транслює новини, аналітичні програми (Машина часу, Сильні люди, Велика політика, Не перший погляд), публіцистика і документальне кіно); радіостанції Промінь та Ера FM тощо (Див. Додаток 4).

На думку М. Зубрицької, проректора Львівського національного університету ім. Івана Франка, Україні наразі потрібен новий навчально-освітній телеканал. Він повинен бути загальнодоступним і розрахованим на якнайширшу глядацьку аудиторію різних вікових груп та різного соціального походження. Цей телеканал мав би як і в усьому світі виконувати освітню, власне навчально-методичну, виховну й розважально-відпочинкову (вікторини, конкурси, фільми для школярів і студентів) функції. При цьому канал не замінює вчителя, а збагачує педагогічну та академічну спільноту великим об'ємом додаткового матеріалу, який можна використовувати як у навчальний, так і позанавчальний час. Структуру цього каналу відповідно варто будувати, засновуючись саме на цих функціях. Зрештою, світовий досвід, і зокрема, досвід наших сусідів такий великий і різноманітний, що можна легко адаптувати для нашого загальноукраїнського освітнього каналу різні добірно укладені власні версії телепрограм та телепередач, що вже й роблять успішно всі вітчизняні телеканали з різними розважальними програмами[6].

Жанрова структура телебачення, що знаходить сьогодні застосування у сфері освіти, настільки ж різноманітна, як і телебачення взагалі. Всі інформаційно-публіцистичні жанри є одночасно й жанрами науково-популярних передач. До освітніх і навчальних передач, здається, це можна віднести так само. Так, загальноприйнятий розподіл на інформаційні, публіцистичні й художні жанри описує науково-популярні передачі як різновид інформаційно-публіцистичних жанрів, де навчальні й освітні передачі включені в розділ науково-популярних. Таке трактування видається надто академічним, оскільки суперечить практиці телевізійної освіти, що сьогодні можна розглядати як самостійну галузь знання, яка синтетично об'єднала основи педагогіки й журналістики, тобто телевізійну педагогіку.

І.Пенчук взявши рівень узагальнення за основу конструкції типології жанрів телебачення в системі освіти, умовно виділяє три групи жанрів, у яких ця ознака наявна: 1) інформаційні — констатують, фіксують факти й поняття; 2)інформаційно-публіцистичні й документальні — аналізують дійсність, розкривають взаємозв'язок між явищами та подіями; 3) художньо-публіцистичні й художні — типізують дійсність у вигляді образів, створюють твори, що глибоко осмислюють те, що відбувається, існують поза часом, мають світоглядну спрямованість.

Кожна група складається з окремих жанрів, що можна згрупувати за такими стійкими ознаками: — рівень типізації, узагальнення; — зображально-виражальні засоби, що дають змогу адекватно втілити авторський задум і реалізувати мету програми; — виражальні мовні засоби, що цілком рівноцінні образотворчим засобам, оскільки першооснова телевізійної дії — це драматургія; — характер відображуваного об'єкта (це може бути як фізичний об'єкт, так і подія, процес); — призначення жанру, мета його застосування, спрямованість, що відповідає певним навчальним або освітнім завданням.

Основними функціями освітнього телебачення є такі:

- розвиток і збагачення духовного світу й культурного світогляду, морального виховання телеглядачів різних поколінь на основі кращих досягнень науки, мистецтва, культури країни та світу;

- поширення утилітарних знань, прикладних наук для родини, батьків, учителів і вихователів, молоді в усіх галузях знань від найпростіших до спеціальних наукових;

- участь у державних програмах перекваліфікації кадрів, вивчення суміжних дисциплін і професій, освоєння знань з ринкової економіки й вироблення навичок із сучасного менеджменту тощо, тобто бути провідником з фундаментальних знань тощо[11].