TextBook Ми їхали втрьох на конях: переді мною Данг — мео, за мною — Мао Ван Хон — таї.
Після двогодинної їзди в густому тумані ми раптом опинилися на сонці. Від разючого контрасту аж очі засліпило.
Як у фантастичних міжпланетних повістях, ми в’їжджали у світ інших понять, інших звичаїв, іншого способу життя, ніж там, унизу. Це була піднебесна батьківщина племені мео, хоч куди не кинь оком — людей ані сліду.
Перед нами був напрочуд красивий гірський краєвид.
Приємно було дихати холодним і чистим, наче кришталь, повітрям, блукати поглядом по далеких схилах та лісистих ущелинах. Данг повернувся до мене і навіть посміхнувся, що з ним траплялося дуже рідко.
— Моя країна! — вигукнув він весело, радіючи, як дитина, з того, що вже не дихатиме випарами паркої долини.
Це була весела екскурсія в гори. Десь там на схилі, що називався Та Чуонг, помер якийсь родич Данга, і ми вирушили на похорон. Третій товариш, Мао Ван Хон, був таї, але ми взяли його з собою тому, що він друг Данга.
Ми їхали плоскогір’ям, вкритим дуже рідким лісом і досить високою травою, яку тут називали слонячою. Зненацька легке шарудіння й швидкий рух у заростях привернули нашу увагу. По червоно-бронзовій шкірі ми впізнали мундчака. Переляканий олень описав перед нами півколо і став за кущем, кроків за вісімдесят од нас.
Данг, що був найближче до звіра, скинув рушницю, але, побачивши, що то мундчак, опустив її.
— Стріляйте! Чому не стріляєте! — шепнув я. Сам я зброї не мав. Поведінка Данга була дивною. Він заперечливо похитав головою і стежив за мундчаком з неприхованою тривогою.
Раптом за нами загримів постріл. Це вистрелив Хон. У кущах залунав приглушений крик. Хвилину було чути тріск гілля, потім запала тиша.
— Лежить! — сказав я і здивовано глянув на Данга. — Чому ж ви не стріляли?
Мео заклопотано посміхнувся.
— У нас є повір’я, — відповів він несміливо.
— Невже не можна стріляти в мундчака? — не йняв я віри.
— Не те! — лагідно заперечив Данг. — У нас вважається поганою прикметою, якщо почуєш пойнятий жахом крик мундчака. Тому я й не хотів стріляти, щоб він не крикнув…
— А все-таки поранений звір відізвався!
— Так, але це був його смертельний голос. Це не береться до уваги…
Хон зареготав і ущипливо кинув:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дикі банани» автора Фідлер Аркадій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДИКІ БАНАНИ, ЩО ЗАСПОКОЮЮТЬ НЕРВИ“ на сторінці 1. Приємного читання.