Розділ «ХВИЛЮВАННЯ В ЙЄН ЧАУ»

— Пуок.

Якщо пуок, то нехай пуок, подумав я кисло. Слово це нічого мені не говорило, я чув його вперше в житті; та й у жодному з прочитаних творів про Індокитай я не зустрічав його. В’єтнамець почав розповідати про плем’я пуок розсудливо, діловито, докладно. В міру того, як лилася його розповідь, наче він перегортав сторінки рукопису, посилювався мій інтерес. Оповідач відкривав переді мною завісу тутешнього життя, неймовірно цікавого, буквально захоплюючого. Стежачи за тим, щоб не пропустити жодної подробиці, я квапливо записував у блокнот все, що перекладав мені Тунг.

Маленьке плем’я пуоків жило у віддаленому гірському районі поблизу Йєн Чау. Таких злиднів і такого низького рівня життя ніде в світі не було. Налічуючи не більше восьмисот отупілих чоловік, затиснуті між чужими енергійнішими племенами, пуоки становили одинокий острівець, який легко було захопити.

У людей цих гірських проваль існував не один суспільний лад, а два, і не паралельно, а ніби один над одним: лад феодальний — у долинах, і рабовласницький — на схилах гір. Феодальний лад був у таї, а рабовласницький — у пуоків. Хазяями тих і других були два таїські аристократичні роди: Куанг і Хоанг. За кожним наказом хазяїв пуоки спускалися в долини і працювали без будь-якої винагороди. Господарі поводилися з ними, як з худобою, пильнуючи їх з байдужою суворістю, наче особисте майно. Пуоки не мали ні друзів, ні побратимів, вони були віддані на ласку і поталу своїх панів і навіть не могли мріяти про втечу: таїські посіпаки, сильніші від них, завжди наздоганяли втікача у гірських пустелях й тягли його на повідку, щоб покарати на острах іншим.

Я забув спитати, якого походження пуоки. Думаю, що вони не належали до індонезійських тубільців, як плем’я са, а прийшли сюди з Китаю, так само, як і таї. З давніх-давен затуркані, зацьковані, заморені голодом, пуоки не могли навіть виткати собі одягу, не вміли вирощувати рис: харчувалися в основному корінням і лісовими ягодами; рушниць у них не було, полювали тільки самострілами, а того, кому щастило добути ніж, вважали багатієм. Праця цих невільників становила джерело заможності родів Куанг і Хоанг.

Коли було повалено феодальний лад і міць можновладних родів, пуоки дістали свободу. Народна влада оточила їх справжнім людським піклуванням. Пуокам надіслали знаряддя виробництва, приїхав інструктор, який навчив цих людей ткати на верстатах, сіяти рис, працювати в полі. Коли через рік у пуоків відкрили першу в їхньому житті школу, то можна було вже безпомилково сказати, що невідоме досі, загублене в гірській глушині плем’я народилося знову і міцно ввійшло в сім’ю народів світу.

Не було вже й мови про голодну смерть, а тутешній адміністративний комітет, постійним членом якого є також один пуок, поставив перед собою завдання: добитися, щоб усі люди цього невеликого племені вважали себе повноправними громадянами країни.

Я особисто не був у пуоків і не розмовляв з їхнім представником в Йєн Чау, але знаю, що словам мого інформатора можна вірити. У Північному В’єтнамі я вже зустрічав такі випадки і знаю, що, пробуджуючи до життя свої найвідсталіші гірські племена, в’єтнамці успішно наслідують приклад Радянського Союзу.

— А як позначився феодальний лад таї у повсякденному житті? — запитав я.

Це була дуже дивна феодальна система. Навіть Макіавеллі не спромігся б мудріше поєднати деспотизм аристократії з видимістю демократичних свобод цього ж таки народу. В чому полягали ці так звані свободи? Земля була не особистою власністю, а належала всьому селу, а село мало своє управління в рамках певної автономії. Староста, обраний селянами, мав необмежену владу. Він вирішував і справи розподілу землі між окремими сім’ями. Староста був із заможних, мав найбільші рисові поля і походив тільки з найбагатших родів — Куанг чи Хоанг. Через те він мав найрізноманітніші привілеї: не платив податків, не знав інших повинностей, селяни обробляли його рисові поля задарма, платили йому збіжжям і худобою. Староста був наче хазяїном села, який володів усією землею і людьми, що проживали в селі.

Кілька сіл поєднувалось у волость, на чолі якої стояв старшина, цілком зрозуміло, теж з родів Куанг або Хоанг, але наділений маєтком і більшою владою, ніж староста. Такий самий порядок був у вищих адміністративних одиницях, у повітах — чау, і у воєводствах — фу. Начальники таких районів виконували водночас функції священиків. Отже, в руках феодальних родин зосереджувалася влада і матеріальна, і духовна.

Усі чиновники мали озброєні особисті загони, хоча народ, здавалося, міг усунути несправедливого деспота і замінити його іншим членом феодального роду, але він рідко коли міг скористатися з цього: деспот, який уже обростав пір’ям і мав збройну силу, не давав скривдити себе. До того ж верхівка не була жорстокою по відношенню до таї, бо потребувала допомоги для обдирання всіх сусідніх меншостей — пуоків, са, манів і навіть мео.

Ця феодальна система і панування окремих родин тривали ще задовго до прибуття сюди французів, які, завоювавши країну, використали той лад. Колонізатори не контролювали феодальних господарств, їх цікавило тільки, щоб вчасно вносили до центральних кас призначені суми податків і не робилося таких зловживань, які могли б спричинитися до заворушень.

Те, що нам розповідав в’єтнамець з Йєн Чау, більш-менш збігалося з відомостями, які я вже мав. Але мені хотілося перевірити правдивість його розповіді, і я попросив запитати, чи знає він звичаї гостинності таї.

Здивований в’єтнамець запитливо подивився на Тунга.

— Якщо йому неприємно про це розповідати, — додав я, — то нехай це залишиться вашою таємницею.

— Та що ви! — квапливо запевнив мене Тунг. — Ми не маємо перед вами таємниць!..

— Дякую. Отже, чи знає він щось?

Так, він знав і, заохочений моїм поглядом, а також словами Тунга, дав докладні пояснення.

Таї, що протягом віків заселяли родючі долини, незважаючи на навали ворогів, жили в достатку. З незапам’ятних часів гостинність вони вважали найбільшою з чеснот. Приймання гостей перетворилося у них майже на релігійний обряд. Доходило навіть до того, що господар, намагаючись в усьому догодити гостеві, пропонував йому свою дочку.