Важливим методологічним етапом аналізу будь-якого економічного явища є визначення та класифікація факторів впливу на досліджуваний об'єкт. На розподільчу (дивідендну) політику підприємства впливають фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства, можливості формування капіталу з альтернативних джерел, пов'язані з об'єктивними причинами, та ін. (рис. 6.3).
Рис. 6.3. Фактори впливу на дивідендну політику підприємства
До факторів, які характеризують інвестиційні можливості підприємства, належать: стадія життєвого циклу; необхідність розширення підприємством своїх інвестиційних програм; ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності; можливість впливу на інтенсивність інвестиційного процесу.
Розподільча (дивідендна) політика на кожній стадії життєвого циклу підпорядкована основній меті поточної діяльності (вихід на ринок, закріплення на ринку, розширення ринкового сегмента тощо), але водночас орієнтується на загальноекономічну стратегію підприємства та зважає на обраний підхід до дивідендної політики (консервативний, поміркований, агресивний).
Фактори, об'єднані інвестиційною спрямованістю діяльності підприємства, впливають на розподільчу (дивідендну) політику з погляду визначення пріоритетності фондів накопичення і споживання. Далекоглядна розподільча політика має передбачати можливість акумуляції коштів для здійснення інвестицій і забезпечення джерела розширеного відтворення власного виробництва. Проте аналіз впливу означеної групи факторів на розподільчу (дивідендну) політику конкретного підприємства ускладнюється внаслідок згортання інвестиційної активності на макрорівні.
Однією з причин згортання інвестиційної активності є репресивна податкова політика, тому необхідна реформа, основними положеннями якої повинні стати ефективний проект податку на додану вартість, зміна амортизаційної політики та зменшення нарахувань на заробітну плату.
До факторів, які характеризують можливості формування капіталу з альтернативних джерел, належать: достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформованих у попередньому періоді; доступність залучення коштів на фінансовому ринку; складність залучення позикових коштів через низький рівень платоспроможності та фінансової стабільності підприємства.
Достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформованих у попередньому періоді, дає змогу спрямовувати на виплату дивідендів більшу частину чистого прибутку і зробити привабливішими акції підприємства для портфельних інвесторів, орієнтованих на поточне споживання.
Основною частиною інвестиційних резервів підприємства є амортизаційний фонд, але в сучасних умовах амортизація не відіграє ролі фінансового двигуна відтворювального процесу. Причинами втрати амортизаційним фондом функції відтворення є інфляція, яка поступово знецінила накопичені кошти підприємств, нецільове використання амортизаційного фонду та непродумані нормативні положення щодо амортизаційних відрахувань, які сповільнили процеси акумулювання коштів на відтворення.
Доступність залучення коштів на фінансовому ринку дає змогу підприємству для розвитку виробничої діяльності використовувати кошти, отримані ззовні, спрямовуючи залишок прибутку на споживання (дивіденди, преміювання, інші матеріальні виплати).
Залучення коштів на фінансовому ринку необхідно розглядати в контексті боргового навантаження поточної діяльності і формування структури капіталу підприємства колективної форми власності. Вигідність залучення коштів на зовнішньому ринку виявляється через дію ефекту фінансового важеля. Якщо рентабельність використання активів підприємства перевищує середню ставку відсотка за використання позикових коштів, підприємству доцільно збільшувати боргове навантаження, оскільки це забезпечить підвищення рентабельності власних активів.
Довгострокове кредитування повинно стати одним з важливих джерел формування інвестиційних коштів підприємства. Однак, зважаючи на кризовий стан економіки, в Україні наприкінці 2008 р. практично було припинено середньо- та довгострокове кредитування, знецінилася ефективність короткострокових кредитів.
Важливим джерелом формування акціонерного капіталу і поповнення обігових коштів підприємств могли б стати вільні кошти населення. Дивідендна політика конкретного підприємства має орієнтуватись на пріоритети різних груп населення і сприяти акумулюванню грошових заощаджень населення через забезпечення відповідної віддачі чи у вигляді дивідендів або зростання капіталу. Розв'язати цю проблему в умовах України важко через нерозвиненість інфраструктури фондового ринку, наслідки непродуманої приватизації, недовіру громадян до ощадної справи тощо.
Доступність залучення коштів на фінансовому ринку обмежена низьким рівнем платоспроможності і фінансової стабільності підприємства. Розподільча (дивідендна) політика за цих умов повинна передбачати обов'язкову акумуляцію максимуму коштів і формування резервів для підтримки фінансової стабільності.
Основною метою підприємства має стати поліпшення фінансової структури за рахунок нерозподіленого прибутку, забезпечення достатнього рівня ліквідності, збереження позикового потенціалу.
До групи факторів, пов'язаних з об'єктивними причинами, належать: рівень оподаткування дивідендів; рівень оподаткування майна підприємства; наявний ефект фінансового важеля, зумовлений його диференціалом; фактичний розмір прибутку та рівень рентабельності власного капіталу.
Рівень оподаткування дивідендів є основним фактором впливу на розподільчу (дивідендну) політику підприємства. Невизначеність і непослідовність нормативних актів, що регламентують сферу розподілу прибутку підприємств колективної форми власності, призвели до розбіжностей у визначенні об'єкта оподаткування і процедури нарахування податку. У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. порядок оподаткування дивідендів ускладнений математично і не зрозумілий з погляду економічного мислення: відмова від подвійного оподаткування дивідендів (і дивіденди, і нерозподілений прибуток оподатковуються за однією ставкою 26%) знижує мотивацію портфельних інвесторів до накопичення капіталу і сприяє "проїданню" прибутку. Тому питання оподаткування дивідендів потребує доопрацювання з боку законотворчих органів.
Вплив рівня оподаткування майна підприємства на розподільчу (дивідендну) політику виявляється у визначенні пріоритетності напрямів розподілу прибутку шляхом зіставлення відповідних нормативів оподаткування. Вітчизняне законодавство питання оподаткування майна юридичних осіб поки не вирішило.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи фінансового менеджменту» автора Рясних Є.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фактори впливу на дивідендну політику підприємств“ на сторінці 1. Приємного читання.
