У сфері дивідендної політики і розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності поступово сформувалися концепції дивідендної політики та схеми участі працівників у прибутках.
У світовій економічній практиці поширені три основні концепції дивідендної політики. Концепція, розроблена М. Міллером та Ф. Модільяні, заснована на положенні, що вибір дивідендної політики не має великого значення, тому що розмір сплачуваних дивідендів не впливає на вартість компанії та її капіталу, а отже, і її акцій. Теорія М. Гордона та Дж. Лінтнера ґрунтується на твердженні, що будь-який інвестор надає більшу перевагу поточним, дивідендам, ніж майбутньому прибутку, а вартість фірми максимізується із зростанням виплати дивідендів. Використовують також концепцію, що орієнтується на специфіку зарубіжного податкового законодавства і стверджує, що компаніям вигідніше утримувати виплату дивідендів на порівняно низькому рівні: це зробить акції привабливішими для інвесторів, оскільки в багатьох країнах рівень оподаткування дивідендів вищий, ніж рівень оподаткування приросту капіталу.
Жодна з концепцій не дає безумовних рекомендацій щодо вибору варіанта дивідендної політики. На практиці кожному підприємству слід самостійно приймати рішення з огляду на притаманні йому особливості та зовнішні чинники, які часто важко формалізувати. При цьому обраний варіант має забезпечувати досягнення взаємопов'язаних цілей:
• а) максимізація сукупного доходу інвесторів (сплачених дивідендів і приросту курсової вартості акцій);
• б) достатнє фінансування діяльності підприємства. Залежно від стадії життєвого циклу підприємства,
схильності керівництва до ризику та інших обставин виокремлюють три підходи до розв'язання питань виплати дивідендів і реінвестування нерозподіленого прибутку у виробництво - консервативний, поміркований та агресивний. Консервативний підхід передбачає сплату дивідендів за залишковим принципом і підтримку стабільної норми дивідендних виплат. У такому разі швидше зростає вартість чистих активів акціонерного товариства і, як наслідок, ринкова вартість акцій. Поміркований підхід обирають підприємства, що дотримуються політики стабільного розміру дивідендів і політики "екстрадивідендів". Згідно з цим підходом поточні інтереси акціонерів щодо розміру дивідендних виплат стабільно збалансовані з необхідністю формувати власні фінансові ресурси для забезпечення розвитку фірми. Агресивний підхід припускає постійне зростання розміру дивідендів незалежно від результатів фінансової діяльності компанії. Таку дивідендну політику можуть дозволити собі лише фінансово стійкі компанії на ранніх стадіях життєвого циклу. Однак ця політика за відсутності постійного зростання фінансових результатів підштовхує фірму до банкрутства.
Використання методів дивідендної політики країн з розвинутою ринковою економікою можна проілюструвати прикладом. Зокрема, основою методу чистого залишку є визначення маси дивідендів після розподілу прибутку на інші цілі, тобто це залишок чистого прибутку, який використовують для виплати дивідендів.
Приклад
Чистий прибуток підприємства - 2000 грн. Чистий залишок, який використовують для виплати дивідендів, - 1000 грн. Коефіцієнт виплат (чистий залишок (1000)/нерозподілений прибуток(2000)) o 100% = 50%.
Метод постійного розміру дивідендів забезпечує стабільний розмір дивідендів (ставки доходу на оплачений капітал).
Приклад
Масу дивіденду і коефіцієнт виплат обчислюють за даними, наведеними в табл. 6.1.
Таблиця 6.1. Метод постійного розміру дивіденду
Основою методу стійкого приросту дивідендів є збереження визначеного темпу приросту дивідендів.
Приклад
Необхідно обчислити ставку доходу на оплачений капітал, масу дивіденду і коефіцієнт виплат, застосовуючи метод стійкого приросту дивідендів.
Ставку доходу наступного періоду (Стн) вираховують за формулою:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи фінансового менеджменту» автора Рясних Є.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концепції і методи дивідендної політики“ на сторінці 1. Приємного читання.
