Розділ «Частина четверта і остання»

— На тебе находить твоя стара хвороба,—відповів йому король з лівої руки.— На тебе, бідний брате, находить огида. Але ти знаєш, хтось підслуховує нас.

Заратустра, що, наставивши очі й вуха, уважно стежив за розмовою, одразу ж вийшов із своєї криївки, підійшов до королів і почав так:

— Королі, той, хто слухає вас і слухає охоче, зветься Заратустра.

Я той Заратустра, що колись казав: «До чого тут іще королі!» Даруйте мені, я зрадів, коли ви сказали один одному: «До чого тут ми, королі!»

Однак тут моє царство й мої володіння,— чого вам шукати в моєму царстві? Та, може, дорогою ви знайшли те, що шукаю я, себто вищу людину.

Почувши це, королі ударили себе в груди і в один голос промовили:

— Нас упізнали! Мечем свого слова ти розрубуєш найглибший морок у наших серцях. Ти відкрив нашу скорботу,— бо — зауваж!— ми вирушили в дорогу, щоб знайти вищу людину,—

людину, вищу за нас, хоч ми і королі. Ми ведемо їй цього осла, бо найвища людина повинна бути й найвищим владарем.

На світі немає більшого нещастя, ніж коли можновладний не є водночас і першою людиною. Тоді все стає облудним, кривим і потворним.

А якщо він узагалі останній і більше скидається на тварюку, ніж людину, тоді потолоч дедалі набиває собі ціну, а відтак навіть її чеснота подає свій голос: «Дивіться, тільки я єдина — чеснота!»

— Що я почув? — відповів Заратустра.— Скільки мудрості у королів! Я захоплений, воістину, мені аж кортить скласти віршика;

може, цей віршик і не кожному вухові припаде до вподоби. Я вже давно розучився зважати на довгі вуха. Гаразд! Уперед!

(Тут сталося так, що й осел докинув своє слово, до того ж виразно й з лихим наміром: «І-А»).

У рік Різдва лучилась дивина —

Рекла сивіла, п'яна без вина:

О горе! Це кінець вже близько!

Усе на світі впало дуже низько!

Борделем стало все круг Колізею,

І цезар вже свиня, і Бог із Іудеї.

2